Років 25 тому в Москві не було жодного менеджера, зате були чистильники взуття. І, судячи з їх кількістю, послуги чистильників користувалися попитом. Клімат-то у нас відомо який: дев'ять місяців - сльота, інші три - пил.
При всьому бажанні по московських вулицях довго в чистому взутті не походиш. Але ось парадокс. Клімат з тих пір змінився мало. З чистотою на вулицях теж прогрес невеликий.
А чистильники взуття тим часом зникли як клас. Репортер "МК" спробував відшукати їхні сліди.
Людська пам'ять - дивовижна штука. З якихось її закутків спливло спогад дитинства: будочка чистильника взуття поряд з виходом з метро "Проспект Миру". Приїжджаю. Будочка стоїть на тому самому місці, і навіть, можливо, та ж сама: ті ж шнурки, устілки, креми, щітки. Тільки замість напису "Чистка взуття" на ній тепер значиться "Терміновий ремонт взуття".
- Можна почистити туфлі? - звертаюся до господині пункту побутового обслуговування.
- Я вам продам губку, і ви самі почистіть, - відповідає жінка пенсійного віку.
- А раніше тут чистили.
- Коли ж це було. Я тут працюю 4 роки і нічого такого не пам'ятаю. Чистильників взуття в Москві не залишилося. Навіть не шукайте.
Історія повторюється на площі Білоруського вокзалу. Рівне на тому ж місці, між 1-й і 2-й Брестській, де згідно дитячим спогадам сидів чистильник взуття, стоїть будка "Ремонт взуття". Черевики тут теж давно не чистять. Молодий хлопець, дагестанець, каже, що іноді по старій пам'яті навідується бабуся, яка колись давно працювала тут багато-багато років:
- Ось вона чистила, а у нас тільки дрібний ремонт.
Перший радянський бізнес
В радянські часи цей, як сказали б зараз, бізнес тримали ассірійці. Помічниця керівника московської громади ассірійців Ніна Ділон переказує мені то, що колись давно чула від предків:
- У 1914 році в Іраку і Туреччини спалахнула міжнаціональна різанина і почалося велике втеча ассірійського народу. Хто втік до Європи, хто - в Росію. Шлях на північ лежав через Баку. Там ассірійські діти і підгледіли, як вірменські та єврейські діти чистять на вулицях взуття. Часто виходило так, що діти виростали єдиними здобувачами в сім'ї, тільки за рахунок цих заробітків багато сімей і виживали.
У Москві ассірійці зайняли порожню нішу. Будівельникам комунізму, зайнятим на будівництвах століття, було не до таких дрібниць, як чистка штиблет. А для біженців зі Сходу залишалося не так вже й багато варіантів працевлаштування - в більшості своїй вони навіть не знали російської мови. Втім, було і ще одна обставина, що робило цей вид діяльності привабливим для ассірійців.
- ассірійці - народ вільний, - каже Ніна Ділон. - Для них ходити на роботу з 9.00 до 18.00 було борошном. А ремесло чистильника давало незалежність. Якщо потрібно було поїхати в інше місто до родичів на весілля, вони закривали свої точки і їхали.
По суті, в країні розвиненого соціалізму і поголовного усуспільнення ці точки були чи не єдиними вогнищами приватного підприємництва. Хоча держава і чистильників намагалося якось побудувати і організувати. За документами все вони значилися в виробничому об'єднанні "Труд". Крім них в підприємство входило вісім майстерень по ремонту взуття. Але на ділі кожен чистильник щомісяця просто платив "наверх" якусь фіксовану суму, а далі був наданий сам собі - прототип нинішнього спрощеного оподаткування малого бізнесу.
- будочка, в яких працювали чистильники, у нас називалися стоянками, - продовжує Ніна Ділон. - У моєї хрещеної теж була стоянка. Ми, діти, дуже любили до неї ходити. Тому що у неї завжди водилися гроші і вона давала нам на морозиво. Та й взагалі - стоянки розташовувалися в людних місцях, і навколо завжди було шумно і весело.
На одній з таких стоянок ще в 70-і роки працював аж Герой Радянського Союзу! Звали його Ладо Давидов. На фронті він був розвідником. Подвиг здійснив, здобувши карти німецької оборони в районі Західної Двіни. А після війни повернувся в Москву і багато років чистив взуття на площі трьох вокзалів.
В кінці 50-х років частими гостями в ассірійських сім'ях стали репресовані. Люди поверталися з таборів, йти їм часом було нікуди, і першою людиною, з ким траплялося поспілкуватися на вокзалі, опинявся чистильник взуття. Саме він і пропонував переночувати, озирнутися. Ассірійці вважали, що випадкових гостей не буває, кожного гостя призводить Бог. Було у старих-чистильників і ще одне неписане правило: з солдатів, що знаходяться в звільненні, грошей не брати.
Сама ж процедура чищення взуття на всіх стоянках виконувалася як по нотах. Розповідає Ніна Ділон:
- Насамперед щіткою зразок одежної змахує пил. Потім в черевик навколо ноги вставляли картонки або пластмасски, щоб ненароком не забруднити шкарпетки. На взуття наносили крем. Причому багато чистильники варили його самі, за власними секретним рецептами. При необхідності, щоб підібрати потрібний відтінок, змішували кілька різних кремів. Цей склад втирали в взуття інший щіткою. А через кілька хвилин уже третій полірували.
Остаточний блиск наводився бархоткой. До таких черевиків пил не приставала кілька днів!
Взуття чистили перші два або три покоління ассірійців, які опинилися в Москві. Діти і внуки чистильників вже надходили в інститути, всіляко асимілювалися і сімейний бізнес кидали. Зараз в громаді не змогли знайти жодного чинного чистильника. Та й старих-аксакалів, мабуть, вже не залишилося.
Але зберігачів цієї вмираючої професії виявити в Москві все-таки вдалося.
А що, як то кажуть, у "них"?
У східних країнах вуличні чистильники взуття зовсім не рідкість. Де-небудь в Каїрі до столика кафе підходить хлопчина з картонкою під пахвою. Він не промовляє жодного слова, але місцеві знають, що це чистильник взуття. Ось хтось кличе його знаком. Хлопчисько кладе свою картонку перед клієнтом. Єгиптянин, несподівано перейнялася зовнішнім виглядом своїх туфель, роззувається і ставить босі ноги на картонку. А чистильник видаляється з взуттям і через кілька хвилин приносить її надраєних до блиску.
У європейських столицях таку картину спостерігати не доводилося. Але там і бруду на вулицях в будь-яку погоду чомусь немає.
Мораль цієї байки така. З брудом і пилом у нас - як на Сході. А з чистильниками взуття - як на Заході. Чисто російське, до речі, роздвоєння. У нас і орел на гербі з двома головами, власне, з тієї ж самої причини.