Підняти роботу в даному розділі
Послуга "Покажи себе сам" (шапка сайту)
Де - то далеко, в небі на хмаринці, жили - були сніжинки. Вони були схожі один на одного, але такі різні. Кожна з сестричок дуже пишалися своїм сніжним неповторним візерунком. Днями наводили красу, кружляючи перед крижаним дзеркалом.
Тільки одна з сніжинок не брала участь в їх веселощі. Коли інші водили хороводи, вона йшла на край хмаринки і дивилася вниз.
«Там земля, - думала вона, - дерева, будинки. Все білим - біло! Це дорослі сніжинки полетіли туди і все покрили білим покривалом, що - б дідусь Мороз не погубив живе на землі. Він дуже добрий і чудово розуміє: не всім по - вподоби його холод. А вдіяти з цим нічого не може, адже він головний на світлі по морозу. Ми дуже любимо його і як можемо, допомагаємо. Ростемо, набираємося сил, і дружно відлітаємо на землю. Він часто нас відвідує внизу, не забуває. А ми від радості, блищить і переливається сріблом. І така краса навколо, око не відвести, тому Дідуся Мороза і прощають холод.
Я дуже хочу туди, на землю! Правда ще не вирішила, куди мені краще впасти, на поле або будинок, а може зігріти собою дерево? Чесно скажу, мене цікавлять люди, а особливо, найменші з них - діти. Одного разу вдень, я бачила, як на землі дітлахи, шумно і весело, грали в сніжки. Інші ліпили Снігову бабу, на голову їй насунув відерце, замість носа примостили морквину, а в руки вклали мітлу. Вийшла білосніжна красуня!
У нас на хмаринці теж шумно буває, тільки гратися і пустувати нам не дозволяють, адже ми можемо впасти, чи не набравшись сил! »
Сніжинка зітхнула і повільно пішла до своїх сестричкам. Що - то вони притихли. Підійшовши ближче, побачила дідуся Мороза, який збирав всіх в гурток:
-- Дорогі мої, я знаю, що вас на землі люблять і чекають. Сьогодні у людей зимове свято, Новий рік. Це веселе і радісне час для них, особливо для малюків. І ми повинні допомогти, згодні?
--Так. А що робити? - загомоніли сніжинки.
-- Потрібно ще більше засипати землю снігом, що - б діти досхочу могли кататися на санках і лижах. Я надійно заморожу річки і озера, для любителів покататися на ковзанах. А ви дорогі мої, зігрієте поля і луки. Погано, якщо озимі вимерзнуть, недобре ображати людей. А тепер відпочивайте і набирайтеся сил, - з ніжністю сказав дідусь Мороз і пішов.
Але Сніжинки йти не поспішали:
-- Сестрички, а хто ще знає, що-небудь про наступаючому святі?
-- Я чула, як дядечко Вітер розповідав, що дорослі люди для своїх дітей наряджають зелену ялинку, вішають на неї яскраві і блискучі прикраси. Влаштовують новорічне свято - карнавал. Всі дітлахи вбираються в різноманітні костюми: зайчиків, лисичок, ведмедиків, коротше виряджаються в усі. Але є один костюм, який дуже люблять дівчатка, вгадайте яку? - сміючись, розповіла одна з сніжинок.
-- Ах, чи не дратуй нас дорога, ми навіть не уявляємо! - дружно загомоніли інші.
--Уявіть це костюм «Сніжинки»!
Почувши таку новину, сніжинки заговорили разом, піднявши шум на всю хмаринку.
Ніхто не міг уявити, як взагалі можна бути схожими на них.
Не могла зрозуміти це і наша знайома Сніжинка: «Як можна надівши костюм стати схожими на нас? Ми холодні і живемо природно в холоді! Як люди роблять такий крижаний наряд? Він же розтане! Ось це для мене загадка, і дуже хочу її розгадати! Здорово, звичайно, усвідомлювати, що хто - то тебе любить і намагається хоч на час стати схожим на тебе рідну. Поглянути б одним оком на мою земну копію! Дідусь Мороз нас попереджав, що - б ми боялися сонечка і його тепла. Що таке тепло я не знаю, а ось Сонечко бачу кожен день. Вранці на сході піднімається велику яскраву кулю. Сонце світить і зовсім не гріє, тому, що наш час - зима.
Одного разу у нас на хмаринці гостював Вітер, великий оповідач і всезнайка. Він повідав, що на землю ще приходить весна, літо і осінь. Це пори року. Вони так - ж, як зима, улюблені дітлахами, особливо літо. Я зрозуміла, що нам ніколи не побачити яке воно. Вітер говорив, що літо - зелене, осінь - червона, а весна - коричнева. Ми знаємо тільки один колір - білий, колір зими. І як побачити інші фарби? Може набратися хоробрості і попросити малюка показати мені новорічну ялинку, вона ж різнобарвна! Все вирішено! Треба подумати »і наша Сніжинка задумалася. Вона підіймала очі вгору, водила ними з боку в бік, морщила лоб і смішно надувала губки. Але ідеї не поспішали приходити, а думки навперебій стали сильніші за її холодну голову: «Уже зовсім змучений!» І тут Сніжинка помітила дідуся Мороза, а з ним дядечка Вітру.
-- Любі мої внученькі- сніжинки, ось і настав наш час, сьогодні треба добряче попрацювати, - сказав дідусь. - У людей свято і ми дружно привітаємо їх! Дядечко Вітер нам допоможе: вихором донесе вас до землі. Укрийте собою поля, ліси, будинки і річки, хто куди хоче, туди і летить! А я ввечері спущуся, і порадую людей хорошим морозцем. Новий рік без морозу і не свято зовсім!
Ось і почалося диво! Вітер надував щоки, обережно підхоплював сніжинки, весело кружляючи їх. Наша знайома Сніжинка з легкістю відірвалася від хмаринки і понеслась на догоду Вітру. З захопленням дивилася вниз:
-- Я лечу! Внизу земля, ах, як там красиво!
-- Краса, краса, - вторили їй сестрички.
«Ой, а я так і не вирішила, куди буду приземлятися! - раптом згадала Сніжинка, - ладно, ще є час. Що там внизу? Річка. Ні не хочу! У ліс так - ж, не бажаю. А ось там, що - то цікаве відбувається. Діти, це діти! Бачу, вони дружно йдуть в якій - то високий будинок, в якому яскраво світяться великі вікна. Мені дуже потрібно підлетіти ближче і все як слід розглянути. Так, а як? »
-- Кар - кар, Сніжинка, чого гальмуєш? Заважаєш мені летіти! - раптом хто - то перервав її думки.
-- Привіт Ворон! Будь ласкавий допоможи мені долетіти до того великого будинку, - вказала наша знайома, - дядечко Вітер несе мене не в ту сторону. Мені дуже потрібно!
-- Так і мені туди - ж, там ялинка для дітей, а значить, цукерок буде багато! Я знаєш, дуже люблю солодке, - порадував Ворон, - сідай мені на крило, вмить домчить!
Сніжинка з великою охотою приземлилася на вороняче крило. Ворон був в захваті: - Летіти на птаху, та ще на крилі, це доля сміливих! Міцно тримайся, Сніжинка - а - а!
І понеслися! «Ф. - Ф - И. - р. ф. - ф. - И. - р.! »- Шумели воронячі крила, розсікаючи зимове повітря.
«Мені б тільки долетіти! - від страху заплющила очі Сніжинка, - звалитися в двох кроках від своєї мрії? Ніколи! »
Ворон зробив один віраж вліво, потім вправо і пішов на зниження.
-- Кар - кар, Сніжинка - мандрівниця йду на посадку! Бачиш дерево біля головного входу, ось там і сядемо!
-- Хо - ро - шо, - тремтів у неї голос.
Ворон зробив в повітрі ще одне коло і приземлився на велику гілку.
-- Спасибі тобі Ворон за допомогу, виручив, - відходила від польоту Сніжинка.
-- Так, будь ласка, дорога, такою легкою ноші у мене ще не було. Хвилювався як - би, не втратити тебе! А зараз буду спостерігати, може хто - то з діточок упустить мені на радість цукерку одну. Дві! Три! - каркнув Ворон і став пильно спостерігати за малюками.
А Сніжинка знову стала думати, «Я майже у мети, але як в будинок потрапити? Якщо упаду з гілки, то так і залишуся лежати під деревом і не побачу карнавал. Значить мені потрібно, що - б хто-то мене просто заніс. Почекаю, може, вдасться мені звалитися на чию-небудь голову »
Повз проходили дорослі і діти, а наша красуня все не могла зважитися. Вона сиділа поруч з Вороном, спостерігала, як він полює за солодощами. І раптом її осінило:
-- Ворон, скажи, а в будинку тепло?
-- Кар! Звичайно! Мила, та ти ж просто станеш! - згадала птах.
-- Ну і що мені робити? Відмовитися від своєї мрії? Злякатися? Може мені і далі мріяти, сидячи тут на дереві, а Ворон? - зовсім засмутилася Сніжинка, - напевно так і до весни можна дотягнути, але там дівчатка в костюмах сніжинок!
-- Це тобі треба вирішити самій. Я не маю права. що - або тобі радити, - насупився він.
-- Ти маєш рацію мій друг, але я точно знаю, що мрії повинні збуватися! Якщо навіть я розтану, зі мною залишаться спогади! - вирішила Сніжинка і подивилася вніз.- Ой, який гарний малюк!
Під деревом стояв і плакав малюк, а поруч на снігу лежала впала цукерка.
-- Лечу до тебе! -крикнув Сніжинка і стрімко впала на рукавицю дитини.
-- Красива! Ти хто? - слізно запитав хлопчик.
-- Здрастуй, малюк! Мене звуть Сніжинка. Утри свої слізки, вони у тебе такі дорогоцінні. Дивись, яка я гарна і блискуча, це для тебе, дорогий, мої снігові візерунки. А що впала цукерку віддай Ворону, він добрий і великий любитель солодкого!
-- Добре.
-- Посміхнися маленький чоловічок, сьогодні чарівний вечір! Ходімо зі мною на ялинку, там казка без тебе не почнеться і від того всім сумно! Чекають тільки тебе. Адже ти, найголовніший малюк на світі! - сказала Сніжинка.
Деякий час він з цікавістю розглядав її, а потім посміхнувся - сподобалася!
І разом пішли в будинок. Хлопчик здогадався, чого хотіла від нього Сніжинка, і поніс її, ніжно, ледве дихаючи. А їй було дуже зручно на його рукавиці і добре все видно.
Велика двері відчинилися.
-- Бачу! Все про що мріяла, бачу! На зеленій ялинці різнокольорові блискучі іграшки, кольорові гірлянди. А ось і дівчатка, одягнені в білі блискучі сукні. Це - ж «Сніжинки»! Яка краса! Земні сніжинки такі - ж красиві, як ми, але зовсім не холодні. Тепер я точно знаю - світ цікавий і прекрасний! Мрії збуваються, коли ти не тільки цього хочеш, але і що - то робиш сам для їх виконання. Я повернуся на хмаринку в наступну зиму, і придумаю нове пригода, - сяяла від щастя наша Сніжинка, - Малюк, спасибі! Я таю, таю, т - а - а - ма ...