Норвезька народна казка російською мовою
Задумав один селянський хлопець одружуватися. І хотілося йому знайти собі таку жінку, щоб поставити і прясти, і ткати вміла, і в куховарство толк знала. Почули про це сусіди і стали сватати за нього свою дочку. Ось прийшов він до них в садибу на оглядини. Спочатку, як водиться, посадили його господарі на лавку, поговорили про те про се, а після повели будинок оглядати. Увійшли в одну світлицю, і бачить він - стоїть в кутку прядка, а на ній цілий пук кудели.
- Хто це у вас на цій прядки пряде? - запитує наречений.
- Дочка наша, - відповідає господиня. - Вже так-то вона швидко пряде, що і не повіриш! Чи не хвалячись скажу - іншої такої майстрині на всьому селу не знайдеш!
- Багато тут кудели, - каже женіх.- Мабуть дня три треба, щоб всю її напрясти.
- Може, кому і три дні знадобиться, - відповідає господиня, - а нашій дочці і одного дня вистачить.
Подивлюся наречений, проте нічого не сказав.
А коли пішли господарі на кухню за частуванням, взяв він з підвіконня ключ від стаббюра і засунув його непомітно в кужіль.
Накрили господарі на стіл, посадили нареченого, пригостили, ніж бог послав, а потім прийшла йому пора додому збиратися. Попрощався він з господарями і сказав, що скоро знову прийде. Хоч і до душі припала йому дівчина, але тільки щодо об-доручень він поки ні словом не обмовився.
Задумав один селянський хлопець одружуватися. І хотілося йому знайти собі таку жінку, щоб поставити і прясти, і ткати вміла, і в куховарство толк знала. Почули про це сусіди і стали сватати за нього свою дочку. Ось прийшов він до них в садибу на оглядини. Спочатку, як водиться, посадили його господарі на лавку, поговорили про те про се, а після повели будинок оглядати. Увійшли в одну світлицю, і бачить він - стоїть в кутку прядка, а на ній цілий пук кудели.
- Хто це у вас на цій прядки пряде? - запитує наречений.
- Дочка наша, - відповідає господиня. - Вже так-то вона швидко пряде, що і не повіриш! Чи не хвалячись скажу - іншої такої майстрині на всьому селу не знайдеш!
- Багато тут кудели, - каже наречений. - Мабуть дня три треба, щоб всю її напрясти.
- Може, кому і три дні знадобиться, - відповідає господиня, - а нашій дочці і одного дня вистачить.
Подивлюся наречений, проте нічого не сказав.
А коли пішли господарі на кухню за частуванням, взяв він з підвіконня ключ від стаббюра і засунув його непомітно в кужіль.
Накрили господарі на стіл, посадили нареченого, пригостили, ніж бог послав, а потім прийшла йому пора додому збиратися. Попрощався він з господарями і сказав, що скоро знову прийде. Хоч і до душі припала йому дівчина, але тільки щодо об-доручень він поки ні словом не обмовився.
Навігація по сайту