Два рази на день вранці синій скрипучий поїзд Брест-Заболоття відправляється в сторону українського кордону, щоб висадити там пасажирів, які прагнуть хоч якось заощадити. Приблизно півтора роки тому, коли українську гривню штормило, робити покупки в Заболоття було надзвичайно вигідно. Дизель тоді насилу вміщав всіх бажаючих. Але часи змінюються.
Зараз південний напрямок все так само вигідно для брестчан - за найскромнішими підрахунками, квиток вартістю менше 4 деномінованих рублів в обидва кінці окупається за перші витрачені 200 гривень (16 рублів). Але їздити стали менше - і в Заболоття це ой як відчувається.
Вівторок і четвер - звичні «базарні» дні, коли в прикордонне містечко приїжджають продавці з усіх сусідніх населених пунктів. Але минулої суботи в поїзді на 8:44 без особливих зусиль можна було знайти вільні місця. Білоруські прикордонники сканують наші паспорти на останній білоруської станції в Хотиславі. А ось в самому Заболоття починається справжній квест під назвою «Встигнути раніше інших». Тих, кому пересідати на дизель до Ковеля, пропускають в першу чергу. Але самі спритні дамочки з відрами проходять саме в цю, позачергову, команду. Чи жарт? Якщо знати, що і де тобі треба купити, то можна впоратися за півгодини і сісти на найближчий потяг назад о 13:00. Інакше - чекати до 16:40. Ми нікуди не поспішаємо. Тому непомітно для самих себе опиняємося в хвості черги на прикордонний контроль. Але вона не вічна, і вже дуже скоро, близько 12 години, ми офіційно ступаємо на українську землю.
Де рубль на рівних з доларом
Якщо ви запитаєте кого-небудь, де в Заболоття «обмінник», то напевно ніхто і не скаже. Але подейкують, він тут є. Тут три валюти - білоруські рублі, гривні, долари - беруть участь в торгових операціях на рівних. На залізничному вокзалі нас блискавично атакують жінки з сумками поперек талії. Пізніше деякі з них розсікають на мопедах або велосипедах вздовж наметів. Це - міняйли. Вони нікого не таяться, ніхто не відловлює їх і не штрафує. Курс у всіх однаковий. Як їм вдається заробити на ньому - незрозуміло. Рубль до гривні в той день змінювали в співвідношенні 1 до 12, тобто за 10 рублів в новій вітчизняній валюті можна було отримати 120 гривень.
Продавці з привізного ринку працюють зазвичай до обіду, але, подейкують бувалі, він зазвичай і дешевше. Тому тут і починаємо наш обхід. Основний асортимент - одяг і взуття. Посуду, відер, іншого пластика - того, що нас цікавить, - не так багато. Але зустрічається. І за цілком приємними цінами. Покупці поспішають розпродатися, тому готові приймати в оборот будь-яку готівку - і рублі, і долари. Здачу віддають, звичайно, гривнями.
Ближче до першої години тимчасовий ринок починає згортатися. Тому основна маса спрямовується на постійний ринок і в сусідні з ним магазини. Тут валюту поміняє далеко не кожен продавець, але завжди направить до «Іринці», для якої такі банківські операції - звична справа. Досвідчені міняйли деноміновані валюту встигли побачити. Але найбільше тут люблять гривню. Незважаючи на те, що за два роки нестабільності вона сильно просіла - з ужитку за непотрібністю практично зникли монети. На те, що на сході країни йде війна, тут нічого не вказує. Але українці про це пам'ятають:
- Зараз легше, - пояснюють продавці на ринку. - Всіх перевели на контрактну службу. Хочеш воювати - записуйся в армію і отримуй 7000 гривень (менше 600 рублів. - Авт.) В місяць. Багато хто йде. А раніше чоловікам краще було не виходити на вулицю: хапали прямо на перехрестях і вивозили на війну. Ми скільки хлопців вже тут поховали.
З Брестом Заболоття пов'язує і минуле, і сьогодення. Коли не було меж, майже всі жителі Заболоття їздили до нас на роботу - хто на «лампочку», хто на «килими». Пізніше жінки цих країв цілими вулицями зривалися до нас, щоб працювати санітарками в наших лікарнях. Ще два роки тому на цей низькокваліфікований працю білорусів було вмовити. Але тепер ситуація змінилася. Роботи в Білорусі стало не вистачати навіть своїм, і українки змушені шукати заробітки на батьківщині.
А ринок у Заболотті вже готується до нового навчального року, оновлюючи асортимент зошитів, обкладинок і портфелів. Через кілька тижнів сюди напевно кинуться батьки, які захочуть дешевше зібрати дітей до школи.
Довга дорога додому
На зворотну дорогу люди починають збиратися приблизно за годину до відправлення дизеля. Потрібно раніше пройти прикордонний контроль і вибрати для себе зручні місця. Найбільш заповзятливі місцеві жителі наздоженуть вас всюди. Гучний українка з чоловіком підходить до нашої ще не оформилася черзі і пропонує купити. буквально все підряд. Часник, засіб для чищення посуду і яскраві дитячі сукні. Побачивши хоча б натяк зацікавленості на обличчі, вона вистачає людини мертвою хваткою і не відпускає, поки він не купить у неї абсолютно непотрібний йому товар. Після вона йде в зал очікування, намагаючись знайти собі клієнтів і там. Побачивши, як хтось кинув у вікно вокзалу погляд зовні, заповзятлива дамочка тут же починає стукати у вікно і пропонувати чергову річ «зі знижкою».
Нарешті відкриваються двері митниці, ми полегшено зітхаємо в надії, що позбулися від настирливої дамочки. Але наші надії вкрай передчасні. Коли вагон був заповнений пасажирами, вона з'явилася, як лебідь з туману, сповіщаючи про чергову «неперевершеною акції», а також обміні «зайвих» гривень. І кому-то умудряється впихнути штучку за 30 або 40 гривень:
Цінник (в білоруських деномінованих рублях)