Людина як передумова історії
Що ж спонукає індивіда до конкретного особисто дії або до співучасті в дії груповому, аж до загальнокласові і загальнонаціонального? Основоположним внутрішнім мотивом до такої дії є потреба, тобто потреба людини в певних зовнішніх умовах свого буття, причому потреба, що випливає з його природи, найбільш значущих властивостей. Чим більше розвинений людина, тим ширше коло його потреб і тим різноманітніше форми їх задоволення. Вся ця багатоликість потреб в порядку короткої класифікації може бути представлена наступним чином:
2. Потреби індивідуальні та громадські, які не є простою сумою індивідуальних потреб, а містять в собі щось більше. У зв'язку з цим на будь-якій стадії розвитку суспільства масовидність є протиріччя між індивідуальними і суспільними потребами. Згадаймо хоча б про хвилюючому всіх нас сьогодні протиріччі між суспільною потребою в прискоренні науково-технічного прогресу і в буквальному сенсі проїданням прибутку колективами окремих підприємств.
Наступною ланкою в розглянутої нами ланцюжку історичної причинності виступає інтерес як форма прояву потреби, її більш-менш виразне усвідомлення. З такого визначення інтересу випливає, що на відміну від потреби, яка характерна для всього живого, інтерес безпосередній продукт суспільного розвитку. І саме як усвідомлена потреба інтерес виявляється більш безпосередньою причиною людських дій - індивідуальних і групових. Таким чином, вже в цій ланці ( «інтерес») ми виявляємо нерозривну єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін історичної причинності, їх перелив один в одного. Суб'єктивація потреби в інтересі має як позитивну, що спонукує до дії, так і тіньову сторону. Полягає вона в можливості появи під впливом певних ідей інтересів уявних, неістинних. Досить згадати, як маячні концепції типу «Німеччина понад усе» втовкмачували в голови мільйонів думка про те, що їх істинний інтерес вимагає «просування» на Схід (та й на Захід теж). Звичайно, історія все розставляє по своїх місцях. «Ідея», як зауважив К. Маркс, незмінно посрамляет себе, як тільки вона відокремлювалася від «інтересу». Але нерідко при цьому вона встигала завдавати величезної шкоди індивіду, народу, людству в цілому.
Як безпосереднє найближчим відображення інтересу в свідомості людей виникає стимул - певне спонукання до дії, яке за своєю природою може бути або матеріальним, або духовним (в тому числі моральним), або сполученням того й іншого. Правда, в зв'язці зі словом «стимул» прикметник «духовний» звучить дещо іронічно, бо стимулом в Стародавньому Римі називалася загострена палиця, якою поганяли биків.
Поява чітко вираженого стимулу є сигнал до конкретного акту діяльності.
Поділіться на сторінці