Гуманізація - ключовий елемент нового педагогічного мислення, затверджує полісуб'ектную сутність освітньої-ного процесу. Основним змістом освіти в цьому слу-чаї стає розвиток особистості. А це означає зміну за-дач, що стоять перед педагогом. Якщо раніше він повинен був пере-давати учневі знання, то гуманізація висуває інше завдання -способствоватьвсемі можливими способами розвитку дитини. Гуманізація вимагає зміни відносин в системі «вчитель-учень» - встановлення зв'язків співпраці. Подібна пере-орієнтація тягне за собою зміну методів і прийомів роботи вчителя. Але це ще не все.
Закономірності гуманізації освіти. Спираючись на висновки численних психолого-педагогічних досліджень, сфор-муліруем закономірності гуманізації освіти.
Щоб оволодіти досягненнями матеріальної і духовної куль-тури, щоб зробити їх своїми потребами, «органами своєї індивідуальності», людина вступає в певні стосунки з явищами навколишнього світу через інших людей. Цей процес і є за своїми функціями процесом виховання.
3. Освіта буде задовольняти особистісні запити, якщо воно, відповідно до Л.С. Виготському, орієнтоване на «зону найближ-шего розвитку», тобто на психічні функції, які вже дозрівши-ли у дитини і готові до подальшого розвитку. Дана Орієнтир-ція вимагає висування таких цілей освіти, які забезпе-чувати базисні якості, необов'язково універсальні, але обов'язково необхідні для розвитку особистості в тому чи іншому віковому періоді.
4. Сьогодні є реальна можливість дати людині опанувати не тільки базовими професійними знаннями, але і общече-ловеческой культурою, на основі якої можливий розвиток усіх сторін особистості, облік її суб'єктивних потреб і об'єктив-них умов, пов'язаних з матеріальною базою і кадровим потен-циал освіти. Розвиток особистості в гармонії з общечелове-чеський культурою залежить від рівня освоєння базової гуманітаріїв-ної культури. Цією закономірністю обумовлений культурологи-ний підхід до відбору змісту освіти. У зв'язку з цим самовизначення особистості у світовій культурі - стрижнева ли-ня гуманітаризації змісту освіти.
5. Культурологічний принцип вимагає підвищення статусу гуманітарних дисциплін, їх оновлення, звільнення від примітивної повчальності та схематизму, виявлення їх ду-духовності та загальнолюдських цінностей. Облік культурно-історичних традицій народу, їх єдності з загальнолюдською культурою - найважливіша умова конструювання нових навчальних планів і програм.
6. Культура реалізує свою функцію розвитку особистості тільки в тому випадку, якщо вона активізує, спонукає людину до діяльності. Чим різноманітніше і продуктивніше значуща для особистості діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння загальнолюдської і професійної культурою. Діяльність особистості якраз і є тим механізмом, який дозволяє перетворювати сукупність зовнішніх впливів у новообразующимися-вання особистості як продукти розвитку. Це обумовлює осо-буя важливість реалізації діяльнісного підходу як стратегії гії гуманізації технологій навчання і виховання. Він позво-ляет «звернути» педагогічні завдання в «особистісний сенс» діяльності особистості.
Особистісний підхід передбачає, що і педагоги, і учні ставляться до кожної людини як до самостійної цінності, а не як до засобу для досягнення своїх цілей. Це пов'язано з їх го-товності сприймати кожної людини як свідомо інтерес-ного, визнавати за ним право на несхожість на інших. Личност-ний підхід вимагає включення в педагогічний процес личност-ного досвіду (почуттів, переживань, емоцій, відповідних їм дій і вчинків).
8. Принцип діалогічного підходу передбачає перетворення позиції педагога і позиції учня в особистісно-рівноправні, в позиції співпрацюють людей. Таке перетворення пов'язане зі зміною ролей і функцій учасників педагогічного процес-са. Педагог не виховує, не вчить, а активізує, стимулює прагнення, формує мотиви учня до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для саморуху. При цьому повинні дотримуватися певна послідовність, динаміка: від максимальної допомоги педагога учням у вирішенні навчальних завдань на початковій стадії освіти через поступову активи-цію учнів до повної саморегуляції у навчанні і появи відносин партнерства між ними.
9. У той же час саморозвиток особистості залежить від ступеня творчої спрямованості освітнього процесу. Дана за-закономірності становить основу принципу індивідуально-творчого підходу. Він передбачає безпосередню мотиву-цію навчальної та інших видів діяльності, організацію самодві-вання до кінцевого результату. Це дає можливість учневі відчути радість від усвідомлення власного росту і розвитку, від досягнення власних цілей. Основне призначення індивіду-ально-творчого підходу полягає в створенні умов для само-реалізації особистості, у виявленні (діагностиці) і розвитку її творчих можливостей. Саме такий підхід забезпечує і особистісний рівень оволодіння базовою гуманітарною культурою.
10. Гуманізація освіти в значній мірі пов'язана з реалізацією принципу професійно-етичної взаімоответст-ності. Готовність учасників педагогічного процесу прийняти на себе турботи інших людей неминуче визначається ступенем сформованості гуманістичного способу життя. Даний прин-цип вимагає такого рівня внутрішньої зібраності особистості, при якому людина не йде на поводу обставин, що складають-ся в педагогічному процесі. Особистість сама може творити ці обставини, виробляти свою стратегію, свідомо і пла-номерно вдосконалювати себе.
Отже, інтеграція знань про сутність гуманізації освітньої-ня дозволила виділити основні її закономірності і систему взаємопов'язаних з ними принципів. Теоретичне осмислення закономірностей і принципів гуманізації освіти позво-ляет не тільки визначити стратегічний напрям образо-вательного процесу, а й намітити тактичну програму реалізації його гуманістичних цілей.
Контрольні питання і завдання
1. У чому виражається криза сучасної педагогіки?
2. У чому полягає сутність аксіологічного підходу в вивченні пе-дагогіческіх явищ?
3. Сформулюйте аксиологические принципи.
4. У чому полягає різниця поняття «гуманізм» і «гуманність»?
5. Що є ядром гуманістичного світогляду?
6. Назвіть закономірності гуманізації освіти.
Берні Р. Розвиток «Я-концепції» і виховання / Пер. з англ. - М. тисячі дев'ятсот вісімдесят шість.
Давидов В. В. Проблеми розвиваючого навчання. - М. 1987.
Філософсько-психологічні проблеми розвитку освіти. - М. 1 981.
Глава 3 Соціалізація І ВИХОВАННЯ
Співвідношення соціалізації та виховання. Виховання представ-ляет собою частину процесу соціалізації і розглядається як це-ленаправленность і свідомо контрольована соціалізація (сімейне, релігійне, шкільне виховання). Виховання ви-ступає своєрідним механізмом прискорення процесу соціал-зації. За допомогою виховання долаються або послаблюються негативні наслідки соціалізації, їй надається гуманності-стіческій орієнтація.
Виховання як інструмент прискорення і коригування соціа-лізації будується на основі загальних принципів. До загальних принци-пам виховання відносяться:
- принцип гуманізму, який передбачає визнання само-цінності особистості, створення умов для її гармонійного самораз-витку, для реалізації її внутрішньої і зовнішньої свободи;
- принцип культуровідповідності, що вимагає створення такої соціокультурного середовища розвитку особистості, в якій виявлялося б органічне єдність можливостей народної культури (мови, мистецтва, релігії, побуту і т.д.) і досягнень світової цивілізації;
- принцип природосообразности означає ставлення до людини як частини природи і створення для його розвитку відповідної біологічної, психологічної та екологічного середовища;
Одним із значущих механізмів соціалізації є пригнічений-ня. Його суть зводиться до виключення зі сфери свідомості думок, почуттів, бажань і потягів, що заподіюють сором, почуття провини або душевний біль. Цей механізм пояснює багато випадків забуваючи-ня людиною виконання будь-яких обов'язків, які з різних причин опиняються для нього неприємними (Фрейд 3. Психопатологія повсякденного життя. - М. 1925).
Придушення найчастіше здійснюється мимоволі. Одна-ко в цілому ряді випадків людина докладає спеціальні зусилля, щоб забути ті чи інші враження шляхом переносу уваги на інші дії. Механізм довільного пригнічений-ня отримав назву витіснення.
Механізм ізоляції пов'язаний з тим, що людина витісняє емо-нальні компоненти якихось неприємних, травмуючих вражень. У разі дії цього механізму ідея (думка, враження) усвідомлюється як нейтральна і нешкідлива для чоло-століття. Ізоляція спостерігається при вирішенні людьми рольових конфліктів. Такий конфлікт виникає тоді, коли в одній і тій же ситуації людина змушена грати дві несумісні ро-ли. Для його вирішення на психологічному рівні як раз і ис-користується механізм ізоляції.
Важливу роль в процесах соціалізації грає механізм са-моограніченія. Якщо людині здається, що його досягнення менш значні, ніж досягнення інших людей, то він починає стра-дати, його самоповагу знижується. Деякі в такій ситуації припиняють свою діяльність. Це своєрідний відхід - відступ-лення перед труднощами, обмеження свого «Я». Даний меха-нізм діє на всьому протязі розвитку особистості. Викорис-тання механізму самообмеження в багатьох життєвих си-ситуаціях виправдано, оскільки забезпечує адаптацію до сло-який жив ситуації. Однак він може приводити і до негативного-ним наслідків в особистісному розвитку. Спостереження покази-ють, що якщо дитина часто відмовляється від ігор, навчальних заня-тий, то у нього можуть сформуватися боязкість, сором'язливість, кото-які в своїй основі мають низьку самооцінку, а іноді комплекс неповноцінності. Перші спроби людини в будь-якій області не можуть бути досконалими. Нерідко, не знаючи свого потенціалу, після перших же невдач людина кидає подальші спроби і вибирає справу простіше. Цьому сприяють нетактовність, а іноді і явно знущальні зауваження оточуючих, особливо значущих людей (батьків, вчителів та ін.). Багато потенційно талановиті люди так і не змогли розкритися в силу нетерпимого ставлення оточуючих до їх першим невдалим пробам.
Приписування власних небажаних рис іншим со-ставлять сутність механізму проекції, який захищає чоло-століття від усвідомлення цих же рис в собі. Негативні емоції, які були б спрямовані проти себе, звернені на інших. Таким чином, людина зберігає самоповагу.
В цілому ряді випадків людина ототожнює себе з іншим суб'єктів незалежно-єктом, групою, зразком. Цей процес отримав назву меха-нізму ідентифікації і є одним з головних механізмів со-соціалізації. У процесі ідентифікації осіб здійснює, в основному підсвідомо, психічне уподібнення себе іншій людині. Ідентифікація призводить до наслідування діям і пе-режіваніям інших людей, присвоєння їх цінностей і установок.
Ідентифікація характерна для всіх вікових груп. Її об'єктами можуть стати батьки, інші близькі люди, значи-мі особи, не тільки реальні, а й уявні (наприклад, ге-рої художніх творів). Ідентифікація може бути повною або частковою, свідомої і неусвідомлюваної. Її іно-гда ототожнюють з навчанням як імітацією (наслідуванням). Однак при ідентифікації людина не тільки наслідує дію-виям іншого, але і стає схожим на нього.
З ідентифікацією тісно пов'язаний такий механізм, як интроекция. При интроекции якості і установки іншого як би «вбудовуються» в структуру особистості суб'єкта без спеціальної переробки, в незміненому вигляді. Механізм интроекции - це шлях побудови власної особистості, а не просто придбання знань. Часто цей механізм діє підсвідомо, але при самоаналізі результати интроекции стають усвідомленими.
Наступний механізм соціалізації - емпатія, т. Е. Спільно пережити-вання емоційного стану іншої людини, проникно-вение в його переживання.
У ситуаціях, коли людина переживає страх і тривогу, «включається» і механізм інтелектуалізації. Замість реальних дій по вирішенню ситуації людина починає абстрактно міркувати про неї. Цей механізм зазвичай включається в тих випад-ях, коли людина стикається з життєво важливими проблемами (хвороба, відсутність роботи і ін.).
Інтенсивна інтелектуалізація спостерігається в періоди під-росткового та юнацької розвитку, коли виникають сильні сек-суальних бажання і супроводжуючі їх емоції. Надмірно інтеллектуалізірует люди позбавляються повноцінного емоційний-ний життя і справляють враження холодних і байдужих.
Одним з найбільш поширених механізмів социализи-ції є раціоналізація. Її суть полягає в тому, що людина винаходить на перший погляд логічні судження і умовиводи для помилкового пояснення своїх фрустрацій - психічних станів, що характеризуються наявністю потреби, які не на-йшла свого задоволення. Такий стан супроводжує-ся різними негативними переживаннями: розчаруванням третьому, роздратуванням, тривогою, відчаєм і ін. Фрустрації часто виникають в ситуаціях конфлікту, коли задоволення по-требности наштовхується на нездоланні або труднопреодо-лімие перепони. У дітей фрустрацій виникають у вигляді пережив-ваемого «почуття краху». Причиною фрустрацій може слу-жити невдача в оволодінні предметом, несподіваний заборона з боку дорослого і ін. Часті фрустрацій ведуть до формиро-ванию негативних якостей особистості (агресивності, раз-дражітельності і ін.).
Раціоналізація може проявлятися в декількох видах. Най-більш вивченими є дискредитація мети, самодіскреді-тація і самообман.
Дискредитація мети використовується людьми мимоволі в сі-ситуаціях, пов'язаних з недосяжністю цілей. Аргументація при цьому така: «Те, що недоступно мені, не може володіти висо-кими якостями».
Самодискредитація як спосіб раціоналізації має місце в тих випадках, коли людина, маючи високий рівень домагань і прагнучи до важкодоступних цілям, терпить і переживає невдачі. Боячись вторинних фрустрацій, пов'язаних зі зниженням його оціню-ки в очах референтних людей і груп, він оголошує, що пере-оцінив свої можливості і тому його невдача природна. Та-кая предвосхищающая раціоналізація запобігає можли-ву критику з боку інших і нову фрустрацію.
Самообман найчастіше зустрічається в тих ситуаціях, коли че-ловек робить вибір між двома цілями, альтернативними лініями поведінки. При цьому відкинутий варіант зберігає для нього цінність, і він стверджує, що нібито не мав під-лінной можливості вільного вибору.
Для запобігання або ослаблення будь-якої неприйнятною думки, почуття, дії використовується механізм анулювання дії. Зазвичай це повторювані і ритуальні прийоми, вдосконалення-Шаєм в зв'язку з вірою в надприродне і мають свої кор-ні в дитячому віці. Наприклад, те, що дитина просить вибачення і приймає покарання, означає, що його вчинок як би анулени-ється і він може продовжувати діяти з чистою совістю.