Кожен з нас хоч раз в житті ставив собі ці підлі питання. В один момент нам раптом всім станосітся цікаво, що ж таке життя, яка моя роль, і що я взагалі тут роблю.
Я не питав себе про це вже роки чотири, і адже вірно кажуть, навіть спиться краще, коли менше знаєш. Але днями раптом щось клацнуло. Чи то музика, чи то дорога, чи то оточення посприяло. І, знаєте, від того, що я надумав, спати стало ще краще.
Я ніщо, я не навіщо і не для чого, я просто помилка, чужорідне тіло в організмі всесвіту. Колись давно все йшло за планом, все було простим, натуральним і правильним. Світ жив за своїми законами, механізм працював ідеально. Просто уявіть світ без нас, ви ж можете. Чистий, свіжий, ідеальний. Це не складно, це як коли ви здорові і повні сил, ви знаєте це відчуття. Але тут щось пішло не так, природа захворіла, і прийшли ми, розумні, егоїстичні, норовливі.
Ми як вірус, розмножуємося не дивлячись ні на що, ні на голод, ні на хвороби, ні на злидні. Подивіться на черзі, на пробки, подивіться, скільки нас, скільки покинутих дітей. Ми начебто не особливо то й хочемо, але ми все одно виводимо нові і нові мікроби.
Ми не дарма називаємо природу дикої, ми не відчуваємо себе її частиною, і, здається, ми і правда їй не є. Ми бактерії в організмі планети, як занози, з якими вона люто бореться. Але ми поки сильніше, нас стає все більше, ми паразитуючи на те, що нам дає Земля, не даючи їй нічого натомість.
Як і будь-який вірус, ми розвиваємося, стаємо сильнішими, краще, пристосовуємось. Як наслідок, еволюція наділила нас розумом, почуттями, мисленням. Ми стали особистостями, кожна з яких здатна вибрати свій особистий шлях розвитку, придумати власні цілі і способи. Ми здатні відчувати численні емоції і міняти свою поведінку і ставлення до навколишнього світу відповідно до них. Ми здатні не тільки любити і допомагати, але і мстити і ненавидіти. Наш егоїзм розвинувся до такого ступеня, що ми придумали собі богів, які нас люблять, саме нас, розумієте? Він простить мене, він допоможе мені, він мене любить, мене, одного з мільярдів, він мене знає, пам'ятає про мене і в підсумку врятує. Боже, яка зарозумілість.
Як на мене, так ми взагалі самі жалюгідні й марні створення у всесвіті. Ми тут зайві. Навіть здається неважливим комар або, скажімо, бджола, тарган, та хто завгодно, кожен з них виконує свою унікальну і незамінну функцію в житті планети. Що робимо ми? Ми навіть за ті тисячі років, що тут живемо, так і не змогли побудувати державу, в якому всі були б щасливі. Не вірите? Людство нещасно, прокотитеся по світу і переконайтеся в цьому самі.
У нас взагалі складні стосунки зі щастям. Ми наче до нього поки не розвинулися. Ми взагалі не потрібні цьому світу, це він нам потрібен.
Хоча ні, стривайте. Музика. Так, це, мабуть, єдине, за що світ може бути нам вдячний. І не дивлячись на те, що навіть пес може по-своєму співати, деякі з нас все ж роблять це куди краще, і собакам це подобається. Музика. Решта - лише прояв нашого егоїзму.
Я ніщо, я не навіщо, я не для чого, просто так вийшло. І пишу я це лише тому, що пишеться, і йду я, бо просто можу, і живу я теж лише тому, що одного разу народили. І поки моя граната в грудях вибухає, хай буде так. А як тільки вона згасне, убийте мене. Без цього вогню життя остаточно втрачає сенс.