- Клас, я в останній раз питаю: хто напердел? - вчителька літератури Зінаїда Трохимівна обвела принишклих учнів суворим поглядом з-під великих круглих очок. - Хто. Я вас блядь питаю! - в обуренні крикнула вона. Учні завмерли за своїми партами, намагаючись втиснутися глибше в стільці. - Нікофоров! Це ти зробив? - гнівно блискаючи очима, вона вказала указкою на Вову Никифорова.
- Ні, Зінаїда Трохимівна! Це не я, чесне слово! - плаксивим голосом промимрив Вова.
- А хто тоді? Говори, ти знаєш! Ти напевно забув, що в тебе двійка в цій чверті намічається? Давно батьків до школи не викликали? Якщо не скажеш, то пиздец тобі, Никифоров.
Вова Никифоров озирнувся по сторонах. Він знав, хто напердел. Але здати товариша, нехай і пердун, він не міг.
- Я ... Зінаїда Трохимівна ... Я ... Не скажу ...
- Що. - закричала вчителька, підбігши до учня. - Говори, гірше буде!
Вова мовчав насупившись.
- Ах, не скажеш. - вона стукнула його указкою по голові. Вова здригнувся. Ще удар. За ним ще кілька. Вова мовчав, насилу стримуючи сльози.
- Ах так! - Зінаїда Трохимівна підійшла до свого столу, витягла з-під нього господарську сумку. Потім вийняла звідти морожену курку в целофановому пакеті. - Подивимося, як ЦЕ на тебе подіє! - переможно сказала вчителька і підбігши до хлопчика, стукнула його куркою по голові. Вова мовчав, і судячи з усього, він описав.
Нарешті Ваня Злобін не витримав.
- Зінаїда Трохимівна! Це я…
Зінаїда Трохимівна зупинила занесену для чергового удару руку з куркою.
- Так. Чудово. Хоч одна чесна людина знайшовся в цьому класі. Ну давай розкажи всім нам, як це було.
Ваня Злобін насупився, і почав розповідати насилу підбираючи слова:
- Я ... сидів за партою, слухав Вас, коли Ви розповідали про Пушкіна. Про цей ... Євгеній Онєгін ... Ну ... а потім у мене стало в животі так бурчати ... це ... і я ... це ... пукнув ... - Ваня густо почервонів і опустив очі в підлогу.
- Напердел ти, Ваня! Чи не пукнув, а саме напердел! Найобурливішим і гидким чином! Зіпсував повітря для тридцяти осіб. - Вчителька підійшла до дошки і написала на ній великими літерами: «ІВАН ЗЛОБІН НАПЕРДЕЛ». - Соромно тобі? Пердунішка! Але за чесність тобі велику шану! Зрозумій, брехати і прикидатися - це дуже погано, - вже трохи м'якшим голосом сказала Зінаїда Трохимівна. Ваня Злобін тільки тихо сопів.
- А тепер, Ваня, закрий очі! І не відкривай, поки я не дозволю, - строго наказала вчителька.
Ваня слухняно заплющив очі. Зінаїда Трохимівна встала спиною до Вані і задерла чорну вовняну спідницю ...