Був час, коли птахи все співали однаково. Від це-го виходила велика плутанина. Бувало, почує голуб красиву пісеньку, подумає, що голубка його поет-разли-ється. Полетить на голос та прямо в кігті шуліці попа-дається.
Чи стане червоногрудий снігур скликати своїх пташенят, а на поклик його злітаються сірі Воробьішко.
Нарешті набридло таке життя птахам, і вирішили вони так: складемо всі пісні в велику скриню і будемо тягнути по очерь-ді; хто яку пісню витягне, ту і стане співати весь його рід. Призначили птиці день, годину і місце і злетілися з усіх кон-цов лісу ділити пісні.
Одні сови запізнилися. Були вони великими ледащо і дуже любили поспати.
Птахи, пролітаючи до призначеного місця, покликали двох сов, що дрімали на гілці, але ті тільки відкрили свої круглі очі і сказали один одному:
- До чого поспішати? Найкращі пісні достовірніше та важчі, вони, мабуть, завалилися на дно скрині. Ось і дос-танутся нам.
Тільки до вечора зібралися сови отримати свою частку. Заглянули в скриню, а там порожньо. Всі пісні розібрали інші птахи. Так совам нічого і не дісталося.
А хіба можна прожити без пісень? Один одному і то не зна-їж, як голос подати.
Сумували, журилися сови і нарешті сказали:
- Давайте самі придумаємо для себе якусь пісеньку.
А це було не так-то легко.
Те затягнуть таке, що у самих вуха заболят, то заллються треллю і вже зрадіють - ось-то добре! - аж ось ус-лишат: то ж колінце, але набагато складаний виводить якийсь ні-будь жалюгідний зяблик. Зовсім зажурилися сови.
А птиці кругом так і щебечуть з ранку до вечора їм на за-Віста.
Одного разу ввечері зустрілися дві подруги-сови в гаю-це за селом. Поговорили про те про се і згадали про свою сумну долю.
І тут одна з них сказала:
Чи не повчитися нам у людей?
Ось це справа, - відповіла друга. - Я якраз чуючи-ла, що сьогодні вони справляють весілля. А на весіллях співають найкращі пісні.
Полетіли сови в село, прямо на той двір, де гуляли весілля. Прилаштувалися на яблуні, що росла ближче до хати, і нагострили вуха.
Так на їх біду ніхто з гостей не затягував пісню.
Набридло совам сидіти на гілці.
Видно, і від людей не дочекатися нам допомоги! - ска-зали вони один одному і вже зібралися відлітати додому.
Але тут рипнули двері, розчинилися з шумом, вибіг якийсь веселун на вулицю і крикнув на весь голос:
Цур, моя пісня, чур, моя! - вигукнула перша сова.
Гаразд, - відповіла її подруга. - Ну й пощастило ж ті-бе! В цей час в стайні прокинулася кінь. Прокинулася і голосно зафиркав: - Фррр.
А ось це моя, моя пісня! - негайно закричала друга сова.
І обидві полетіли веселі, щоб скоріше дістатися до ле-са і похвалитися своїми чудовими піснями перед іншими птахами.
Кому траплялося в нічну пору забрести в сосняк, або березняк, або ялинник, той, мабуть, чув перекличку двох птахів.
Фррр. фррр. ФРР-рр-рр!
Це і є ті самі сови, які за старих часів літали на весілля вчитися пісням.
Чому совам не дісталося пісня?
Чому на весіллях співають найкращі пісні?
Якби сови попросили вас знайти для них пісню, що б ви зробили?
Одна людина зображує, як співає та чи інша птиця, осталь-ні вгадують, що це за птах.
Намалюйте велику скриню, в який птиці склали всі свої пісні.