Чи було так чи не було, а звила собі ворона гніздо на в'язі в лісі. Вирішила вона вивести пташенят, вигодувати, виростити і навчити їх літати.
Минуло небагато часу, і ворона знесла чи то п'ять, чи то шість яєць. Двадцять один день вона висиджувала і зігрівала яйця, а на двадцять другого вилупилися пташенята.
Стало у ворони справ по горло: що не день - треба їй летіти їжу пташенятам діставати. Скоро воронята підросли, вкрилися пушком і навчилися щебетати.
А неподалік жила лисиця-шахрайка. Почула вона писк пташенят і вирішила: «Ось і корм для мене!» І стала придумувати всілякі хитрощі, як би зжерти пташенят. Дістати до гнізда вона не могла - високо. Порискал лисиця кругом і знайшла за селом стару повстяну шапку, а у садівника вкрала тупу пилку.
І ось якось вранці, поки ворона ще не вилетіла з гнізда, підійшла лисиця до дерева і давай його пиляти. Ворона ще здалеку побачила лисицю, а як пролунав скрип пилки, висунулася вона з гнізда і питає:
- Що все це значить?
- Да нічого. Я лісник і хочу звалити це дерево.
- Та це ж на цьому дереві моє гніздо, - каже ворона, - а в ньому пташенята.
А лисиця відповідає:
- Ти завинила, раз звила без дозволу гніздо на моєму дереві і висиділа пташенят. Зараз звалю дерево, будеш надалі знати, що скрізь є господар.
Стала ворона благати лисицю:
- Почекай кілька днинки, поки пташенята виростуть.
- І годині чекати не стану!
Вороні нічого іншого не залишалося, як просити і благати:
- Не роби мене нещасною, лісник! Нікуди мені подітися. Дай відстрочку на два-три дні, поки пташенята навчаться літати, тоді я залишу дерево.
- Цими промовами ти мене не розжалобиш, - каже лисиця.- Моє дерево! Коли захочу, тоді і звалю.
Сперечалися вони, сперечалися і вирішили нарешті, що за відстрочку на два-три дні скине ворона лисиці одного пташеняти.
Гірко оплакувала свою долю ворона, але все-таки скинула пташеня. Зжерла лисиця-шахрайка вороненка і пішла додому - задоволена, що виверт вдалася. Думає лисиця, що десь вона всіх птахів лісових приловчиться з'їсти.
На другий день прилетіла до вороні в гості сусідка-сорока. Побачила, що ворона зажурилася, і питає, що сталося.
Розповіла їй ворона про все.
- Ну й дурна ти! - розсудила сорока.- Ніколи лісник НЕ буде валити квітуче дерево. Як прийде він в наступний раз, покажи мені його. Посмотрюка я, що це за лісник!
А лисиця на другий день знову взяла пилку, одягла повстяну шапку і вирушила до дерева. То покликала людей ворона сороку. Подивилася та з дерева, оглянула лісника гарненько і каже:
- Ех, дурна! Адже це лисиця. Не бійся повстяної шапки і тупий пили, це не лісник. Лети до себе і, якщо буде вона грозиться звалити дерево, відповідай: «Що ж, пили!» Хіба під силу лисиці звалити таке міцне дерево ?!
Повернулася ворона в гніздо, а лисиця вже приставила пилу до стовбура. Подивилася ворона вниз і запитує:
- Що це ти робиш?
- Я лісник. Хочу звалити це дерево. А ти хутчій вирушай-ка звідси геть.
- Моє гніздо тут, і нікуди я не піду, - відповідала ворона.- Ніякої ти не лісник і нічого не зможеш зробити. А хочеш звалити дерево - що ж, пили!
Бачить лисиця, змінилася ворона з учорашнього дня. Вчора плакала і благала, а сьогодні грубить! Зрозуміла лисиця, що хтось навчив ворону, і каже:
- Гаразд, залишу тебе в спокої. Скажи тільки, хто тобі сказав, що я не лісник і не зможу розрізати дерево?
Ворона дурницю і видала сороку. «Вже покажу я цієї сороку, - розсердилася лисиця, - так покажу, що казки про це складуть».
Минуло кілька днів. Влізла лисиця в калюжу і вимазалася вся в болоті, а потім вирушила до дерева, де було гніздо сороки, і розтягнулася неподалік, як нежива.
Кілька разів пролітала сорока над нею, лисиця не ворухнеться. Ось сорока і подумала: «Видно, здохла лисиця». Підлетіла вона до лисиці, клюнула її спочатку в бік. Лисиця і оком не моргнула. Села сорока їй на голову, а лисиця її цап! Бачить сорока, погано справу, і каже:
- Не чіпай мене, лисиця, я ж вчу птахів лісових уму-розуму. Хочеш, і тебе навчу. Будеш ловити кожен день по два птахи. Так навчу, що заживеш розкошуючи.
Подумала лисиця: «Що ж, непогано, якщо я почну кожен день ловити по парі ворон».
А сорока продовжувала:
Так сорока посміялася над дурною лисицею.
На другий день скликала сорока всіх птахів у лісі, і змовилися вони знищити злодійку лисицю. Побачили її на березі озера, налетіли зграєю і давай клювати. Розгубилася лисиця, звалилася в озеро і пішов на дно. І понині, кажуть, ще не вибралася з води.