Немає людини, яка була б як Острів, сам по собі: кожна людина є частина Материка, частина Суші ... смерть кожної людини зменшує і мене, бо я єдиний з усім людством, а тому ніколи не питай, по кому дзвонить Дзвін: він дзвонить по тобі.
У цьому відомому уривку з «медитацій» поет-метаф-ЗІК Джон Донн наполягає на тому, що ми пов'язані один з одним через свою людську природу. Він писав це в 17 столітті і не уявляв, що людина здатна влаштовувати масові вбивства, хоча величезна кількість смертей, до ко-менту, котрим ми звикли, живучи серед воєн, голоду, катастроф і хвороб, не применшує силу його висловлювання. Навпаки, глобалізація все міцніше пов'язує нас один з одним. Як сказав Адам Сміт, батько-засновник економіки: «Жодне суспільство не може процвітати і бути щасливим, якщо велика його частина живе в горі і злиднях». Це утвержде-ня вірно як для глобальної, так і для національної еко-номіки.
Всі хвороби частіше поширені (особливо в смертель-ної формі) в країнах, що розвиваються. Адже в таких стра-нах система охорони здоров'я перебуває в поганому стані, люди погано харчуються і, отже, менш стійкі до інфекцій, вони не можуть дозволити собі купити необхідні ліки, а клімат ще більше ос-ложняет боротьбу із захворюваннями. Але чи може економі-ка розповісти про епідемії що-небудь крім цих загальних зауважень? Так, звичайно, якщо ви розумієте, що здоров'я населення - це суспільне благо.
Суспільне благо - це те, що вигідно всім. Але це ще і те, що ні у одного з нас як у приватної особи немає сти-мулів купувати.
Класичний приклад - чисте довкілля. Всім це вигідно, але якщо надати кон-троль за чистотою повітря і річок приватним особам і компаніям, то забруднення буде занадто сильним. Чому я повинен витрачати гроші на очищення навколишнього природи від викидів моєї фабрики, якщо є ймовірність, що мої конкуренти про це і не думають? Вони можуть «проїхатися за мій рахунок» - скористатися моїми зусиллями, при цьому, не роблячи таких же витрат. Уряд повинен змусити всі заводи дотримуватися мінімальні стандарти.
Інший при-заходів - національна оборона. Всім нам подобається класти-ся спати з упевненістю, що ніякої моторошний Тиру не смо-жет запустити в нас балістичну ракету дальнього заради-вуса дії. Але, скільки б ми готові були заплатити за оборону, якби це були добровільні внески? Звичайно, цих грошей було б недостатньо, щоб побудувати на-нальних систему ППО.
Повернемося до хвороб. Охорона здоров'я - це загально-ного благо. Боротьба з хворобами вигідна не тільки тим, хто вже хворіє, але і всім іншим, тому що вона змен-щує ймовірність того, що вони захворіють в майбутньому. Одна-ко ми як приватні особи, не хочемо вкладати великі середовищ-ства в ефективне охорону здоров'я. З якого дива я дол-жна платити за чиєсь здоров'я, якщо я не зобов'язана? Вловити пряму особисту вигоду дуже складно, і я переконана, що і решта не платитимуть свою частку заради мого здоро-ров'я і благополуччя.
Більш того, в глобальному світі, де міжнародні пу-тешествія і торгівля є звичною справою, розсудливо-охорону стає глобальним суспільним благом. Всім жителям західних міст піде на користь, якщо менше число бідних жителів Африки і Азії будуть бо-леть туберкульозом, тому що це зменшить наш з вами ризик зараження цією хворобою. За останні роки в неко-торих містах США і Великобританії спостерігалися спалахи туберкульозу, деякі з них - у школах. Кро-ме того, чим краще стан здоров'я і чим вище рівень добробуту населення країн, що розвиваються, тим об-Ширн ринок для нашого експорту - саме так можна трактувати слова Адама Сміта в глобальному масштабі.
Але від припинення поширення захворювань виграти-рают не тільки промислово розвинені країни. Потенци-альні економічні вигоди від ефективної вакцини, наприклад проти малярії, для бідних країн величезні. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у світі реєструється приблизно 300 млн. Випадків заболе-вання малярією в рік, з них 1,1 млн. - зі смертельними наслідками. Це призводить до скорочення чисельності робо-чий сили і продуктивності праці. завдає шкоди еко-номіки і забирає дорогоцінні грошові ресурси з бюд-жетів охорони здоров'я. За даними ООН і Світового банку, одна тільки малярія уповільнює темпи еко-кого зростання більш ніж на 1% в рік. Це вражає. Згідно з цими розрахунками, якби 35 років тому в Африці вдалося унич-тожіть малярію, то сукупний ВВП цього континенту був би зараз на 100 млрд. $ Більше нинішніх показате-лей в розмірі 440 млн. $. Майже всі випадки захворювання на малярію відзначаються в країнах, що розвиваються, причому 90% з них - в Африці, хоча глобальне потепління спо-собствует поширенню хвороби і в нові регіони. Діти і вагітні жінки належать до групи підвищений-ного ризику. Крім того, спостерігається зростання стійкості збудників до лікарських препаратів, які ис-товують для лікування захворювання.
Незважаючи на те, що цей ринок міг би бути потенци-ально привабливий для фармацевтичних компаній, саме тут виникають найсерйозніші прояви неефективності ринкового механізму:
- По-перше, у людей немає достатніх стимулів приймати вакцину, тому що індивідуальний ризик бути інфікованим часто низький, а цикл інфекції переривається, тільки якщо вакциновано більшість населення. Громадські вигоди набагато вище приватних. Тому без урахування втручання держави розміри потенційного ринку набагато менше, ніж може здатися при погляді на кількість випадків забо-вань. Це стосується будь-яких вакцин, і саме тому уряду або вимагають, або настійно рекомен-дують своїм громадянам робити дітям щеплення, скажімо, від кору.
- По-друге, вакцинація приносить найбільшу користь дітям. Якщо вони не захворіють, то коли будуть дорослими, зможуть працювати і заробляти, але в п'ять років вони не здатні відкласти ці майбутні доходи для оплати вакцини. Батьки - це хороший, але не абсолютно надійний спо-соб отримати сьогодні частина майбутніх доходів дитини; зви-но вони готові заплатити, але, як правило, самі зарабати-ють менше грошей, ніж їх нащадки будуть заробляти в майбутньому, якщо виросте здоровою. І правда, якщо у біль-шинства жителів Африки немає коштів, щоб купити про- тівомоскітную сітку (ввезення якої часто обкладається висо-ким податком) для своїх дітей, то, як вони зможуть заплатити за вакцинацію.
- По-третє, споживачі часто охочіше платять за ле-чення захворювання, ніж за, можливо, ще не перевірені засоби профілактики. Для того щоб ефективність вакцини стала очевидною, має пройти час. Крім того, це ще й певний ризик.
Розробка нового лікарського препарату коштує до-якого, тому що необхідно проводити крупномасштаб-ні тести, крім того, з моменту первинного відкритому-ку до перших продажів проходить досить багато часу. Якщо згадати ще про політичну невизначеність, що панує навколо заходів проти ВІЛ, і проблеми з доставкою медикаментів в країни, що розвиваються зі слаборозвинені-ми системами охорони здоров'я, то ви зрозумієте, чому фармацевтичні компанії не виявляють великого ін-Тереса. Обсяг сучасного ринку вакцин в розвиваючих-ся країнах становить лише 200 млн. Дол. На рік - занадто-ком невеликий, щоб будь-якої фармацевтичної когось пании здалося цікавим розробляти нові лікарські-ства для цього ринку.
Питання патентів став серйозною політичною пробле-мій. Патент надає виробнику лікарського препарату тимчасову монополію. незважаючи на те, що по-споживачів отримали б краще обслуговування при актив-ної конкуренції, адже тоді знизилася б ціна на препа-рат. У всякому разі, це принесло б вигоду в короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі ж жодна фармацевтична компанія не захоче робити біль-шие авансові вкладення, необхідні для створення нових препаратів. Патенти - це довгостроковий стимул робити нові відкриття. Але в теорії не можна зрозуміти, де знаходиться золота середина - це питання практики.
Захист патентів забезпечувати, звичайно, бажано, однак великі фармацевтичні компанії не повинні розраховувати на однаковий рівень монополії на всіх нових ринках. Якщо глобалізація розширює їхні ринки, то вони повинні бути готові поділитися прибутками, устано-вив в країнах, що розвиваються більш низькі ціни на свої медикаменти. Єдине, що може викликати у них занепокоєння, так це те, що ці медикаменти в результаті можуть опинитися на їхньому ж рідних ринках, але за нижчими це-нам. Але це занепокоєння в даний час відчувають підприємці в багатьох галузях.
Однак подолання цих труднощів варто того. Адже ми отримаємо ефективні вакцини проти таких лих, як туберкульоз, малярія і СНІД. Звичайна ціна, по якій в країнах, що розвиваються продають дозу непатентованій вак-цини, дорівнює 2 дол. Розрахунки економістів з Гарварда по-казали, що навіть при ціні 41 дол. За дозу програма вакцинації проти малярії повинна бути рентабельною, якщо порівнювати ці витрати з витратами на охорону здо-ня і економічними збитками, пов'язаними з хворобою. Різниця в 39 дол. За дозу - це те, скільки суспільство по-одержить, якщо створить програму, яка надихне дослі-дователей на розробку ефективної вакцини проти малярії. В цілому, з розрахунку за сьогоднішніми цінами це буде приносити щорічно 1,7 млрд.
Запропонована схема фінансування розробки вак-цини за допомогою міжнародних гарантій урядів різних країн хороша тим, що вона створить настільки біль-шою ринок, що приватні інвестори, що фінансують ис-проходження, будуть зацікавлені в успіху медичних досліджень. Той факт, що держава заплатить тільки в разі розробки ефективної вакцини, посуне інве-сторі до успіху, а не до, скажімо, просто роботі над темами, які зміцнять їх наукову репутацію. Подібна про-грами, пов'язана із зусиллями з надання допомоги урядів багатьох країн, гарантує і те, що вакцини попа-дуть саме до тих, хто в них потребує. А оскільки дер-жави платять тільки в разі успіху, то забезпечені гарантіями пропозиції по розробці вакцин не відбираючи-ють матеріальні ресурси з поточного бюджету на соці-ально і медичну допомогу, на відміну від альтернатив-них пропозицій, наприклад, прямого державного фінансування основних досліджень .
Однак наслідки цієї ідеї сягають далеко за межі країн, що розвиваються і хвороб. Існує безліч секторів, які знаходяться на державному фінансуванні, де уряд міг би платити годину-вими сектору за результатами інновацій, обходячи таким чином класичну проблему управління державним-ного сектора.
Якщо уряду так погано вибирають переможців і так неефективно управляють, то чому б не перекласти рішення проблеми на плечі приватного сектора? Потрібно лише створити відповідний економічний мотив. Уряд повинен брати участь в суспільних благах, тому що зусилля тільки приватних підпри-німателей, за визначенням, не можуть окупитися. Але якщо нагорода за успіх гарантована державою, а за неуда-чу нагороди не буде, то успіх буде більш значущим ре-зультатом.
Це міркування про силу мотивації пояснює, чому економісти так люблять застосовувати ринкові рішення при роботі з екологічними проблемами. Чисте довкілля і природні ресурси - це суспільні блага, що приносять вигоду по різні боки кордону: часто ті, хто платить за очистку від забруднень або за скорочення емісії газів, живе не в тій країні, що люди, які отримують від цього вигоди. У глобальному масштабі фінан-совая стабільність, вільна торгівля і знання також вва-тають суспільними благами, створюють зовнішні ефекти, які приносять більше вигод суспільству, ніж приватному особам, і суспільні вигоди від яких поширенням рюється за межі національних кордонів.
Ідея глобальних суспільних благ дуже корисна при вирішенні питань, в яких втручання держав на світовому рівні може виявитися необхідним для забезпечення отримання очікуваних вигод. Такими питаннями можуть виявитися практику охорони здоров'я, сокраще-ня викидів в атмосферу, міжнародне поштове пові-щення і телекомунікації, правила перевезень або фінан-совая стабільність. Той факт, що деякі з цих благ довгі роки фінансувалися міжнародними урядовими інститутами, в той час як інші, напр-тив, нічого не отримували, говорить про те, що в деяких випадках питання виявляється занадто складним. З одного боку, економісти повинні зрозуміти, яка кількість суспільного блага буде оптимальним. У випадку з теле-комунікаціями завдання стоїть в розробці набору правил, які дозволять дзвонити в інші країни і встановлять тарифи для доступу операторів національних ринків. А як щодо охорони здоров'я? Очевидно, що на розробку вак-цин треба виділяти більше коштів. Але наскільки більше? Чи треба шукати фінансування за рахунок інших фондів раз-витку і позик? За відсутності глобального уряду ще великий головний біль для політиків і організацій складає створення інституту для збору грошей і поставки товарів. Не кажучи вже про те, що це серйозний виклик для економістів.