Реалізацію цілей виховання і освіти називають педагогічним процесом. Систему виховних та освітніх засобів, що характеризують спільну діяльність педагогів і учнів, називають методом виховання або методом навчання. Поділ засобів і методів на виховні та освітні вельми умовно, а часом навіть штучно, тому будемо користуватися надалі універсальними поняттями "засоби впливу на особистість" і "методи впливу на особистість".
Технологічна схема педагогічного процесу виглядає приблизно так. Перш за все педагог переконує учня у важливості і доцільності вирішення конкретного завдання, потім він повинен навчити учня, тобто домогтися засвоєння їм певної суми знань, необхідних для вирішення поставленого завдання. На наступному етапі необхідно сформулювати в учня вміння і навички. На всіх цих етапах корисно постійно стимулювати старанність учнів, контролювати й оцінювати етапи і підсумки роботи.
Для належного функціонування педагогічного процесу потрібно, як мінімум, п'ять груп методів впливу на особистість:
- переконання;
- вправи і привчання;
- навчання;
- стимулювання;
- контроль і оцінка.
У теорії і практиці педагогічного процесу вживається і таке поняття як прийом. Прийом виступає як елементарне ланка педагогічного процесу, як практичний акт реалізації того чи іншого методу в різних педагогічних ситуаціях. Бесіда, диспут, роз'яснення - це приклади прийомів переконання. Схвалення, похвала, подяка - прийоми заохочення.
Метод впливу на особистість - це система педагогічних прийомів, що дозволяють вирішувати ті чи інші педагогічні завдання.
Ще одне важливе поняття в цьому ряду - форма організації педагогічного впливу. Виділяють наступні найбільш важливі форми організації педагогічного впливу:
- навчальний процес;
- позааудиторна робота;
- сімейне виховання;
- виховна діяльність молодіжних організацій;
- виховна діяльність установ культури, мистецтва і засобів масової інформації (в тій мірі, в якій вона доступна).
Розглянемо названі вище методи впливу на особистість.
1. Переконання
Переконання - це різносторонній вплив на розум, почуття і волю людини з метою формування у нього бажаних якостей. Залежно від спрямованості педагогічного впливу переконання може виступати як доказ, як навіювання, чи як їх комбінація. Найважливішу роль в переконанні за допомогою слова відіграють такі прийоми як бесіда, лекція, диспут. Ефективність методів переконання залежить від дотримання цілого ряду педагогічних вимог, найбільш важливі з них:
2. Вправа і привчання
Вправа - це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку їх особистості. Привчання - це організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з метою формування хороших звичок. Або, інакше кажучи: привчання - це вправа з метою вироблення хороших звичок.
Вправа (привчання) як метод педагогічного впливу застосовується для вирішення найрізноманітніших завдань громадянського, морального, фізичного та естетичного сприйняття і розвитку. Без систематичного застосування розумно поставлених вправ не можна домогтися дієвості виховної роботи. У практиці виховної роботи застосовуються в основному три типи вправ:
- вправи в корисній діяльності;
- режимні вправи;
- спеціальні вправи.
Вправи в корисною діяльності ставлять за мету виробити звички у праці, в спілкуванні вихованців зі старшими й один з одним. Головне в цьому виді вправ полягає в тому, щоб його користь усвідомлювалася вихованцем, щоб він, відчуваючи радість і задоволення від результату, звикав самоутверджуватися у праці і через працю. Режимні вправи - це такі вправи, головний педагогічний ефект від застосування яких дає не результат, а добре організований процес - режим, який призводить до синхронізації психофізіологічних реакцій організму з зовнішніми вимогами, що благотворно позначається на здоров'я, фізичних і інтелектуальних можливостях вихованця і, як наслідок , на результатах його діяльності. Спеціальні вправи - це вправи тренувального характеру, що мають на меті вироблення і закріплення уміння і навичок. У навчальному процесі все вправи - спеціальні, а у виховній роботі - це привчання до виконання елементарних правил поведінки, пов'язаних із зовнішньою культурою. Так, першокурсників "тренують" вставати при вході викладача. Спеціальні вправи застосовуються і з метою подолання недоліків. Так, порушника дисципліни роблять відповідальним за порядок. Вправа лише на самих ранніх стадіях можна розглядати як просте повторення. Надалі вправу - це вдосконалення, яке йде наростаючим підсумком. Так само, як репетиція вистави не їсти його просте повторення, а етап усе більшого наближення до того стану, який матеріалізірует режисерський задум, етап вдосконалення на шляху до ідеалу.
3. Навчання
Методи навчання поділяють по домінуючим засобам на словесні, наочні і практичні. Їх класифікують також залежно від основних дидактичних завдань на
- методи набуття нових знань;
- методи формування умінь, навичок і застосування знань на практиці;
- методи перевірки і оцінки знань, умінь і навичок.
4. Методи стимулювання
Стимулювати - значить спонукати, давати імпульс, поштовх думки, почуттю і дії. Певне стимулюючу дію вже закладено всередині кожного методу. Але є методи, головне призначення яких - надавати додаткове стимулюючий вплив і як би посилювати дію інших методів, які по відношенню до стимулюючих (додатковим) прийнято називати основними.
Змагання. Прагнення до першості, пріоритету, самоствердження властиво всім людям, але особливо молоді. Змагання в навчальних закладах на кшталт кращих зразків суперництва спортивного. Головне завдання - не дати змагання виродитися в жорстку конкуренцію і в прагнення до першості за всяку ціну.
Заохочення. Заохочення - це сигнал про який відбувся самоствердженні, тому що в ньому міститься суспільне визнання того підходу, того способу дії і того відношення до дії, які обрані і реалізуються. Почуття задоволення, яке відчуває заохочений, викликає у нього прилив сил, підйом енергії, впевненість у своїх силах і, як наслідок, супроводжується високою старанністю і результативністю. Але найголовніший ефект від заохочення - виникнення гострого бажання вести себе так і діяти таким чином, щоб відчувати цей стан психічного комфорту якомога частіше. У той же час заохочення не повинно бути занадто частим, щоб не привести до знецінення, очікуванню нагороди за найменший успіх.
Покарання. Покарання - один з найстаріших методів виховання. На найдавніших дійшли до нас папірусах зустрічаються малюнки на теми педагогічної практики тих років: хлопчик в характерній позі і вчитель з різками над ним. Обгрунтовуючи правомірність покарання як методу виховання А. С. Макаренко писав: "Розумна система стягнень не тільки закінчена, але і необхідна. Вона допомагає оформитися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, вміння чинити опір спокусам і долати їх". Покарання - це самоствердження навпаки, яке породжує потребу змінити свою поведінку, а при плануванні майбутньої діяльності - почуття побоювання пережити ще раз комплекс неприємних відчуттів. Головне почуття покараного - почуття відчуженості, відстороненості від інших, від колективу. А. С. Макаренка називав цей стан "виштовхуванням із загальних рядів". Ось чому не рекомендуються колективні покарання, при яких створюються умови для згуртування на нездорової основі. Педагогічні вимоги до застосування заходів покарання суть наступні:
- не можна карати за ненавмисні вчинки;
- не можна карати наспіх, без достатніх підстав, за підозрою: краще пробачити десять винних, ніж покарати одного невинного;
- поєднувати покарання з переконанням та іншими методами виховання;
- строго дотримуватися педагогічний такт;
- опора на розуміння і підтримку громадської думки;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців.