. Мамо! Мамочка! Тітка Іра! Хресна! Ви приїхали! Урааааааа! Закричав після сніданку Соня.
-Мамо! Мамулечка! Тітка Таня! Хресна! Урааааааааааааааа! -.
Обидва кинулися до приїхали моїй дружині Тані і нашої з нею ліпших подрузі Ірині, розцілували обох, міцно обнялися.
-Дивись, Таня, ну точно як ми колись в дитинстві! Пам'ятаєш? Сашка, ти, я і Славік! З глузду з'їхати!
-Звичайно пам'ятаю, Іріша! Таке забудеш! О, он Саша, а з ним це напевно Люсенько з Вовчиком! -посміхнувся Таня.
Я дійсно йшов дружині і Іріше на зустріч, ведучи за руки яскраво-червоних від збентеження Люсю і Вовку.
-Пап! Люсь! Вовка йдіть сюди! -хор покликали діти.
Ми підійшли. Люся з Вовкою дивилися на Таню з Ірою з деяким побоюванням.
-Люсь! Вовка! Ви чого. Знайомтеся, це моя мама, Тетяна Вадимівна, а це мама Іллюші, Ірина Василівна! Знаєте, тітка Іра і дядько Славик, тато Іллюші мої хрещені, а мої тато і мама хресні Іллюші! Ось! -сказала Соня.
-Мам, а де тато? -запитав Іллюша.
-Так, де дядько Славик? -сказала Соня.
-Папа через пару днів приїде, синочок, і не один! У нього справи на роботі! Люсенько, Вовчик, здрастуйте! -ласково сказала Іра.
-Донечка, у дядька Славіка справи на роботі, він передав вам привіт, сказав що повинен захопити розвеселу компанію, тітку Сару з дядьком Михайлом, дядю Йосю з тіткою Ганною, ну і бешкетників, зрозуміло, Борю, Мішу -молодшого, Катю і Машу! Люсенько, Вовчик, здрастуйте! Для вас ми просто тітка Таня і тітка Іра! -ласково сказала Таня і додала:
Обидві підійшли до мене і як дівчата цьомнули в щічки, а я поцілував їх.
-Вітаю! Тітка Таня, тітка Іра, ви такі добрі й веселі! -сказали хором Люся з Вовкою.
-Такі вже ми і є, хлопці! -посміхнувся Таня.
-Ось ось! З дитинства разом! Ми таке чуділі! Ух! -ви все скоро дізнаєтеся.
-Привіт Люба! Привіт, Иришка! Сергій відбув у справах, до вечері повернеться! Значить так, шибеники, ведіть мам в будиночок, там вони підкріпили, приміряєте обновки і гайда на пляж! Познайомите хлопців з мамами і чекайте мене! Я затримаюсь на півгодинки і прийду! -посміхнувся я.
-Добре! Мами, ходімо! Люсь, Вовка, не бійтеся! Пішли! -хор відповіли Соня з Илюшей, взяли за руки Люсю з Вовкою, Таню з Іріша і компанія попрямувала до будиночка. А я прогулявся табором, повернувся до себе, взяв свої записи і пішов на пляж, діти сиділи в затінку і задавали питання Тані з Ірою, а ті по материнськи лагідно відповідали.
-Еге, та тут дискусія в розпалі! Таня, Іріша, що не заморили вони вас ще? -весело запитав я.
-Так що ти, дорогий! Хлопці дуже славні, такі дружні! Одне задоволення з ними розмовляти! Відповіла дружина весело.
-Саш, хлопці такі хороші! Правда правда! Ми розмовляли на тему відносин хлопчиків і дівчаток, і у нас душевний розмова відбулася! -улибнувшісь сказала Іра.
-Олександр Миколайович, читайте швидше! -хор попросили хлопці.
-Добре, тоді поїхали! -посміхнувся я.
. -Синочку, ти чудовий оповідач! Виростеш, точно письменником будеш, як дядько Толя сказав! -улибнувшісь сказала мама.
-Сашунь, я аж заслухалася! Чесне слово! -сказала Наталія Анатоліївна.
-Саш, розповідай далі! Пожалуйстааа! А то я спати не буду! -сказала Таня.
-Добре, я продовжую. -посміхнувся я.
-Ми засиділися до вечора, і дядько Міхаель проводив мене додому. Батьки були раді що будильник в підлогу, ном порядку. Я пішов з мамою в баньку, вона викуповувала мене, одягла мені ночнушку, поклала в ліжечко, почитала мені казку, заспівала колискову, і я заснув. Мама залишила нічник, з ефектом плаваючих рибок. Після інциденту з півником, нічник горів до ранку. В ногах у мене зручно влаштувався сірий кіт Тимофій Царапич, вельми примхливий звір доповім я вам, визнавав тільки мене і батька, тільки наше слово було законом для нього. Кіт був прекрасним мишолови і щуроловом! Його маленьким кошеням подарував мені дідусь, татів батько, Степан Федорович. Ми привезли його додому і ми з ним стали нерозлучні! Через рік кошеня перетворився в ставного, гордого кота, грозу мишей і щурів! Їх він чув за версту, що називається і розправлявся нещадно! Кот завжди на ніч влаштовувався у мене в ногах. Треба з казать і про Рекса, це був красень -пёс породи німецька вівчарка, геніальне треба сказати створення. З'явився він у нас так. Як-то ми з татом пішли в магазин, продуктовий, накупили смакоти. Йдучи додому ми почули жалібне скиглення, ми зупинилися, стали озиратися і раптом картина яку ми побачили повалила нас в жах. На старому грабе, на товстому суку, борсався відчайдушно борючись за життя, повішений якимось нелюдом щеня породи німецька вівчарка, малюкові було місяця півтора від роду. Щеня їжа тримався щелепами за сук і з останніх сил скиглив, дригаючи лапками.
-Це ж яка сволота, прости, Господи створила таке?! - скрикнув тато і ми кинулися рятувати цуценя.
Папа підібрав шматок скла і перерізав мотузку. Щеня впав батькові на руки. Ми принесли цуценя додому, і малюк лежав на влаштованій підстилці. Він поскулівал. Тимофій Царапич обнюхав знайди і ліг поруч. Так вони подружилися. Песик відлежавшись вижлуктив жадібно миску молока і блаженно заснув. Вранці ми з татом звозили його до ветеринара, де його оглянули, зробили щеплення і я назвав його Рексом. Рекс виявився надзвичайно розумним і тямущим, ми з татом дресирували його, грали з нім.Рекс платив нам любов'ю і відданістю, через рік він перетворився на справжнього красеня.
На наступний ранок Ромік і його старша сестричка Аня розбудили мене, постукавши в віконце. Я швидко поснідав і вийшов на вулицю, в альтанку, туди ж прибігли Іра, Славик, Натка і Андрійко, ми почали писати друковані літери, перевіряти один у дружки таблицю множення і тут прийшли Сара і яскраво-червоний від збентеження Йосик.
-Шалом, хлопці! -хор сказали вони.
-Шалом! -хор відповіли ми.
-О, Йосик! Це ти?! - здивовано вигукнула Аня.
-Аня. Ти. А я. ось. -ледве пробелькотів Йосик.
Аня і Йосик дивилися ошелешено один на одного яскраво-червоні від збентеження. А ми ошелешено дивилися на них.