Трансмісивні губчасті енцефалопатії перед- являють собою повільні інфекції нервової системи. Губчасті енцефалопа-тії людини включають, щонайменше, чотири хвороби: куру, хвороба Крейтцфельдта-Якоба (підрозділяється на спорадичну, сімейну, ятрогенну і нову або вариантную), синдром Герстманна-Штросслера-Шейнкера і фатальну безсоння (сімейну і ще більш рідкісну спорадичну ).
Губчасті енцефалопатії по-ражают також тварин; найвідоміші заболе-вання цієї групи - скрепі (спостерігається у овець), бичача губчаста енцефалопатія, або коров'яче бе-шенство (спостерігається у великої худоби), і хронічна виснажлива хвороба (зустрічається у оленів і лосів в деяких частинах США і Кана-ди) . Клінічні та морфологічні прояви всіх губчастих енцефалопатій подібні. Дані захворювання мають дуже продов-тивний безсимптомний період (щонайменше, рік), тривають кілька місяців і більше; ві-дімие прояви хвороби (хоча і не інфекційно-ного характеру) обмежуються ЦНС. Найбільш помітним морфологічним проявом всіх трансмісивних губчастих енцефалопатій служить виражена губчаста деге-нерація кори головного мозку.
Всі ці хвороби передаються сприйнятливим тваринам при введенні тканин хворих. Хоча збудники розмножуються в деяких культурах клітин, вони не досягають таких високих титрів, які ви-є в тканинах головного мозку, і не викликають видимого цитопатического ефекту. Більшість досліджень трансмісивних губчастих енцефа-лопати було виконано in vivo, доказом наявності збудника і його интактности служило поява у тварини типових неврологічних розладів. Введення сприйнятливому тваринно-му невеликої кількості збудників пріонів через кілька місяців призводило до накопичення в тканинах біль-ших кількостей збудника з тими ж фізичними та біологічними властивостями. Збудники транс-міссівних губчастих енцефалопатій надзвичайно стійкі до різноманітних хімічних і фізкабінет-ного впливів, що нехарактерно для возбу-ників інших інфекцій. Ця відмінність, а також часткова чутливість до речовин, руйнуючої-вирішальним білки, і постійний зв'язок з аномальним білком амілоїду привели до створення гіпотези, згідно з якою збудники, ймовірно, менше виру-сов за розмірами, складаються з білків, позбавлені ну-клеінових кислот.
У 1982 р С. Б. Прузінер запропонував для подоб-них збудників термін «пріон» (від proteinaceous infectious agent - білкова інфекційна частини-ца). Пріонова гіпотеза в своїй найбільш сучас-менной формі передбачає, що молекулярний механізм, за допомогою якого поширюється специфічна для збудника інформація, за-лягає у самореплицирующихся зміни просторової структури білків організму хо-зяіна, які пов'язані з переходом від структури з безліччю а-спіралей в первісної конформації, чутливої до протеазам, до струк-турі, багатою Р-складчастими шарами, стійкої до протеазам і володіє инфекционностью. Щоб пояснити деякі знахідки, що не укладаються в цю гіпотезу, припустили існування другого білка ( «білка X»), який кодується ор-організми господаря і бере участь в трансформації.
Перший доказ того, що губчасті енцефалопатії пов'язані з аномаліями-ними білками, було морфологічним: в екс-трактах тканин різних хворих і тварин з губчастими енцефалопатіями були виявлені скрепі-асоційовані фібрили (SAF), які були відсутні в нормальних тканинах. Скрепі-ас-соціірованние фібрили схожі на фібрилиамілоїда, які накопичуються в головному моз-ге при хворобі Альцгеймера. Було доведено, що компонентом скрепі-асоційованих фібрил служить група антигенно родинних, стійкості-вих до протеазам білків, нині позначаються як PrP-st (scrapie-typeprion protein- пріонних білок типу скрепі) або PrP-res (protease-resistantprion protein - пріонних білок , стійкий до Протеа-зам) .Також було доведено, що дані білки при-сутствуют в амілоїдних бляшках, виявлених в головному мозку людей і тварин, які померли від трансмісивних губчастих енцефалопатій.
Не зовсім ясно, що собою представ-ляють аномальні РГР: завершення інфекційно-ні частки, службовці збудниками енцефалопатій, або компонент даних частинок, або просто патологічний білок макроорганізму, який зазвичай не вдається відділень-лити від справжнього інфекційного початку сучас-змінними методами. Демонстрація того, що РГР кодується нормальними генами макроорганізму, свідчить на користь останнього припущень-ня. Однак результати декількох досліджень доводять, що специфічна для збудника патологічна інформація може передаватися і відтворюватися за допомогою різних кон-формацій білка з тієї ж первинної амінокислот-ної послідовністю за відсутності специфічних-ної для збудника нуклеїнової кислоти. Яке б не було ставлення РГР до дійсним ін-фекціонним часткам трансмісивних губчастих енцефалопатій, ясно, що РГР грає центральну роль в інфекції, оскільки нормальний прион-ний білок повинен експресуватися у мишеі, якщо він необхідний для придбання губчастої енцефалопатії або для підтримання реплікації збудників.
РГР є глікопротеїди; устої-чівие до протеазам РГР володіють фізичними властивостями білків амілоїду. РГР декількох ві-дов тварин дуже близькі за своїми амінокіс-лотним послідовностям і антигенности, однак структура їх не ідентична. Первинна струк-тура РГР кодується макроорганизмом, і на неї не впливає джерело інфекційного початку, яке провокує його формування. Функція розпо-странения повсюдно білка-попередника РГР, чутливого до протеазам, в нормальних клітинах немає-відома; він пов'язує мідь, може грати якусь роль в нормальній синаптичній передачі, але не є необхідним для життя або щодо відповідності-но нормальної функції ЦНС. Як уже відзначатимуть-лось, експресія РГР безсумнівно потрібна як для розвитку скрепі, так і для розмноження возбуди-теля у мишей. Ступінь гомології амінокислотних послідовностей між РГР, які належать різним видам тварин, може співвідноситися з видовим бар'єром, від якого залежить воспри-імчівость тварин одного виду до інфекції, ви-звання збудником трансмісивною губчастої енцефалопатії, адаптованого до розмноження у інших видів.
Спроби знайти в тканинах головного мозку людино і тварин, які померли від трансмісивних губчастих енцефалопатій, частинки, які на-поминали б віруси або вірусоподібних віз-будителів, в цілому були безуспішними. В тонких зрізах інфікованих тканин головного мозку були виявлені особливі тубуловезікул, однак не було докази, що дані структури пов'язані з инфекционностью.
Було заявлено, що в основі ще двох заболе-ваний людини - сімейної хвороби Альцгеймера дорослих і хвороби Альперса дітей молодшого віз-раста - можуть лежати інфекції, збудники ко-торих подібні зі збудниками губчастих енцефа-лопату. Хвороба Альперса проявляється епілеп-тическими припадками, атрофія і губчастим станом сірої речовини головного мозку. Як і тортури підтвердити згадані заяви успіху не мали.