Довго обмірковувала, які ж твори мені подобаються більше. Думаю, серед десятка моїх улюблених книг максимум одна-дві написані від першої особи. Але це зовсім не означає, що мені такий спосіб викладу не подобається. До речі, сама я досить часто пишу від першої особи.
Скажу відразу, що від першої особи мені більше подобається. Тому що від першої особи описуються почуття, роздуми. Від третього зазвичай сюжетні картини.
Ще я помітила, що коли я сама че-нить пишу, то від третьої особи чаасто НЕ дописую, кидаю. А ось від першого завжди мені вдавалося прийти до логічного кінця ..))
Злітає в небо за моїм за вікном
Непереможеним країна.
(Е. Лєтов)
Консультант з англійської мови
I was born in 1910 in Paris. My father was a gentle, easy-going
person, a salad of racial genes: a Swiss citizen, of mixed French and
Austrian descent, with a dash of the Danube in his veins. I am going to pass
around in a minute some lovely, glossy-blue picture-postcards. He owned a
luxurious hotel on the Riviera. His father and two grandfathers had sold
wine, jewels and silk, respectively. At thirty he married an English girl,
daughter of Jerome Dunn, the alpinist, and granddaughter of two Dorset
parsons, experts in obscure subjects - paleopedology and Aeolian harps,
respectively. My very photogenic mother died in a freak accident (picnic,
lightning) when I was three, and, save for a pocket of warmth in the darkest
past, nothing of her subsists within the hollows and dells of memory, over
which, if you can still stand my style (I am writing under observation), the
sun of my infancy had set: surely, you all know those redolent remnants of
day suspended, with the midges, about some hedge in bloom or suddenly
entered and traversed by the rambler, at the bottom of a hill, in the summer
dusk; a furry warmth, golden midges.
і т.д.