Критерії оцінки рівня бідності
Переважна більшість відомих меж бідності представлено узагальнюючими грошовими показниками, такими як мінімально допустимий сімейний дохід або мінімальна сума споживчих витрат [4, с. 51].
За характером використовуваної інформації методи встановлення межі бідності можна умовно розділити на три групи:
1) нормативні, що спираються на рекомендації експертів (зокрема, дієтологів);
2) бихевиористские, що базуються на фактичному відмінності в складі споживання сімей з різним рівнем життя;
3) соціологічні, що дозволяють отримати межу бідності шляхом обробки результатів опитування громадської думки.
Прийняте поділ умовно, оскільки при побудові межі бідності широко використовується комбінація різних підходів, наприклад нормативного та бихевиористского.
Вибір методу і комбінації методів побудови межі бідності залежить від поставленої мети. Наукове дослідження або розробка прогнозів допускає більш широке тлумачення бідності (відносні і комбіновані підходи), ніж визначення її офіційного кордону, яка дає право на отримання матеріальної допомоги (переважно абсолютні підходи в країнах з перехідною економікою) [4, с. 52].
У країнах Європейського союзу (ЄС) використовуються в основ ном відносні показники бідності, тоді як в США - абсолютні. У країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою, які значно біднішими, ніж розвинені, застосовується в основному абсолютна концепція бідності. У країнах Центральної та Східної Європи найбільшого поширення набув метод споживчого кошика. У більшості країн СНД, за винятком України, в основі побудови межі бідності також лежить розрахунок вартості мінімального споживчого набору. У Білорусі в якості кордону бідності виступає бюджет прожиткового мінімуму. Для порівняльної оцінки рівня бідності в країнах з перехідною економікою Всесвітній банк встановив єдиний поріг бідності, рівний 2,15 дол. США в день на людину.
Основна, офіційна, межа бідності будується в Білорусі на основі бюджету прожиткового мінімуму. Відповідно до Закону «Про прожитковий мінімум в Республіці Білорусь» малозабезпеченими визнаються громадяни (сім'ї), які мають з об'єктивних причин середньодушовий дохід нижче бюджету прожиткового мінімуму.
Основою натурально-речової структури мінімальних споживчих бюджетів є система споживчих кошиків. Споживчий кошик - це навчи обгрунтований збалансований набір товарів і послуг, які задовольняють конкретні функціональні потреби людини в певні відрізки часу, виходячи з конкретних умов і особливостей, що склалися в республіці. При формуванні споживчого кошика використовується принцип її репрезентативності, тобто включені в неї блага і послуги представляють всі споживчі комплекси, необхідні для нормальної життєдіяльності чоло століття. У споживчий кошик входять наступні блага і послуги:
| Одяг, білизна, взуття;
| Ліки, предмети санітарії та гігієни;
| Меблі, предмети культурно-побутового і господарсько го призначення;
| Житло і комунальні послуги;
| Культурно-просвітницькі заходи та відпочинок;
| Побутові послуги, транспорт, зв'язок;
| Обов'язкові внески і платежі [5, с. 77].
Для вартісної оцінки споживчих кошиків використовуються середні ціни на товари і послуги з урахуванням всіх видів торгівлі: роздрібної, індивідуальної, торгівлі на колгоспному ринку. У разі відсутності товару в будь-якому вигляді торгівлі враховуються ціни, за якими його можна придбати в альтернативних видах торгівлі.
Мінімальний споживчий бюджет переглядається в міру необхідності з урахуванням зростання споживчих цін, але не рідше одного разу на квартал, при цьому використовуються середні ціни останнього місяця кожного кварталу.
Прожитковий мінімум - це мінімальний набір матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я [5, с. 81].
Бюджет прожиткового мінімуму - це вартісна величина прожиткового мінімуму, а також обов'язкові платежі та внески [5, с. 82].
Показники вимірювання рівня бідності
Комплексне дослідження рівня бідності населення можливо тільки за допомогою наступної системи показників, яка включає:
| Дефіцит доходу бідних домогосподарств;
| Коефіцієнт дефіциту доходів.
Рівень бідності є питома вага населення (домогосподарств), у якого рівень витрат (доходів) нижче встановленої межі бідності, в загальній чисельності населення (домогосподарств).
Наведені показники дозволяють визначити ступінь розшарування бідності і ступінь матеріальної недостатності бідних домогосподарств, проте вони не відображають віддаленість від межі бідності і ступінь розподілу бідних домогосподарств за рівнем добробуту. Цього недоліку позбавлені зведені показники, до яких відносяться: коефіцієнт дефіциту доходу, індекс глибини бідності і індекс гостроти бідності.
Коефіцієнт дефіциту доходів, або проміжок низького доходу, розраховується як відносна величина дефіциту доходу, тобто дефіцит у відсотках до межі бідності (прожиткового мінімуму) [6, с. 170].
При дослідженні бідності іноді розраховуються також індекси глибини і гостроти бідності.
До територіальних показниками бідності можна віднести: регіональну межу бідності, регіональний рівень бідності, регіональний коефіцієнт глибини бідності, розраховані на основі регіональної інформації про рівень цін, прожитковий мінімум, розподілі населення за доходами.