2. «Китайське диво». Уроки для розвитку російської економіки.
Реформи в Китаї здійснювалися за чітко розробленою програмою, яка враховує менталітет китайського соціуму і реальні можливості країни. Приступаючи до них, китайські реформатори і саме китайське суспільство відповіло на головні питання. на якому історичному етапі розвитку знаходиться китайське суспільство, в якому напрямку воно планує розвиватися, наскільки швидко можуть і повинні здійснюватися реформи, що потрібно зробити на кожному етапі реформ і якими засобами слід вирішити цю задачу.
Сформульована в загальному вигляді мета перетворення Китаю в могутню і процвітаючу державу, яка стала справжньою загальнонаціональної мобілізуючої ідеєю, була конкретизована в програмі "Чотирьох модернізацій" - промисловості, сільського господарства, національної оборони, науки, техніки і освіти. Здійснення програми розбивалося на три етапи, які охоплюють період до середини XXI ст.
У Китаї, на відміну від Радянського Союзу, почали з економіки, причому з економіки села, де проживало понад 80% населення. У 1984 р експеримент був поширений на міста, і тільки зовсім недавно він почав охоплювати фінансово-банківську та частково політичну сфери. Поступовість і поетапність в проведенні реформ якраз і послужила одним з основних умов, що забезпечили їх успіх.
Однією з умов успіху китайських реформ є те, що держава на всіх етапах зберігала контроль над ринковими процесами в країні. І нині в арсеналі держави залишаються методи і прямого, і непрямого регулювання, і чисто адміністративного впливу. Під його впливом знаходяться практично всі елементи створюваної ринкової інфраструктури.
Успіх Китаю на шляху ринкових перетворень пов'язаний з тим, що спочатку там створювали товарну економіку, єдиним "інститутом" якої є національне підприємство, здатне нарощувати випуск продукції і підвищувати її якість.
Національна ідея. Головною умовою успіху стала сама мета вжитих в Китаї реформ, яка була зрозуміла, близька всім верствам населення країни, волала до глибинних патріотичних і національних почуттів китайців - підняти країну, підняти народ, відродити велич Китаю.
Ядром китайських реформ, як, втім, і економічних успіхів Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сін-Гапура, стала відмова від стратегії «наздоганяючого розвитку» з її пріоритетним розвитком важкої промисловості. Саме таку модель після Другої світової війни вибрали СРСР, КНР, країни Вос-точної Європи і багато що розвиваються. Однак через відсутність необхідної самостійності на мікрорівні економічна ефективність виробництва там падала, зростання не було стійким в зв'язку з відсутністю поєднання інтересів держави, підприємства і окремого працівника. Тому при такій моделі економіки не можна вийти на кордон граничних виробничих можливостей.
Це можна зробити, застосувавши стратегію порівняльних переваг. Для цього необхідно дотримуватися три принципи:
1. Постійно домагатися зростання ефективності, як економічних суб'єктів, так і окремих працівників, включаючи управлінський персонал:
2. Постійно проводити перерозподіл новостворених ресурсів через «двоколійному» систему цін, що дає максимум вигоди і мінімум витрат при проведенні реформ;
3. Просувати економічні реформи на рівні підприємств, галузей і регіонів, що дозволяє своєчасно оцінити всі плюси і мінуси затіяного експерименту і внести в нього необхідні корективи.
Найважливіше для Росії в китайському досвіді - комплексний підхід до реформи економічної системи, що забезпечує поступовий (без шоку) перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки під державним контролем. Щоб повною мірою скористатися досвідом китайських реформ, Росії слід почати з «врегулювання» економічних результатів шокових приватизації та відпустки цін. Тільки в цих умовах можна забезпечити повноцінний розвиток сільського господарства, промисловості і підприємництва, з тим, щоб вийти на початковий рубіж реформ і провести найменш болісний перехід до ринкової економіки.
У Китаї існує прислів'я: не можна подолати прірву двома стрибками. Вона виявилася справедливою і для Росії. Спробувавши це зробити на початку 90-х років руйнуванням економічних зв'язків єдиної союзної організму з одночасним проведенням шокової приватизації, ми опинилися на дні найглибшого каньйону, з якого ось уже 10 років без особливих успіхів намагаємося вибратися.
Китай, безсумнівно, є значимою фігурою у світовій економіці і його видатні пріоритети в різних сферах доводять те, що ця країна має незаперечний успіх у введенні різних реформ і досягнення калосального розвитку за такий короткий час. Це не може не викликати захоплення. Але поряд з цим залишається безліч проблем, які поки не вдається вирішити, але незабаром якщо політика Китаю буде грунтуватися на обраних раніше методах, то незабаром вийде на нову стадію розвитку і навіть зможе встати в рівні ряди з нинішніми країнами - лідерами.
Основою складової економічного зростання Китаю є експорт. Уряд КНР в цьому році вжила заходів для його обмеження, скасувавши пільги на вивіз стали, цементу, добрив та інших товарів. Найбільш перспективний експорт в країну в довгостроковій перспективі - продукти харчування, гострий дефіцит яких тут вже відчувається. Пенсії мають близько 30% громадян, в основному городяни. У селі все ще зберігається прописка, щоб уникнути масового переселення китайців у місто. Працювати в місті селяни можуть лише тимчасово.
Гіпотеза 1 - відсталість. Стверджується, що китайська економіка зростає так швидко тому, що рівень розвитку в Китаї був низьким, а темпи зростання слаборозвинених країн вище, ніж більш розвинених країн.
Гіпотеза 2 - особливості структури виробництва. Стверджується, що вирішальний внесок у прискорення економічного зростання внесла структура китайської економіки - низька частка промисловості і висока частка сільського господарства.
Насправді всупереч широко поширеним помилкам питома вага промисловості у ВВП в Китаї був не нижче, а вище, ніж в Росії. Однак більш низька питома вага промисловості в Росії не сприяв підвищенню темпів її економічного зростання. І навпаки, більш високий показник Китаю не сприяв уповільнення його темпів зростання в порівнянні з Росією.
Гіпотеза 3 - особливості структури зайнятості.
Стверджується, що більш високі темпи зростання в Китаї пояснюються високою питомою вагою сільськогосподарського населення на початку реформ.
Темпи економічного зростання не залежать від структури зайнятого населення. При частці зайнятих у сільському господарстві на рівні, близькому до 70,5% (Китай в 1978 р), значення середньорічних Темпів економічного зростання в різних країнах коливаються від -6,0% до + 8,2%. Отже, структура зайнятості не пояснює високі темпи економічного зростання в Китаї.
Гіпотеза 4 - національна специфіка.
Стверджується, що феноменальні результати економічного розвитку Китаю обумовлені унікальними рисами китайського національного характеру, в тому числі такими, як працьовитість, самовідданість, невибагливість.
Якби це було так, то Китай відрізнявся б високими темпами економічного розвитку протягом усієї своєї історії. Однак протягом перших трьох чвертей XX століття китайська економіка мала дуже низькі темпи зростання, які періодично ставали негативними. До недавнього часу Китай ставився до найбідніших країн світу, а реальна загроза голоду була ліквідована лише кілька років тому.
Лише в кінці 70-х років відбувся перелом у тенденціях розвитку, і Китай з величезною швидкістю став скорочувати своє відставання від багатьох країн світу, включаючи і Росію. Таким чином, лише в кінці 70-х років в Китаї сталося те, що привело в рух гігантський потенціал розвитку, про існування якого багато хто і не підозрювали. Очевидно, ці радикальні зміни були викликані саме економічними реформами.
Гіпотеза 5 - характер економічної політики. Тому здається цілком очевидним, що успіхи китайської економіки обумовлені застосованої моделлю економічного реформування. На відміну від Росії, де здійснювалися, як стверджується, ліберальні реформи (т.зв. шокова терапія), в Китаї реформи носили поступовий (градуалістської) характер. На відміну від Росії, де держава "пішло" з економіки, в Китаї держава зберегла значний контроль за економікою, а його роль в економічному розвитку помітно зросла.
Висновок: Масштабність економічних перетворень, стрімкий підйом в Китаї викликає суперечливі думки і ставлення з боку інших країн. Численні суперечки і дискусії, що проводяться на цю тему, не можуть до сих пір дати відповідей на багато питань. Деякі розвинені країни займають лідируючі позиції на світовому ринку бачать в Китаї небезпечного конкурента і боятися, що доведеться поступитися надалі своє місце. Звичайно на даний момент хоч і економічна політика країни є досить успішною і безперечно результативною, все ж Китай не володіє великими ресурсами і це ускладнює його розвиток до того ж ще проглядаються відгомони тих часів. коли Китай перебував на межі занепаду. Але не можна залишати без уваги той факт, що тільки КНР вдалося за короткий період часу і при малих ресурсах (що дуже не маловажно) вибудувати заново всю економічну систему і поліпшити свої показники, і в деяких з них навіть обігнати розвинені країни, які вибудовували свою економіку не одне століття, а Китаю вдалося це зробити всього за 30 років! Ну хіба не диво. Найважливіше зараз для Росії це засвоїти і осягнути досвід і уроки, накопичені китайським народом, тоді можливо на прикладі Китаю ми зможемо поліпшити і свою країну і життя народу.
Всі матеріали в розділі "Економіка"