Першу «стволовую» гілка (підсистему) в системі геог-рафіческіе наук утворює фізична географія, представ-ляющая природне крило цієї системи. Відомо чимало визначень фізичної географії, що розрізняються іноді відтінками формулювань, а іноді і більш істотно. Наведемо дефініцію, запропоновану Н. І. Михайло-вим, яка представляється нам однією з найбільш удач-них: фізична географія - наука про географічної обо-оболонка Землі, її склад, структуру, особливості формиро-вання і розвитку, просторової диференціації.
Про внутрішню структуру фізичної географії писали дуже багато вчених. Незважаючи на ряд розбіжностей, в біль-шинстве своєму вони все ж сходяться на тому, що в складі фізичної географії слід виділяти: 1) загальну фізичну географію, 2) регіональну фізичну географію, 3) галузеві фізико-географічні науки.
Загальна фізична географія (багато, але не всі фізико-географи ототожнюють її з загальним землезнавства) являє собою фундаментальну фізико-географиче-ську науку, яка формує основний понятійний апарат фізичної географії. Вона займається вивченням законо-мерностей структури, функціонування, динаміки і ево-люції географічної оболонки Землі, вивчає загальні про- блеми територіальної диференціації (зональність, Азональні, природні райони різних рангів) цієї оболонки. Крім того, в завдання загальної фізичної географії вхо-дит загальна систематика, класифікація, типологія і таксо-номія територіальних фізико-географічних одиниць.
До загальної фізичної географії нерідко відносять також питання теорії фізико-географічного районування і загальні теоретичні питання ландшафтознавства, яке вивчає складні природні та природно-антропогенні геосистеми - ландшафти як частини географічної обо-лочки Землі. Зазвичай до неї відносять і палеогеографію - науку про закономірності розвитку цієї оболонки, про істо-рії взаємодії природи і людини, про ландшафтах гео-логічного минулого.
Регіональна фізична географія вивчає конкрет-ні території, особливості їх природи, природних ресурсів, процесів розвитку і тенденцій формування. При цьому маються на увазі територіальні одиниці різно-го таксономічного рангу - від країн до дрібних районів, груп і видів ландшафтів, включаючи мікроландшафту і елементарні ландшафти. Н. А. Гвоздецький, поряд з регіо-нальним ландшафтоведением, включає до складу регіональ-ної фізичної географії та фізико-географічне стра-новеденіе.
Характеристика отраслевихфізіко-географічних наук, відокремилися в окрему групу. Ці науки об'єднує один об'єкт вивчення - гео-графічна оболонка, однак предмети вивчення у них різні і охоплюють будь-яку одну із структурних частин або сторін цієї оболонки, окремі її компонен-ти. Більш-менш загальноприйнята виділяти вісім таких галузевих наук.
По-перше, це геоморфологія. яка вивчає ис-торичні розвивається рельєф земної поверхні, ис-слід зовнішній вигляд рельєфу суші і морського дна, про-виходи, вік, особливості будови, розвитку і поширення тих чи інших його форм, вплив на формування рельєфу ендогенних і екзогенних процес-сов, а також антропогенних факторів. Геоморфологія під-розділяється на загальну і регіональну. Крім того, в ній відокремилися структурна, кліматична, динамічна, прикладна геоморфологія, геоморфологія моря. В області геоморфології особливо великі заслуги таких вітчизняних-них вчених, як академіки К. К. Марков, І. П. Герасимов, професора С. Я. Едельштейн, А. А. Борзов, І. С. Щукін, Ю. А. Мещеряков .
По-друге, це кліматологія - наука про клімат, про його формуванні, географічне поширення та зміні в часі. Кліматологію зазвичай підрозділами-ють на загальну кліматологію і кліматографію. Основні завдання кліматології полягають у вивченні атмосферних процесів за тривалий період, узагальненні результатів вимірювань параметрів погоди, що дозволяє судити про клі-тичних режимі. До числа найбільш видних вітчизняних-них кліматологів, слідом за А. І. Воєйкова, слід відніс-ти академіків Л. С. Берга, М. І. Будико, професорів Б. П. Алісова, Б. Л. Дзердзеевского.
По-третє, це гідрологіясуші. яка досліджує закономірності процесів і явищ, що протікають в при-рідних водах суші, формування водного балансу і стоку, структуру річкових потоків і інших водних об'єктів, русло-ші і берегові процеси, термічний і льодовий режим, хімічний склад вод і ін. Відповідно об'єктів изу -ченія гідрологія суші поділяється на гідрологію річок, лімнології (озероведеніе), болотознавство. З числа багатьох вітчизняних вчених в цій галузі назвемо В. Г. Глушкова, С. Д. Муравійська, М.І.Львовіча, А. Б. Авакяна.
По-четверте, це океанологія - наука про природні процеси в Світовому океані, яка розглядає цей океан одночасно і як частина гідросфери та як цілісність-ний планетарний природний об'єкт. Головне завдання океано-логії - виявлення загальних закономірностей природи океану як єдиного цілого. Але одночасно вона включає неяк-до наукових напрямків, кожне з яких вивчає визна-ленний елемент природи океану. Це - фізика океану, хі-мія океану, геологія океану, біологія океану. До числа ство-телей вітчизняної океанології слід віднести академічної-ков Ю. М. Шокальського, В. В. Шулейкіна, К. К. Маркова, Л. А. Зенкевич, членів-кор. АН В. Г. Богорова, професорів Н. Н. Зубова, О. К. Леонтьєва та ін.
По-п'яте, це гляциология. виділилася з гідроло-гии суші в самостійну науку в середині XX століття. Це наука про природні льодах на поверхні Землі, в атмосфе-ре, гідросфері і літосфері. Гляциология вивчає режим та динаміку їх розвитку, взаємодії з навколишнім сере-дою, роль льоду в розвитку Землі. Досліджуються також снеж-но-льодовикові ресурси, рух льодовиків, крижаних по-лей, лавин, коливання льодовиків і історія заледеніння. У со-ності з основними предметами вивчення гляциология ділиться на ледніковеденіе, снеговеденіе, лавиноведении, ледоведенія водойм і водотоків і Палеогляціологія. З вітчизняних вчених особливі заслуги в цій галузі зна-ний мають академіки Г. А. Авскж і В. М. Котляков, профес-сміття М. В. Тронов, Г. К. Тушинський, Г. Д. Ріхтер.
По-шосте, це ГЕОКРІОЛОГІЇ (мерзлотознавство) - наука про мерзлих грунтах і гірських породах, про процеси їх утворення, історії розвитку і умовах існування, а також явища, пов'язані з процесами промерзання і відтавання мерзлих товщ.
По-сьоме, це географіяпочв. виникла в Рос-ці ще в кінці XIX століття. Географія грунтів вивчає законо-мірності формування і просторове розміщення грунтів. Вона поділяється на загальну географію грунтів, вклю-чающие вчення про фактори грунтоутворення і закономірний-ності їх поширення, і регіональну географію грунтів, мета якої полягає в описі, картографують-вання і дослідженні просторового розміщення грунтів різних частин земної поверхні. У «могутню купку» вітчизняних ґрунтознавців, слідом за В. В. Докучаєвим, вхо-дять академіки М. Д. Глінка, Л. І. Прасолов, Б. Б. Полин, І. П. Герасимов, член-кор. РАН В. А. Ковда, професора С. С. Неуструев, В. М. Фридланд, М. А. Глазовская, Б. Г. Роза-нів, Н. Н. Розов, В. О. Таргульян і ін.
По-восьме, це біогеографія - напрямок, раз-вившись на стику географії та біології, але вУкаіни тра-Діціон включається до складу географічних наук. Біо-географія вивчає поширення живих організмів в залежності від факторів навколишнього середовища і має сво-їм предметом закономірності такого поширення і встановлення їх зв'язків із середовищем. Зазвичай підрозділяється на географію рослин (геоботаніку) і географію живіт-них (зоогеографія). Розвиток біогеографії в нашій стра-ні в чому пов'язане з діяльністю академіків Г. Ф. Мо-розова, В. Н. Сукачова, професорів В. В. Альохіна, А. М. Формозова, А. Г. Воронова, А. А. Тишкова та ін.