Я знаю, наскільки часто стверджувалося раніше і затверджується нині, що всім у світі правлять доля і Бог, люди ж з їх розумінням нічого не визначають і навіть нічому не можуть проти-востоять; звідси робиться висновок, що нема чого обтяжувати себе турботами, а краще примиритися зі своєю долею. Особливо багато увірували в це за останні роки, коли на наших очах відбуваються зміни настільки раптові, що будь-яке людське передбачення виявляється перед ними безсило. Інший раз і я схиляюся до спільної думки, замислюючись про те, що відбувається.
І, проте, заради того, щоб не втратити свободу волі, я припущу, що, може бути, доля розпоряджається лише половиною всіх наших справ, іншу ж половину, або близько того, вона надає самим людям. Я порівняв би долю бур-ної річці, яка, розбушувавшись, затоплює береги, валить дерева, трощить житла, вимиває і намивають землю: всі тікають від неї геть, всі відступають перед її натиском, безсилі його стримати. Але хоча б і так, - хіба це заважає людям вжити заходів обережності в спокійний час, тобто мож Вести загородження і греблі так, щоб, вийшовши з берегів, Річка або кинулася в канали, або зупинила свій Безу-держний і небезпечний біг?
Те ж і доля: вона являє своє всесилля там, де перешкодою їй не служить доблесть, і спрямовує свій натиск туди, де не Зустрічає зведених проти неї загороджень. Погляньте на
Італію, захлеснути нею ж викликаним бурхливим розливом подій, і ви побачите, що вона подібна до рівній місцевості, де немає ні гребель, ні загороджень. Але ж якби вона була захищена доблестю, як Німеччина, Іспанія і Франція, цей розлив міг би не наступити або принаймні не заподіяти таких значних руйнувань. Цим, я вважаю, сказано достатньо про про-тівостояніі долі взагалі.
Що ж стосується, зокрема, государів, то нам доводиться бачити, як деякі з них, ще вчора щасливий, сьогодні позбавляються влади, хоча, як здається, не змінився ні весь склад їх характеру, ні будь-яка окрема властивість. Пояснюється це, я вважаю, тими причинами, які були детально розібрані вище, а саме тим, що якщо государ цілком покладається на долю, він не може вистояти проти її ударів. Я думаю також, що зберігають добробут ті, чий образ дій відповідає особливостям часу, і втрачають добробут ті, чий образ дій не відповідає своєму часу.
Бо ми бачимо, що люди діють по-різному, намагаючись досягти мети, яку кожен ставить перед собою, тобто багатства і слави: один діє обережністю, інший - натиском; один - силою, інший - мистецтвом; один - терпінням, інший - протилежним способом, і кожного його спосіб може привести до мети. Але іноді ми бачимо, що хоча обидва діяли однаково, наприклад, обережністю, тільки один з двох домігся успіху, і навпаки, хоча кожен діяв по-своєму: один обережністю, інший тиском, - обидва в рівній мірі досягли успіху. Залежить ж це саме від того, що один образ дій збігається з особливостями часу, а інший - не збігається.
Тому буває так, що двоє, діючи по-різному, однаково домагаються успіху, а буває так, що двоє діють однаково, але тільки один з них досягає мети.
Від того ж залежать і мінливості добробуту: поки для того, хто діє обережністю і терпінням, час і йдуть-тва складаються сприятливо, він процвітає, але варто часу і обставин змінитися, як процвітанню його вичерпується, бо він не змінив свого способу дій. І немає нікого, хто вмів би до цього пристосуватися, як би вони не були розсудливі. По-перше, беруть гору природні схил-ності, по-друге, людина не може змусити себе звернути зі шляху, на якому він до того часу незмінно процвітав. Ось чому обережний государ, коли настає час застосувати тиск, не вміє цього зробити і тому гине, а якби його ха-рактер змінювався в лад з часом і обставинами, благополуччя його було б постійно.
Папа Юлій завжди йшов напролом, час же і обставини сприяли такому образу дій, і тому він кожен раз добивався успіху. Згадайте його перше підприємство - захоплення Болоньї, ще за життя мессери Джованні Бентівольо. Венеціанці були проти, король Іспанії теж, з Францією ще велися про це переговори, але тато сам виступив в похід, зі звичайною для нього неприборкністю і напором. І ніхто цього не став на заваді, венеціанці - від страху, Іспанія - сподіваючись возз'єднати під своєю владою Неаполітанське королівство; поступився і французький король, так як, бачачи, що тато вже в поході, і бажаючи союзу з ним проти венеціанців, він вирішив, що не може без явного образи відмовити йому в допомозі військами.
, Цим натиском і раптовістю тато Юлій досяг того, чого не досяг би з усім доступним людині розсудливістю ніякої інший глава Церкви; бо, якби він в Римі, вичікуючи, поки все владнається і утворюється, як зробив би кожен на його місці, Король Франції знайшов би тисячу відмовок, а всі інші - тисячу доводів проти захоплення. Я не буду говорити про інших його підприємствах, всі вони були того ж роду, і все йому вдавалися; через стислості правління він так і не зазнав невдачі, але, про-живи він довше і настала такі часи, коли потрібна обережність, його добробуту прийшов би кінець, бо він ніколи не Ухилився б з того шляху, на який його захоплювала натура.
Отже, на закінчення скажу, що фортуна мінлива, а людина наполягає на своєму образі дій, тому, поки між ними згоду, людина перебуває в благополуччі, коли ж настає розлад, добробуту його вичерпується. І все-таки я вважаю, що натиск краще, ніж обережність, бо фор-туна - жінка, і хто хоче з нею впоратися, повинен бити її і штовхати - таким вона піддається швидше, ніж тим, хто холодно береться за справу. Тому вона, як жінка, - подруга мо-лодих, бо вони не такі обачні, більш відважні і з більшою зухвалістю її приборкують.