Цвіркун сидів, з серйозним виглядом втупившись в землю. Велике непохитне почуття сиділо у нього в голові і давило з того боку на очі. "Ох", - думав цвіркун. Ні про що інше йому тепер і не думалося.
Ранок вже закінчувалося, коли повз проходив мураха.
- Привіт, цвіркун! - сказав він.
Цвіркун підняв голову і відповів:
- Привіт, мураха. Знаєш, що зі мною? У мене в голові сидить велика непохитне почуття.
Мураха зупинився, насупив брови і уважно оглянув цвіркуна. Той хотів було глянути на небо і сказати: "Так ось." - але не став.
- Я не знаю, що це, - сказав він. - Воно не хрумтить, що не дзижчить і не пищить. Але воно дуже важке.
Мураха пару раз обощел навколо.
- Ти розбираєшся в почуттях? - запитав цвіркун.
- Так, - сказав мураха. Він мав на увазі, що знав про почуття все, особливо про великих і непохитних.
- І що це може бути? - запитав цвіркун. Його серйозні очі трохи посвітліли, та й велике почуття як ніби стало легше.
- Ну-ка проповз трохи, - запропонував мураха.
Цвіркун проповз трохи по високій траві і повернувся назад.
- Ну? - запитав він.
- Це похмуре почуття, - сказав мураха. - ти похмурий
- Похмурий? - пререспросіл цвіркун.
- Так, - сказав мураха. - Похмурий.
- Але мені весело. - крикнув цвіркун.
- Ні, - сказав мураха. - Тобі невесело. Ти похмурий. Це через почуття у тебе в голові. Будь це веселе почуття, тобі було б весело. Але почуття це похмуре, тому і ти похмурий.
Сонце вже піднялося високо в небо, а вдалині, на маківці тополі, співав дрізд.
Цвіркун заплющив очі і спробував розгледіти почуття у себе в голові. Але нічого не побачив.
- Гаразд, - сказав мураха. - Мені пора.
Він попрощався з цвіркуном і помчав до лісу.
Цвіркун хотів було його наздогнати.
- Але звідки воно? - кричав він. - Тобто.
Йому хотілося крикнути ще багато всього, але він не міг що нічого придумати.
Мураха кинув через плече:
- Звідки завгодно! - і додав: - З ким не буває!
Потім він крикнув щось про "далеко", і "сьогодні", і "відкрити" і зник за вербою.
Цвіркун зупинився і потряс головою.
Дивне почуття гарчало. Але воно перестало бути дивним, тепер воно було похмурим почуттям. Великим і непохитним похмурим почуттям. "Значить, я похмурий", - зрозумів цвіркун.