1. Цикли розвитку паразитів і організм господаря
Життєвий цикл - сукупність послідовних стадій розвитку даного паразита від початковій стадії (яйце, циста) до ко-кінцевих стадії (статевозрілих стадія). У процесі життєвого цик-ла змінюється середовище проживання (наприклад, личинки комара живуть у воді, а дорослі особини в повітряному середовищі), способи харчування, ло-калізація в організмі господаря (плазмодій у людини спочатку живе в клітинах печінки, а потім в еритроцитах) .
Личинки паразитів можуть вести паразитичний спосіб життя або бути свободноживущими. Деякі паразити в період жит-ненного циклу здатні міняти господарів. Це пов'язано з тим, що кожна стадія завершує цикл розвитку в організмі визна-ленного виду. Деякі паразити для завершення життєвого циклу ис-товують двох і більше господарів різних видів.
Класифікація господарів паразитів. Господар паразита - це організм, який забезпечують-кість паразита житлом і їжею. Залежно від стадії розвитку паразита господарі б-вают: основні (остаточні); проміжні; резервуарні.
Основний господар - це організм, в тілі якого відбувається статеве розмноження дорослої особини паразита.
Проміжний господар - це організм, в тілі якого відбувається безстатеве розмноження личинкової стадії.
Резервуарний господар - це організм, в тілі якого знаходиться паразит.
2. Взаємовідносини в системі паразит-господар на популяційному рівні. Характеристика «паразитарної системи».
Паразитарна система включає популяцію паразита певного виду, одну або кілька популяцій господаря для господарів і ту частину середовища, яка необхідна для їх існування.
Паразитарні системи бувають двухчленной (паразит-господар), тричленними (паразит - перенесення-чик або проміжний господар - остаточний господар) і множинними (паразит - кілька чергуються проміжних господарів - остаточний господар). У паразитарної системі паразит завжди представлений особинами одного виду. Масові захворювання в популяціях людини називаються епідеміями.
3. Вчення академіка О.М. Павловського про природу осередків хвороб
Е. Н. Павловський розробив вчення про природу осередків хвороб. Збудником лейшманіозу (Leischimania tropica) в природних ландшафтах Каракумів були заражені гризуни (хом'як, велика піщанка, форель та ін.) - природний резервуар. Цей збудник серед гризунів передається тільки за допомогою комах - москітів, оби-танучих в нірках гризунів. Під час нападу вони висмоктують кров разом з паразита-ми. Надалі в тілі комах найпростіші розвиваються і при повторному напа-ження на тварин москіти передають збудників в організм гризунів. Таким чином, подібна передача збудника між гризунами і москітами происхо-дит протягом ряду років.
Для хвороб з природною осередкових характерні такі ознаки:
- збудники циркулюють в природі від однієї тварини до іншої незалежно від людини;
- резервуаром збудника є дикі тварини;
- хвороби поширені на обмеженій території з певними биогеоценозами, ландшафтними та кліматичними факторами.
Природна вогнищевою встановлена для багатьох інвазійних та інфекційних хвороб.
Компоненти природного вогнища:
2. резервуар - тварини, сприйнятливі до збудника
3. територія з певними биогеоценозами, ландшафтними та кліматичними умовами
4. специфічний переносник (для трансмісивних хвороб)
У складі вчення про природу осередків хвороб Е. Н. Павловським розроблена теорія про трансмісії (від лат. Trans - крізь, через) збудників інфекцій та інвазій. Трансмісивні природно-вогнищеві захворювання поділяють на облігатно-трансмісивні та факультативно-трансмісивні.
Виділяють три групи трансмісивних захворювань. антропонози, антропозоонози, зоонози.