1) Філіокве - (лат. Fflioque - і від сина) - сформульоване вперше на Толедському церк. соборі в 589 додавання до христ. символу віри. Згідно із затвердженим I і II вселив, соборами (325 і 381) символу віри св. дух походить від Бога-батька. Додавання ж полягало в твердженні, що св. дух виходить і від Бога-батька і від бога-сина. Греко-визант. (Правосл.) Церква не прийняла додавання, що стало одним з формальних приводів до поділу в 1054 христ. церкви на зап. і сх. гілки (див. Поділ церков).
2) Філіокве - (лат. Filioque - і від сина) - християнська формула, що інтерпретує Дух Святий в контексті Трійці як вихідний не тільки від Бога-Отця, а й від Сина. У первісному християнстві не вживається. Згідно Символу віри, затвердженим першим (Нікейським) і другим (Константинопольським) Вселенськими соборами (відповідно 325 і 381), Святий Дух виходить тільки від Бога-Отця. Ідея Ф. виникала в 5 ст. використовувалася деякими помісними західними церквами. Офіційно Ф. формулюється на Толедському церковному соборі в 589 як додавання до християнського Символу віри. Повністю адаптована західним християнством. в епоху Каролінгів стає домінуючою, в 1014 в Римі офіційно вноситься папою Бенедиктом VIII в Нікео-Царгородський Символ віри. Що ж стосується греко-візантійської церкви, то це додавання прийнято не було, - дискусія про Ф. була принциповою і тривала аж до 1054 - року поділу християнської церкви на східне і західне християнство - православ'я і католицизм. Поряд з іншими відмінностями між християнськими центрами в Римі і Константинополі (як в догматики. Так і в обрядовості культу), саме суперечка про інтерпретацію Ф. виступив офіційно фіксованим приводом для цього поділу. В даний час формула Ф. прийнята в католицизмі як догмат; сучасні православні богослови пропонують оголосити Ф. теологуменом, тобто тезою, що не поступається догмату за значимістю, але не є строго обов'язковим для православних. В рамках екуменістичном руху християнських церков в 1965 на другому Ватиканському соборі папа Павло IV і константинопольський патріарх Афінагор I офіційно "зрадили забуттю" анафеми, якими взаємно обмінялися в 1054 папа Лев IX і патріарх Керуларій. У протестантизмі пробчема Ф. не загострить, проте самому феномену Святого Духа протестантизм надає виняткового значення (концепції Дарів Святого Духа і Плодів Святого Духа в протестантській етиці). (Див. Також Трійця. Ісус Христос. Символ Віри). М.А. Можейко
(Лат. Fflioque - і від сина) - сформульоване вперше на Толедському церк. соборі в 589 додавання до христ. символу віри. Згідно із затвердженим I і II вселив, соборами (325 і 381) символу віри св. дух походить від Бога-батька. Додавання ж полягало в твердженні, що св. дух виходить і від Бога-батька і від бога-сина. Греко-визант. (Правосл.) Церква не прийняла додавання, що стало одним з формальних приводів до поділу в 1054 христ. церкви на зап. і сх. гілки (див. Поділ церков).
(Лат. Filioque - і від сина) - християнська формула, що інтерпретує Дух Святий в контексті Трійці як вихідний не тільки від Бога-Отця, а й від Сина. У первісному християнстві не вживається. Згідно Символу віри, затвердженим першим (Нікейським) і другим (Константинопольським) Вселенськими соборами (відповідно 325 і 381), Святий Дух виходить тільки від Бога-Отця. Ідея Ф. виникала в 5 ст. використовувалася деякими помісними західними церквами. Офіційно Ф. формулюється на Толедському церковному соборі в 589 як додавання до християнського Символу віри. Повністю адаптована західним християнством. в епоху Каролінгів стає домінуючою, в 1014 в Римі офіційно вноситься папою Бенедиктом VIII в Нікео-Царгородський Символ віри. Що ж стосується греко-візантійської церкви, то це додавання прийнято не було, - дискусія про Ф. була принциповою і тривала аж до 1054 - року поділу християнської церкви на східне і західне християнство - православ'я і католицизм. Поряд з іншими відмінностями між християнськими центрами в Римі і Константинополі (як в догматики. Так і в обрядовості культу), саме суперечка про інтерпретацію Ф. виступив офіційно фіксованим приводом для цього поділу. В даний час формула Ф. прийнята в католицизмі як догмат; сучасні православні богослови пропонують оголосити Ф. теологуменом, тобто тезою, що не поступається догмату за значимістю, але не є строго обов'язковим для православних. В рамках екуменістичном руху християнських церков в 1965 на другому Ватиканському соборі папа Павло IV і константинопольський патріарх Афінагор I офіційно "зрадили забуттю" анафеми, якими взаємно обмінялися в 1054 папа Лев IX і патріарх Керуларій. У протестантизмі пробчема Ф. не загострить, проте самому феномену Святого Духа протестантизм надає виняткового значення (концепції Дарів Святого Духа і Плодів Святого Духа в протестантській етиці). (Див. Також Трійця. Ісус Христос. Символ Віри). М.А. Можейко