Пішов один чоловік в ліс пні корчувати. Накопав смоляків і став їх в мішок складати. Глядь - біжить вовк.
- Виручи мене, чоловіче! - просить вовк.- За мною мисливці женуться. Я за це тебе добре віддячу - лисицю на комір притягну.
- Як же я тебе виручу? - каже чоловік.
- Сховай мене в мішок і неси замість пнів. Так людина і зробив. Звалив на плечі вовка в мішку і пішов по дорозі.
Під'їжджають мисливці, запитують:
- Що несеш, дядько?
- Пни.
- А вовка ти тут не бачив?
- Ні, не бачив.
Мисливці і помчали своєю дорогою.
Скинув тоді людина мішок з плечей, розв'язав.
- Ну, вилазь! - каже вовку.
- А мисливців поблизу немає?
- Немає.
Вибрався вовк з мішка і говорить людині:
- А тепер я тебе з'їм!
- Що ти, вовк! - здивувався чоловік.- Я тебе від смерті врятував, а ти мене з'їсти збираєшся. Ні, це не по закону!
- Як так не по закону! - злиться вовк.- Це наш вовчий закон.
- Та хіба немає правди на світі? - не погоджується людина.
- Немає! - каже вовк.
- Ні, - каже чоловік, - є правда на світі. Давай кого хочеш запитаємо.
- Давай! Тільки швидше!
Пішли вони далі по дорозі. Зустрічають собаку - стару, худу, одна шкіра та кістки.
- Собака, - зупинив її чоловік.- Суди нас.
- А яке у вас справа? - запитує собака.
- Так бачиш, така справа, - став розповідати людина.
Собака вислухала його і каже:
- Нема правди на світі! Поки була я молода та жвава, господар годував мене, пестив. А як постаріла я, зовсім з двору прогнав. Тепер ось йду в ліс - може, якийсь злий вовк мене з'їсть, щоб довго не мучитися.
- Ні, ні, - перебив її вовк, - спочатку я людини з'їм!
Клацнув він зубами і кинувся на людину.
- Стривай! - сказав чоловік.- Собака судить не по правді - вона адже сама ображена. А такий суддя несправедливий. Підемо далі, поспросім ще кого-небудь.
- Гаразд, - погодився вовк, - тільки підемо скоріше! У мене немає часу з тобою судитися.
Пішли вони далі. Зустрічають лисицю.
- Суди нас, лисичка, - просить чоловік.
- А що у вас за справу?
- Так справа така. Корчував я в лісі пні. Бачу - біжить вовк. «Врятуй мене від мисливців, - просіт.- Я за це тобі лисицю на комір принесу». Ну, я і врятував його - в мішок сховав. А як минула біда, він з'їсти мене задумав. Скажи сама: хіба ж це за законом? Невже немає правди на світі?
Подумала лисиця і каже:
- Не можу я вас розсудити, чи не бачивши, як воно все було. Треба на місці дізнання провести.
- Гаразд, роби дізнання, - погодився вовк.- Тільки швидше! Мені довго чекати ніколи.
Прийшли вони до того місця, де людина пні корчував.
- Ось, - показує чоловік, - тут я вовка зустрів, тут і в мішок сховав.
- Так, так, - каже лисиця, - зараз зробимо дізнання.
Взяла вона мішок, покрутила його, покрутила перед собою і каже:
- Ти, чоловіче, щось не те кажеш. Та хіба пан вовк міг би влізти в цей мішок?
- Від страху не тільки в мішок - і в табакерку залізеш, - відповідає вовк.
- Як суддя, я цьому не вірю.
- Не віриш? - огризнувся вовк.- Так сама подивись!
Розкрила лисиця мішок ширше, а вовк - стриб! - і вскочив у нього.
- Ну, тепер-то ти повіриш!
- Так, - блимає лисиця людині, - тепер я добре бачу, що мішок вовку якраз впору. Залишається тільки міцніше його зав'язати.
Тут людина не довго думаючи взяв та й зав'язав мішок.
- З пана вовка, - сміється лисиця, - теж непоганий комір вийде!
Звідки людина лисицю за справедливий суд і каже вовку:
- Ну ось, а ти казав - немає правди на світі. Є правда!
Закинув він мішок з вовком на спину і поніс додому - шкуру знімати.