Жанлис Мадлен Феліс Любий Король
(Сія нова історична повѣсть Пані Жанліс' краще многіх' романіческіх' сказок' ея.)
Щастлів' Монарх', умѣющій заслуговувати краснорѣчівую хвалу велікіх' Письменників! Ще блаженнѣе тот Государ, котрого славят' язиком простим' і неіскусним'! Похвали, гремящія Вь Академіях' і Ліцеях', не можна почути внѣ городов '. Остроумния рѣчі і прекрасні вірші не удівят' ніколи многочісленних' жителів сельскіх', і не могут' їм побут навіть розтлумачені; земледѣльци НЕ умѣют' цѣніт' творенія генія: вони умѣют' тільки відчувати благодѣяніе. Блеск' геройства НЕ ослѣпляет' їхні: вони його не відят'. Чи не земледѣльци, що не пастирі дают' Царям' ім'я Велікіх'; але тільки вони могут' називати їхні Добрими чи Отцями народу. Сіі люди простодушні судят' про Государѣ по їхніх состоянію, і дѣлают' його безсмертним' своєю благодарностію. Вони не сочіняют' похвальних' слов'; НЕ вирѣзивают' на мѣді і на золотѣ; НЕ умѣют' навіть і писати - але їхні стон' або благословеніе доходіт' до потомства вѣрнѣе у Вільні і монументов', разрушаемих' временем', істребляемим' війною. Статуя Генрика IV разсипалась под ударами варваров'; але ще слишен' глас народний, благословляющій пам'ять його. Ніщо не может 'заглушіт' цього священного голосу, умілітельнаго або страшнаго. Он 'є вѣчний орган' істини; його слушает' Історік', і у ньому полягає особлива Исторія Царів добрих, яка найкраще ізображает' їхні. Вь сих народних' преданіях' забуті подвиги велікіе і славні, але де цѣлості збережені діла человѣколюбія і добродушія. Досить для нашої любові сердечної; a що без 'любові удівленіе? Почуття безплідна і нерѣдко бѣдственное, бо воно майже завжди раждает' заздрість і злість. Велікім' людям' всього нужнѣе добродушіе: естьли вони не плѣняют' сердец', то бувають предметом' несправедливості і злословія.
Генрік' IV бил велік і любім'. Он 'насолодився рѣдкім' щастіем' Вь свѣтѣ: повною славою (бо любов не імѣет' заздрості і не оспорівает' достоінств'); заслужіл' ім'я великого, і народ іменовал' його добрим своїм Генріком'. Малерб' і Вольтер' славили Героя, a сельскіе жителі ще й нинѣ, Вь святкові дні, співають веселу пѣсню; складену для нього їхні предками ... Не можу і я прісоедініт' слабаго голосу мого Кь голосам' сельскім'? Для із'ясненія любові і вдячності талант' НЕ нужен': треба тільки відчувати і любіт'.
Генрік' IV, будучи Королем' Наварскім', відѣлся Вь Сен-Мексанѣ зй тещею своєю, Катериною Медіціс', яка вмѣстѣ зй його дружиною, Маргаритою Валуа, вимагала, щоб он 'удаліл' од Двору д'Обіньє, насмѣшліваго, злословнаго і не рѣдко тщеславнаго, але розумного, храбраго, чувствітельнаго, душевно прівязаннаго до короля і завжди їм недовольнаго. Політика змушувала тоді Генрика поважати Катерину; однакож' йому не хотѣлось погодитися на ея требованіе. Що сдѣлал' вам' бѣдний д'Обіньє? говорив он '. - «Що сдѣлал'? напісал' ѣдкую сатиру на мене і дочку мою. »- Чи не дивуюся. - «За чим же?» - По тому що он 'на всѣх' пішет' сатири: y нього такий вкус'. - «Прекрасне ізвіненіе!» - Развѣ д'Обіньє НЕ браніл' мене за те, що я Вь ЗНАК дружби подаріл' його своїм портретом'? Іншої не знав би, как 'благодаріт' Короля за таку милість; a стіхотворец' наш' отплатіл' мнѣ епіграми. Вь інший роз'єм, будучи Вь моєї спальнѣ вмѣстѣ зй Лафорсом', і думаючи, що я сплю, он 'сказал Вь полголоса: Генрік' є самою невдячною человѣк' Вь свѣтѣ. Лафорс' не почувши, і запитав, що он 'говоріт'? Я пріподнял' голову і повторіл' слова його. Д'Обіньє злякався; але ми залишилися друзями! - «как можете терпѣть таку нахабну зухвалість?» - он 'нѣсколько роз'єм хотѣл' померти за мене. Любов і почтеніе НЕ перемѣняют' характеру: он 'ядовіт' на словах', але любіт' мене сердечно. - «А нас' ненавідіт'. Дозволите чи підданому явно смѣяться над 'вашою дружиною і тещею? Одним словом, я вимагаю, щоб ви заслали його »- Не можу відмовити Вашій Величності; але .... «Вимагаю непремѣнно.» - Зізнаюся, що я не люблю посилання. Чи не краще гарненько посварити його, a там' - пробачити? - «Пробачити? яка слабкість! »- Що дѣлать? серце моє любіт' прощати. - «Треба приборкувати серце.» - Для чого ж не насолоджуватися в такий істинно царскім' удовольствіем'. - «Не мож царювати того, кого не бояться.» - Не повинно царювати того, кого не любят' - «Одним словом, чи хочете ісполніт' волю мою? сказала Катерина зй великою досадою і зй повелітельним' відом' ... Генрік' задумався, і через' хвилину отвѣчал': «Ваше желаніе виповниться. Завтра оголошу урочисто, що д'Обіньє удален' од Двору ». Королеви зраділи; виявили Генріку жівѣйшую подяку, соразмѣрную їхні ненависті Кь д'Обіньє, і Вь тот же ден' уѣхалі із 'Сен-Мексана.
На іншій ден', послѣ обѣда, Король Вь прісутствій всѣх' знатних' сказал бѣдному д'Обіньє, що Королеви на нього скаржаться, і що он 'пріказивает' йому негайно оставіт' двір. Д'Обіньє здивувався - хвилини через' двѣ вишел' із 'зали, будучи внѣ себе од досади - повернувся додому, звелів людям' своїм готуватися Кь от'ѣзду і кинувся на крісла ... «Такі Добродії!» Думав он' Вь своем огорченіі: «Можноли вѣріт' любові їхні? А Генрика ще хвалят' 5 називают' добродушним', твердим'. Он 'таков' же, как і другіе. A я любіл' його! ... Вчора он 'ласкал' мене, a нинѣ вигнал', і ще Вь прісутствіі всього Двору! ... І єдино для того, що двѣ жінки, котрих он' НЕ любіт' і презірает', хотят' мого посилання. Развѣ треба для сохраненія його милості, хваліт' Варѳоломеевское кровопролітіе і поведеніе негідною Маргарити, яка дѣлает' стид' і безчестіе дружину? ... Не сам чи Генрік' із'являл' мнѣ своє омерзѣніe Кь жестокосердію злісної і властолюбної тещі своєї? НЕ откривал' чи мнѣ за таємницю, що хочет' розлучитися зй Маргаритою? ... A тепер вѣрнѣйшім' подданним' і другом' своїм жертвует' ненависті сих Королев', його ізвѣстних' непріятельніц'. Нѣт', он 'ніколи не любіл' мене. A хто міг би вообразіт', що под відом' такого любезнаго добросердечія, такої благородної відвертості, гнѣздітся лукавство і удавання? »
Д'Обіньє, зворушений мілостію Короля свого, міг воспользоват'ся його мудрим' наставленіем' і дал' слово відмовитися од стіхов' - тобто, од сатір' завжди колкіх', але часто неосновательних'.
Д'Обіньє, увѣренний Вь схильності взаємної, ще болѣе закохався Вь дѣвіцу лезе; але Г. Рошфуко бил непреклонен', a брак' не міг відбутися без 'согласія опікуна. Д'Обіньє знову звернувся Кь Генріку, який, вмѣсто отвѣта, напісал' прекрасне, ласкаве лист Кь дѣвіцѣ Лезе, увѣряя, що ея любовнік' є одін' із 'первих' друзів його. Вона зраділа НЕ менѣе д'Обіньє, який до глибини серця бил тронут' мілостію Государя: бо Генрік' дозволял' показати оце лист опікуну. Вь восторгѣ своем д'Обіньє розповідав многіе випадки Вь доказ Генрікова добродушія. "Одного разу (говорив он ') будучи без' всякої поважної причини недоволен' королем', я напісал' до нього грубе лист, Вь тот же ден' пішов од Двору, і шест' мѣсяцев' сердився на мого благодѣтеля. Але мнѣ сумно було жити без 'нього. Від цього нудьги я мотал', ввійшов у борги; не міг заплатити їх і попався в темницю. Король довідався про том ', і не імѣя денег', заложіл' брілліянти подружжя своєї, щоб как можна скорѣе мене викупіт'. "
Дѣвіца лезе зй торжеством' вручила опікуну лист Королівське; але, Кь чрезмѣрному ея ізумленію, Г. Рошфуко НЕ хотѣл' вѣріт', щоб Король міг зй в такий жаром' говоріт' про любов своєї Кь человѣку, їм од себе віддаленим комп'ютером. Д'Обіньє вспихнул' од гнѣва, узнав', що його називают' сочінітелем' подложних' пісем', і слѣдуя своєю вдачею, клявся застрѣліт' Г. Рошфуко; але дѣвіца лезе вмовила його взят' терпѣніе на два дні, і негайно відправила кур'єра Кь Генріку. Сен-Мексан' бил тільки Вь шести мілях' од міста, Вь котором' вона жила.
На іншій ден' Г. Рошфуко, бажаючи разлучіт' свою вихованку зй д'Обіньє, повез' її за город Кь одному родичу. Дампьер' зголосився ѣхать з ними ... Знаючи схильність дѣвіци Лезе, он 'НЕ думав уже їй подобатися, але не хотѣл' показувати, ніби страшиться злоби совмѣстніка, і для того все ще іграл' ролю влюбленнаго. Ввечері вони поверталися додому. Дѣвіца лезе була Вь сумною задумі. Вона не імѣла отвѣта од Генрика і боялася, щоб д'Обіньє, лишась надії, що не визвал' на поедінок' Г. Рошфуко; мучилася раскаяніем', що увійшла Вь таке зобов'язання без 'согласія родственніков', відчувала всю безразсудность молодих' людей, які не умѣют' предвідѣть гібельних' слѣдствій необережності.
Под'ѣхав' Кь дому, дѣвіца лезе зй ізумленіем' увідѣла, що он 'веліколѣпно освѣщен', і надумала, що Г. Рошфуко або Дампьер' пріготовіл' для неї празднік'; але опекун' зй щирою досадою увѣрял', що така дурість не властива лѣтам' його; a Дампьер' говорив, що он 'міг би сдѣлать її тільки для жінки, розташованої платіт' йому за любов любов'ю. Увійшовши Вь домь, ще болѣе здивувалися: он 'бил прекрасно убран' і наполнен' знаменитими гостями, які сказали, що їхні запросили на бал' ім'ям дѣвіци лезе. Вь отсутствіе Г. Рошфуко стало зй разних' боків безліч художніков' і работніков' для украшенія комнат', вмѣстѣ зй велікім' чіслом' музикантов'. Опекун' думав, що сія забава вигадана расточітельним' д'Обіньє, тихенько браніл' свою вихованку, прінімал гостей вельми неохоче і не міг скрит' внутрішньої досади. Дѣвіца лезе безпокоіт і не знала, що думати; але була вже сумна менѣе прежняго, бо концерт' і бал' не могли здаватися їй дурним' предзнаменованіем'. Дампьер' смѣялся, шутіл' і готувався танцювати цілу ніч; он 'просив гостей Вь залу, усаділ' всѣх' дам і звелів грати оркестру. Вь оцю хвилину зй велікім' стуком' розчинилися двері: ввійшов человѣк' Вь сапогах' і зй хлистом' Вь рукѣ - он 'верхом' проскакал' шест' міл', одін', без' відпочинку - це бил Генрік' IV! ...
Явленіе Государя любімаго і славного, справила волненіе Вь залѣ; всѣ встали із 'почтенія, і для того щоб смотрѣть на Генрика. Дѣвіца лезе закраснѣлась, мимоволі вигукнула од радості і заплакала. Хазяїн зй робостію наблизився до короля. Генрік' зупинився і голосно сказал йому: "Господін' Рошфуко! до мене дійшли чутки, образливі для д'Обіньє. Я спѣшіл' унічтожіт' їх і врятувати честь мого друга. "Общія рукоплесканія загремѣлі Вь залѣ, і дѣвіца лезе готова була впасти Кь ногам' цього несравненнаго Короля; але он 'узяв за руку господаря і вивел' його Вь іншу світлицю. Там' Г. Рошфуко, попереджаючи волю Государя, сказал, що он 'готов видати племінницю за д'Обіньє. Генрік' добродушним' і мілостівим' отвѣтом' своїм успокоіл' його абсолютно. Закликали дѣвіцу Лезе, яка зй чувствітельностію виявила Королю подяку. Генрік' свѣдал' од ея посланнаго, що Г. Рошфуко вмѣстѣ зй нею хотѣл' на інший ден' ѣхать за город: он 'скористався сім' случаем', звелів сдѣлать в їхніх домѣ всѣ таким чином бажаний пріготовленія Кь балу, і кликати гостей ім'ям дѣвіци лезе; a кур'єра остановіл' Вь Сен-Мексанѣ, щоб он 'НЕ открил' його таємниці.
Послали за д 'Обинье, але не велѣлі казати йому про пріѣздѣ Короля. Між тѣм' возвратіліс' Вь залу. Генрік' бил для всѣх' любезен': плѣнял' женщін' своєю веселостію, a мужчін' ласкою. Дампьер', вже не сумний і навіть закоханий Вь іншу, брал' щире участіе Вь загальної радості і без усякого прінужденія здавався велікодушним'. Д'Обіньє з'явився, обратіл' на себе очі всього собранія і зй радостним' ізумленіем' увідѣл' Генріка, який, не дивлячись на тяжелия шпори свої, легко і пріятно танцовал' зй дѣвіцею лезе. Пристрасний любовнік', вѣрний друг 'і підданий кинувся Кь ногам' Государя. Король поднял' його, обнял' зй нѣжностію, і зй дозволенія опікуна сложіл' руки любовніков', Вь ЗНАК вѣчнаго їхні союзу. Ніхто не міг побут равнодушним' зрітелем' цього трогательнаго явленія, яке змусило всѣх' ще жівѣе відчувати добродушіе Короля. Генрік' прігласіл' гостей на весілля щастліваго д'Обіньє, бил на ній хазяїном, любезним', прівѣтлівим' і роскошним'. Всѣ ходили за нім '; всѣ тѣснілісь вокруг' його, бажаючи не себе показувати, але єдино відѣть і слухати Государя. Любов змусила забит' обряди і чини; дивувалися тільки його особѣ і характером, які затмѣвалі самий блеск' царської сану. Вь прісутствіі Короля говорили об'єк нем' зй восторгом', не думаючи хваліт' його
Двѣсті літ НЕ прохолоду цей любові полум'яної, і внуки наші, подібно нам ', скажуть, що такий Государ достоін' бил надѣт' друзів і панувати над' французами.