Соч. Діалектика абстрактного і конкретного в «Капіталі» Маркса, М. 1960; Ідеальне. - В кн. Фі-лософская енциклопедія, т. 2. М. 1966; Про ідолів і ідеалах. М. 1968; Діалектична логіка. Нариси исто-рии і теорії. М. 1974.
Е. В. Ільєнко ЩО Ж ТАКЕ ОСОБИСТІСТЬ? 1
У світі досить широко, і до того ж серед людей досить освічений-них, існує думка, що, якщо змалювати його схематично, зводиться приблизно до наступного. Марксистське вчення, блискуче виправдало себе там, де мова йде про події всесвітньо-історія-тичного значення і масштабу, т. Е. Про долі мільйонів мас, класів, партій, народів і держав, коротше кажучи, про сукупність-ной долі людського роду, нічого (або майже нічого) не дало і, більш того, нібито не може дати для раціонального зрозумівши-ня внутрішнього ладу особистості, індивідуальності, Я - цієї Свого роду молярної одиниці історичного процесу.
Найбільш виразно й послідовно таке уявлення виразилося у вимозі «доповнити» марксизм деякої особливої, відносно автономної етичної теорією, що ставить в центр своєї уваги особистість як таку, інтереси і щастя інді-виділеного Я, проблему свободи і гідності особистості і подоб-ні цим сюжети.
А чи можлива взагалі в принципі матеріалістично ориен тірован психологія? Якщо так, то вона зобов'язана перш за все визначити свій предмет, т. Е. Пояснити, що ж таке лич-ність.
З чого починається особистість. М. 1 979.
ДВІ логіки - ДВА ПІДХОДУ
Сутність людини не є абстракт, властивий окремому інді-виду. У своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин.
Не можна розкрити таємницю «вартості» на шляху фізико-хімічного дослідження золотої монети або паперової асигнації. Адже золото і папір лише речовий матеріал, в якому виражено щось зовсім інше, принципово інша «сутність», читається ну ніяк не схожа на нього, хоча і не менш реальна, конкретна дійсність, а саме система конкретно-історичних взаємо-відносин між людьми, опосередкованих речами.
Точно так же знання особливостей мозку людини не розкриє нам таємниці його особистості. Наявність медично нормального мозку - це одна з матеріальних передумов (повторимо це ще раз) особистості, але ніяк не сама особистість.
Таємниця людської особистості тому-то століттями і залишалася для наукового мислення таємницею, що її розгадку шукали зовсім не там, де ця особистість існує реально. Зовсім не в тому
естранстве: то в просторі серця, то в просторі «шиш-кЬвідной залози», то взагалі поза простором, то в особливому «трансцендентальної» просторі, в особливому безтілесному ефірі «ду ^ а».
Особистість не тільки існує, а й вперше народжується саме як «вузлик», що зав'язується в мережі взаємних відносин, кото-які виникають між індивідами в процесі колективної діяль-ності (праці) з приводу речей, створених і створюваних працею.
І мозок як орган, безпосередньо реалізує особистість, проявляє себе таким лише там, де він реально виконує функ-цію управління «ансамблем» відносин людини до людини, опосередкованих через створені людиною для людини речі, т. Е. Там, де він перетворюється в орган відносин людини до людини, або, іншими словами, людини до самої себе.
Усередині тіла окремого індивіда реально існує не лич-ність, а лише її одностороння ( «абстрактна») проекція на екран біології, здійснювана динамікою нервових процесів. І те, що в побуті (і в мнімоматеріалістіческой традиції) називають «особистістю», або «душею», не їсти особистість в справді мате-ріалістіческом сенсі, а лише її однобоке і не завжди адекват-ве самопочуття, її самосвідомість, її зарозумілість, її думку про саму себе, а не вона сама як така.
ТАК РОЖДАЄТЬСЯ ОСОБИСТІСТЬ
Предмет, як буття для людини, як предметне буття людини, є в той же час наявне буття людини для іншої людини, його челове-чеський ставлення до іншої людини, суспільні відносини людини до людини.
У 1844 р кажучи про майбутню матеріалістичної психології - про науку, яка в той час ще не була створена, К. Маркс писав, що саме «історія промисловості і сложівшеесяпредметное буття промисловості є розкритою книгою людських сутнісних сил, чуттєво постала перед нами людською психологією * і що «така психологія, для яких ця книга, т. е. як раз чуттєво найбільш дотикова, найбільш доступна частина історії, закрита, не може стати дійсно відс-но змістовної і реальною наукою * 2.
Першими (і по суті і за часом) є ті безпосереднім-жавні форми спілкування, які зав'язуються між індивідами в актах колективної праці спільно здійснюваних операцій з виготовлення потрібної речі. Ця остання і виступає в дан-ном випадку як опосередковує ланка між двома изготавли-вающими її або хоча б спільно користуються нею індиві-дами.
Тільки всередині такої складається з «трьох тіл» системи і окази-ється можливим прояв унікальної і загадковою спосіб-ності людини «ставитися до самого себе як до якогось іншого», т. Е. Виникнення особистості специфічно людської індиві-дуальності. Там, де такої системи з «трьох тіл» немає, є лише біологічна індивідуальність, є лише природно-природна передумова народження людської індивідуальності, але ні в якому разі не вона сама як така.
Наданий самому собі, організм дитини так і залишився б чисто біологічним організмом - тваринам. Людське ж розвиток протікає як процес витіснення органічно «вбудо-енних» в біологію функцій (оскільки вони ще збереглися) принципово іншими функціями - способами життєдіяльності, сукупність яких «вбудована» в морфологію і фізіологію колективного «тіла роду».
Біологічно (анатомічно і фізіологічно, структурно і функціонально) передні кінцівки .людини зовсім не влаштовані так, щоб вони могли тримати ложку або олівець, застібати ґудзики або перебирати клавіші рояля. Заздалегідь морфологічно вони для цього не призначені. І саме тому вони здатні прийняти на себе виконання будь-якого виду (способу) роботи. Вільно-да від якого б то не було заздалегідь «вбудованого» в їх морфо-логию способу функціонування і становить їх морфологічна
2 Маркс К. Енгельс Ф. Соч. т. 42, с. 123.преімущество, завдяки якому передні кінцівки новорож-денного і можуть бути розвинені в органи людської діяльності, могуг перетворитися в людські руки.
Іноді цей процес називають «соціалізацією особистості». На наш погляд, ця назва невдало, тому що вже передбачає, ніби особистість якось існує і до її «соціалізації». На ділі ж «соціалізується» не особистість, а природно-природне тіло новонародженого, якого ще лише належить перетворитися на особистість в процесі цієї «соціалізації», т. Е. Особистість ще повинна виникнути. І акт її народження не збігається ні за часом, ні по суті з актом народження людського тіла, з днем фізичної появи людини на світ.
Оскільки тіло немовляти з перших хвилин включено в сукупність-ність людських відносин, потенційно він вже особистість. Потенційно, але не актуально.
Це і дає нам право наполягати на тезі, згідно з яким в тілі індивіда виконує себе, реалізує себе, здійснює себе особистість як принципово відмінне від його тіла і мозку социаль-ве освіту ( «сутність»), а саме сукупність ( «ансамбль») реальних , чуттєво-предметних, через речі здійснюваних відносин даного індивіда до іншого індивіда (до інших інді-видам).
САМОПОЧУТТЯ, САМОСОЗНАНИЕ І. РЕАЛ-ва ОСОБИСТІСТЬ
Не розуміючи справ, не можна зрозуміти і людей, інакше, як. зовні.
В описаному вище процесі реальної взаємодії інді-видів і виникає те саме «ставлення до самого себе», яке ще Декартом і Фіхте було виявлено в якості найпершої, самої загальної та найхарактернішою риси особистості, «душі», «#». Те саме відношення «до самого себе», яке, з їх точки зору, принципово неможливо в якості матеріального відносини, як відносини матеріального тіла, а можливо тільки у вигляді відношення ідеального (безтілесного).
Але чому ж воно неможливе як матеріальне відношення? Та тільки тому, що це ставлення з самого початку розглядає-ється ними виключно як психічний стан окремого Я, як акт усвідомлення «самого себе», що відбувається всередині цього окремого Я, як акт «інтроспекції».
Особистість, людська індивідуальність, очевидним обра-зом наділена здатністю самопочуття і не менш явною здатністю здійснювати акти, самоспостереження - спостереження над самим собою, над своїми власними вчинками і словами, - це ж не спекулятивна вигадка Декарта або Фіхте, а факт.
Інше питання, чому цей факт має місце, чому особистість
Відповідь Декарта - «тому, що мислить». Відповідь Фіхте і Гегеля - «тому, що володіє самосвідомістю». Це вже не факт, а його теоретична інтерпретація. Якраз проти неї, а не проти самого факту зобов'язана виступити матеріалістично орієнтований-ва наука. Вона ж зобов'язана і дати відповідь на питання, чому і як можливо просторово-організоване тіло, що володіє самопочуттям і самосвідомістю - «ставленням до самого себе».
Судити про людську формі «ставлення до самого себе» за фактами, що відкривається виключно в актах самоспостереження, самозвіт про свої власні станах, було б щонайменше необачно. Адже співчуття, а тим більше його виражений-ве в словах самосвідомість буває вельми неадекватним. Реальна особистість людини зовсім не збігається з тим, що людина про самого себе говорить і думає, з зарозумілістю особистості, з її усвідомленим самопочуттям, з її вербальним самозвітах, навіть найщирішим.
Реальна особистість нерідко змушена буває переконуватися в тому, що «насправді» вона зовсім не така, якою сама себе уявляв, що саме в складі (в структурі) її таїлися такі неодим-лімие для неї самої сили, про наявність яких вона до пори до часу і не підозрювала. І таїлися вони саме в складі лич-ності, а ніяк не в її самосвідомості, не в складі її представ-лення про саму себе. Хіба не в цьому суть драми Родіона Рас-кольнікова?
У зв'язку з цим виникає питання, що вимагає матеріалістичного-го відповіді: в якому вигляді і де таїлися ці невідомі герою сили, нещадно розвіювати його колишнє самосвідомість, представляв-шиї собою лише трагічну ілюзію особистості про саму себе? Де, в якому просторі вони ховалися від самосвідомості і від самопочуття індивіда, щоб раптом виступити перед ним в образі свого вчинку, несподіваного і непередбаченого для нього самого і у вигляді його жахливих наслідків? Безсумнівно всередині особистості, хоча і не всередині її самосвідомості.