Як уже зазначалося, основними ознаками психічної діяль-ності людини є свідомість (інтелектуальний ознака) і по-ля (вольовий ознака). Їх різні поєднання, ступінь інтенсивності і повноти відображаються законодавцем при конструюванні форм провини.
Форма провини - це встановлений законом певне поєднання ін-інтелектуальних і вольових ознак, що свідчать про ставлення винного до здійснюваного їм дії (бездіяльності) і його наслідків.
Для визнання того чи іншого поєднання психічних ознак певною формою провини необхідно, щоб:
1) це поєднання давало підстави розглядати поведінку особи як винна, тобто в ньому має відбитися негативне ставлення особистості до правоохоронюваним інтересам;
2) різні форми вини характеризувалися різним поєднанням інтелектуальних і вольових ознак, що визначають ставлення особи до суспільно небезпечного дії (бездіяльності) і його наслідків.
3) це поєднання, характеризуючи різну ступінь суспільної небезпеки як самого діяння, так і особи винного, мало прак-тичні значення 2.
Форму провини, як уже зазначалося, найчастіше визначає законодавець, вказуючи її в диспозиції статей Особливої частини КК. У деяких випадках форма вини визначається зазначенням законодавця на ставлення-ня до наслідків, що характерно для необережних злочинів.
Глава XII. Суб'єктивна сторона злочину
Чинний КК визнав караними лише ті необережні пре-дження, щодо яких є спеціальна вказівка в соот-ветствующей статтею Особливої частини. У ч. 2 ст. 24 говориться: «Діяння, вчинене тільки з необережності, визнається злочином лише у разі, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу». Звідси більшість правознавців роблять висновок, що якщо законодавець не конкретизує в статті Особливої частини форму провини, залишаючи це питання відкритому-тим, то це злочин може бути вчинено як умисно, так і з необережності. Однак питання залишається відкритим, як уже від-відзначалося, щодо деяких статей, які передбачають відпові-ності за порушення певних правил безпеки конкретних видів робіт (наприклад, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 217 КК та ін.).
Див. Угрехелідзе М.Г. Указ. соч. З 17-го.
Розділ третій. злочин
рожніх злочину не можуть бути віднесені до груп тяжких та осо-бо тяжких діянь.
Виділення двох форм вини обумовлений тим, що вони, будучи раз-новідностямі одного поняття - провини, в той же час мають специфічні-етичні риси, що визначають як кваліфікацію злочинів, так і індивідуалізацію покарань.
Розмежування навмисної і необережною провини визначається перш за все психологічними особливостями здійснення переступив-лення, а саме інтелектуальними і вольовими ознаками. Якщо при намірі винний передбачає можливість (прямий і непрямий умисел) або неминучість (прямий умисел) настання суспільно небез-них наслідків, то при недбалості він цих наслідків не передбачає, а при легковажність хоча і передбачає цю можливість, але не вва -тает її реальної (інтелектуальний ознака). Ще більш істотні відмінності характерні для вольової ознаки. Якщо при прямому умислі суб'єкт бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому свідомо їх допускає або ставиться до них байдужий-но, то при легковажність він самовпевнено розраховує на їх запобігання-обертання, а при недбалості, що не проявивши належної пильності і передбачливості, наслідків не передбачає.
Розподіл провини на форми має практичне значення. форма ви-
ни визначає характер суспільної небезпеки діяння і дає змогу
відмежувати злочинне діяння від неприступної. Так, доведення до
самогубства (ст. ПО) передбачає наявність умисної вини. до-
ведення до самогубства через необережність кримінальної відпові-
ності не тягне. i
Форма провини визначає кваліфікацію у випадках, коли законодав-тель диференціює кримінальну відповідальність за вчинення загально-ного небезпечного діяння. Наприклад, умисне знищення або пошкодження майна (ст. 167 КК) або необережне знищення або пошкодження майна (ст. 168 КК). Визначаючи кваліфікацію, форма провини в той же час дозволяє провести чітке розмежування суспільно небезпечних діянь, подібних за їх об'єктивними ознаками.
Глава XII. Суб'єктивна сторона злочину
Форма провини враховується законодавцем при класифікації преступ лений. Так, необережні злочини ні за яких умов не можуть бути віднесені до груп тяжких і особливо тяжких злочинів (ст. 15 КК).
Форма провини завжди враховується судом при індивідуалізації на-показання і визначенні умов його відбування. Так, особи, засуджені за необережні злочини, відбувають таке покарання, як лишь-ня свободи, в колоніях-поселеннях (ст. 58 КК).