До л і н і к а. ВЛІ, обумовлені облігатно-патоген- ними збудниками (вірусні гепатити, дизентерія, грип, кір тощо.) Мають відповідне ю ( «класичними с ь к у ю») клінічну картину і досить легко распозна- ЮТС я практичними лікарями. Хворі госпіталізіру- ЮТС я після виявлення ВЛІ в інфекційні стаціонари.
Основну проблему сучасної практичної меди- цини складають ВЛІ, викликані умовно-патогенними мікроорганізмами.
Факторами ВЛІ є:
• ослаблення макроорганізму основним заболевані- їм, різними діагностичними процедурами, складність ними оперативними втручаннями;
• тривале перебування хворих в стаціонарі;
Про надмірне застосування антибіотиків, які з- змінюють біоценоз кишечника, знижую т іммунологіче- ську ю резистентність організму, сприяють формувати ванию антибіотикостійких штамів;
• широко е застосування глюкокортикостероїдів, сни
ж а ю щ і х резистентність організму;
• госпіталізація великої кількості людей пожі- лого віку, особливо хронічних хворих, котори е є джерелом ВЛІ;
Про перебування в стаціонарі дітей до одного року.
Залежно від поширеності патологічного процесу розрізняють локалізовані та генералізовані форми ВЛІ.
Локалізовані форми - інфекції к о ж і і подкож- ної клітковини, респіраторні захворювання (бронхіт, пневмонія), інфекції очей (кон'юнктивіт. Кератит), ЛОР-інфекції (отит, риніт, синусит), інфекції їжі- ньо системи (гастроентерит, ентерит , коліт), уроінфекціі (пієлонефрит, цистит, уретрит) і ін.
Генералізовані форми, сопровождающіес я бакте- риємо і вірусемія, найбільш часто виникають у пожі- лих осіб, а також у дітей грудного віку і протікають атипово. Так, недоношених новонароджених е і діти грудного віку хворіють ГКІ, зумовленими ентеропатогенними кишковим і паличками, стафілококами, сальмонелами, синьогнійної палички. Особливо небезпечна асоціація умовно-патогенних мікробів (стафілокок +
протей + синьогнійна паличка), що викликає розвиток дуже важких деструктивно-некротичних ентероколі- тов з парезом кишечника і симптомами динамічної непрохідності. З групи інфекцій дихальних пу- тей в стаціонарах найбільш часто зустрічаються грип, ГРВІ, стафілококові ураження легень.
Особи похилого віку особливо схильні до розвитку пневмонії. Клініка пневмонії у них може широкий про варіювати від таких типових симптомів, як лихоманка, озноб, кашель з мокротою, до слабших і неясних, як, наприклад, нездужання і сплутаність з- знання. Виділення мокротиння. як і лихоманка, в розпалі захворювання може бути відсутнім або бути минималь- ним. Фізикальне обстеження також іноді не дає ні-яких результатів.
Д і а г н і с т і до а. ВЛІ, викликані облігатно-патоген- ними мікроорганізмами, діагностується з урахуванням клі- нічної картини, епіданамнезу (контакт з хворими, груповий характер захворювань) і лабораторних дан них. При виявленні ВЛІ. викликаних умовно-патоген- ної флорою, слід враховувати тривалість перебування хворих в стаціонарі і інші отягощающі е чинники (вік пацієнта, тяжкість основного захворювання, ухуд- шення стану хворого на тлі тривалої неефектив- ної терапії). Для бактеріологічного подтвержде- ня діагнозу має значення масивність зростання мікроор- ганизма, повторний висів.
Л е ч е н і е. Терапія ВЛІ представляє великі труд- ності, так як захворювання розвивається в ослабленому ор- ганизме, обтяженому основною патологією. У кожному конкретному випадку повинен бути індивідуальний підхід до лікування. Антибактеріальні препарати та їх комбіна- ції вибирають з урахуванням чутливості мікробів до них. Велику увагу необхідно приділяти імунної статусу пацієнта і при необхідності використовувати им- муностімулятори (тимоген, тималін, Т-активін, метилурацил, натрію нуклеинат і ін.).
П р о ф і л а к т и к а. Відповідальність за організацію і проведення комплексу санітарно-протиепідемічних заходів при ВЛІ покладається на головного лікаря ЛПУ. Для координації роботи в кожному стаціонарі соз-
При огляді хворого в цей період спостерігається сліду- ющее. обличчя бліде, шкір а суха, гаряча на дотик. Появ- ляется відносна брадикардія (відставання частоти пульсу від висот и температури), дикротия пульсу (двохвильовий характер його), знижується артеріальний тиск. Ська зазвичай су- ховати, обкладений сірувато-білим нальотом, скінчиться до і краю його вільні від нальоту, яскраво-червоного кольору ( «тифозних й я з и к»). в важкі х випадках наліт стає коричневим з чорним відтінком ( «фулігінозний я з и к»). Я з и к утол- щен, на ньому видно відбитки зубів.
Ж і в і д помірно роздутий, при перкусії відзначається при- тупленіе перкуторногозвуку в правої клубової про- ласті (симптом Падалки), що пов'язано зі збільшенням вос- смаленим мезентеріальних лімфовузлів. При пальпації живота відзначається бурчання і помірна болючість в ілеоцекальногообласті. До конц у першого тижня увеличи- ється печінка, селезінка. Відзначається запор.
Хворі загальмовані, адінамічни, на питання отве- сподіваються повільно, односкладово.
Період розпалу починається з 7-8-го дня захворювання: температура в межах 39 - 4 1 ° С, розвивається тифозний статус, включающі й гіпертермію, спостерігаються симпто- ми інтоксикації і порушення свідомості аж до втрати його. Відзначається млявість вдень і безсоння вночі. адіна- мія, затримка психічно х реакцій, байдуже відно шення до навколишнього. з'являються марення, галюцинації.
На 8-9-й день хвороби на шкір е живота і ніжні х отде- лах грудної клітини з'являється розеолезная висип в кіль- честве 4 - 5. рідше 20 - 2 5 елементів, яка через 3-5 днів блідне і зникає, не залишаючи на шкір е сліду.
У розпал хвороби з боку периферичної крові ха- Характерною для брюшног про тифу є лейкопенія з від- відносна лимфоцитозом, анеозінофілія і тромбоцит - топенія.
Тривалість періоду розпалу хвороби становить 1-1,5 тижні.
У період реконвалесценції температура політично знижується до норми. При б р ю ш н о м тифі розрізняють на- ступному е типи температурних кривих. трапецієподібну (типу Вундерліха), хвилеподібну (ундулірующую. бот-, Кінскі). типу Кільдюшевског про (укорочена трапеціе-
видна) і неправильну. П о м і м про нормалізацію темпера- тури в цей період зникають явища інтоксикації, нор малізуется сон, апетит і функціональний стан ор- ганизма.
З П. Боткін писав про хвилеподібно перебігу тіфопаратіфозних захворювань із загостреннями і рецидивами. Як правило, загострення розвивається в період ранньої ре- конвалесценціі після зменшення інтенсивності пато- логічного процесу, а рецидив - після клінічного одужання. Основні клінічні прояви при рецидиві виражені слабше в порівнянні з основною віл ної захворювання, так як розвиваються на тлі частково сформованого імунітету.
Сучасний черевної - тиф має свої особливості: переважання легких форм з укороченою лихоманкою (до 4-5 днів), гострий початок хвороби, атиповий перебіг з ознаками гастроентериту, можлива відсутність висипу, не завжди відзначається гепатоспленомегалія.
Про з про б е н н о с т і т е ч е н і я п а р а т і ф про в А і В. клини- чний картину брюшног про тифу і паратифів можн про роз- личить тільки на підставі бактеріологічних і сіро логічних досліджень. Але имеютс я і деякі клі- нічних особливості: більш гострий початок хвороби при паратифах, неправильна реміттірующа я температур- ная крива з ознобами, більш раніше, на 4-7-й день, появле- ня висипу. Висип при паратифах більш рясна і отлича- ється різноманітністю: розеольозний, розеолезно-папульозний, кореподобная. Рецидиви при паратифах розвиваються ре- ж, ніж при черевно м тифі.
В.гемограмме частіше, ніж при б р ю ш н о м тифі, отмечает- ся нормоцитоз і навіть лейкоцитоз з лімфоцитозом, анео- зінофіли непостійна.
Про з л про ж зв е н і я. При тіфопаратіфозних захворюваннях ускладнення поділяються на неспецифічні і специфічними ські.
Неспецифічні ускладнення викликаються інший бак- ріальних флорою (пневмонії, паротиту, стоматити, пієліти) і в даний час на тлі антибіотикотерапії зустрічаються рідко.
Специфічні ускладнення обумовлені впливом на організм збудника б р ю ш н о г о тифу і його токсину,