Нафтизин, валідол, корвалол і трамадол - чотири найвідоміших в Україні лікарські препарати, на яких «сидять» сотні тисяч наших співвітчизників. Ось уже чверть століття їх залежність приносить стабільний дохід фармацептіческой фірмі «Фармак» та її власникам Філе Жебрівської і Павлу Жебрівському - припадають один одному рідними братом і сестрою. Втім, вони вважають за краще не афішувати свої родинні зв'язки і темні таємниці сімейного бізнесу.
Як допомогти братику?
Втім, без допомоги своєї сестри Павло Іванович не зміг би досягти навіть стартового рівня, і зараз би напевно животів на пенсії старшини МВС і підробляв охоронцем в супермаркеті або сторожем на автостоянці. Тому що після закінчення середньої школи (в 1979) юний Паша Жебрівський не зміг нікуди вступити, і рік тягав цемент на заводі ЗБК, а потім загримів до армії. Однак потім йому пощастило: на початку 80-х почався великий «заклик» до міліції, і дембелів брали туди не дивлячись. Так Павло Жебрівський зміг влаштуватися сержантом ППС - чим він спочатку був цілком задоволений.
Хіміко-фармацевтичний завод ім. Ломоносова працює в Києві з 1925 року, і спочатку це підприємство було направлено на масовий випуск самих ходових і дешевих медикаментів. Ну а щоб підприємство не залежало від іноземних постачальників, у нього була хороша власна виробнича база. Для деяких українців досі є одкровенням, що далеко не всі фармацевтичні компанії самі виробляють діючі речовини: більшість з них лише «фасує» їх, змішуючи з наповнювачами та перетворюючи в таблетки, розчини, мазі.
Для Філі Жебрівської хімія залишалася темним лісом, проте вона дуже добре розбиралася в економіці. До кінця перебудови практично кожне велике підприємство Союзу обзавелося кооперативом або навіть СП, через які їх керівники зі своїми родичами заробляли свої перші капітали. Про існування такого при заводі ім. Ломоносова залишилися тільки обривчасті чутки: в самому кінці 80-х встигли щось «загнати» в «братські країни» (ментол, медичний ефір) в обмін на косметику і побутову електроніку.
Але потім «брати» втекли з «соціалістичного табору» і почали закуповувати фармацевтична сировина і медикаменти на Заході. Потрібно було нове рішення, орієнтоване на вітчизняний ринок. І воно прийшло у вигляді АТ «Фармак» - за чутками, прямого нащадка того самого кооперативу. Тільки тепер у нього була нова, більш грандіозне завдання: прибрати до рук своїх засновників виробничі потужності заводу ім. Ломоносова.
Як прихватизувати завод?
Всі ці поглинання проходили за однією схемою: спочатку держпідприємство «акціонували» (частина акцій залишалося у держави, частина розподілялася в трудовому колективі), потім підприємство розоряли і банкрутували - а потім його акції скуповували або брали в управління (а після привласнювали) всякі там ТОВ і ВАТ, які працювали з цим підприємством. Це могли бути фірмочки керівництва підприємства, через які проводили всі комерційні операції (і які забирали прибуток підприємств, плюндруючи їх), а могли бути і сторонні фірми рейдерів, які робили підприємства своїми боржниками або перекуповували їх борг у інших.
Втім, не тільки «Фармак». З заводом ім. Ломоносова активно співпрацювали і фірми починаючого олігарха Петра Багрія. Так, його ТОВ «Ганза» проводило ремонт і реконструкцію заводу, отримуючи за це в якості бартерної оплати медпрепарати, які потім Багрій експортував до Росії з націнкою в 200%! А завод продовжував сидіти без грошей. Єдиним «годувальником» його працівників був «кооператив» Філі Іванівни: він платив зарплату тим, хто працював в його цеху, і «підкидав» щось на зарплату іншим робітникам (записуючи це в рахунок боргу заводу перед «Фармаком»), а наївні , доведені до відчаю робітники мало не молилися на Жебрівську.
Відповідь на це питання дають все ті ж чутки, свідчить, що на початку 90-х Павло Іванович не просто зайнявся бізнесом (зокрема, розвозив продукцію «Фармак» по всьому СНД), а й був поставлений своїми колишніми товаришами по службі в якості керуючого «ментовського общака »Києва. Тобто гроші, які корупційним способом (а то і просто вимаганням) «заробляли» столичні слідчі, вкладалися в бізнес для примноження. Що ж, якщо це правда, то в такому випадку стає зрозумілим, чому бізнес Жебрівських був застрахований від наїздів з боку ОЗГ і МВС!
Чому Жебрівський йшов на вибори без партійних прапорів? Існує думка, що таким чином він не ризикнув засвітитися як кандидат від опозиції - а то хіба мало чого! І лише вже тримаючи в руках мандат, Жебрівський записався в блок Ющенка. Тут уже приналежність до опозиції приносила дивіденди: вчасно розподілу комітетів опозиціонери отримали місця заступників голів, і Жебрівському дістався профільний комітет з питань охорони здоров'я. У ньому він знайшов затишну компанію з таких же причетних до торгівлі медикаментами депутатів: Раїсу Богатирьову і Тетяну Бахтєєва. І хоча вони належали до протиборчим політичним партіям, у них було чимало спільного в бізнесі, особливо в тіньовому. Наприклад, сумно відомий трамадол.
Ці ліки стало прокляттям України. Препарат трамадол (створений в ФРН в 1962 році) є ефективним потужним болезаспокійливу, в якому дуже потребують хворі з важкими травмами і опіками, онкологією, важкої невралгією, сильними запаленнями, прооперовані. Його відмінна риса від старих опіоїдних препаратів (морфін, метадон і т.д.) полягає в набагато меншому терміні звикання. Якщо на морфій «сідають» за 7-10 днів регулярного вживання, то трамадол дає хворим фору в цілий місяць. На жаль, ні розробили препарат німецькі вчені, ні запустили його виробництво в УРСР радянські інженери, не могли припустити, що на початку 21 століття молоді придурки в незалежній Україні будуть вживати трамадол місяцями і роками - і навіть «варити» з нього більш потужні наркотичні речовини.
Варто відзначити, що Філя Іванівна оперативно відрегулювала на цей скандал, що викликав деяке падіння збуту трамадолу: вона в 12 разів (з 200 тисяч до 2,5 мільйона в рік) збільшила випуск препарату Тропікамід. Ці безрецептурні очні краплі привернули увагу наркоманів років десять тому - і вони миттєво стали популярні з-за своєї дешевизни і доступності. Ось тільки Тропикамид при нецільовому використанні (наркомани його колять внутрішньовенно) страшніше всякого трамадолу: він в буквальному сенсі калічить фізично і психічно. Але Жебрівським на це теж було наплювати: попит виріс в рази - і відмінно! І їм знову все зійшло з рук.
Першу економічну «оптимізацію виробництва» Філя Іванівна провела ще в середині 90-х, коли веліла порізати на брухт лінії виробництва фармакологічного сировини, збут якого вона не змогла налагодити. З тих пір «Фармак» працює лише на покупному сировину, причому набуває найдешевше, в основному виробництва Індії, Китаю, арабських країн, дещо закуповував в Росії. Однак найдешевше - саме неякісне, а часом це просто небезпечно для здоров'я. Доступ такому сировини в Європу або США закритий, зате його охоче купують в Україні - і роблять з нього дешеві ліки для українців. Ліки, після прийому яких у людей трапляється анафілактичний шок, здуваються і лопаються кров'ю бульбашки, віднімаються руки і ноги.
Ще одна «фішка» економічної політики фірми «Фармак» - виробництво «передових новинок», які виявляються старими західними розробками, у яких давно закінчився термін дії патенту. Знову ж, сировину до таких препаратів закуповується найдешевше, в Азії.
І вже тоді Філя Іванівна, як і багато інших українських олігархів, переховала свої акції в офшори. Зокрема, акції «Фармак» були як би продані кіпрській компанії F.І.P.Holdіngs Lіmіted і віргінської компанії «Tortola Road Town». Як би, тому що за цими компаніями стояв її брат Павло Жебрівський. А на сьогоднішній день схема володіння
Звичайно ж, все так відразу і повірили, що 52-річного діда в званні сержанта взяли і мобілізували в ЗСУ. Уже через кілька днів Жебрівський отримав від українців прізвисько Швейк, після чого він перестав постити в Фейсбуці хроніки свого героїчного подвигу. Потім виявилося, що військова служба Жебрівського полягала в тому, що він час від часу привозив до свого батальйону їжу і амуніцію (і потім стверджував, що витратив на це 3,5 мільйона гривень), зупинявся там на пару днів для дружнього застілля, і знову відбував у «відрядження». Одного разу Жебрівський навіть нібито був поранений, проте це поранення було дуже схоже на ті, що отримали в АТО Семенченко і Парасюк (коли бігли з «котлів»), або ось недавно відзначився Євген Дейд.
А потім, через п'ять місяців, служба «відмобілізувати» Жебрівського так само раптово і завершилася - і він повернувся до Києва, де сів в крісло новоствореного управління Генпрокуратури з розслідування корупційних злочинів, скоєних службовими особами. Створення цієї структури теж багатьох здивувало: фактично вона повторювала функції створюваного тоді ж НАБУ. Ходили чутки, що Порошенко вирішив створити дублікат НАБУ, що підкоряється тільки йому, оскільки на оригінал мали величезний вплив Яценюк зі своїм «Народним фронтом» і протегуючі йому американці.
Там Павло Іванович знову почав з'являтися на публіці поперемінно то в вишиванці, то в камуфляжі, підкреслюючи свою глибоко патріотичну сутність, і штовхати ще більш патріотичні промови - які дуже вже схожі на «застільні спічі» його старого друга Петра Олексійовича.
Але це все дрібниці в порівнянні з тим, як губернатор Жебівскій облаштував систему контрабандних перевезень в зоні АТО (це саме їх блокували нинішньою зимою), або як під його наглядом в Краматорську, Маріуполі, Слов'янську, Торецькому та інших підконтрольних містах Донецької області продовжують утримуватися у влади місцеві клани. Адже справа навіть не в тому, що це суцільно колишні регіонали і співчуваючі сепаратистам, а в тому, що вони являють собою осередок жахливої корупції та відвертого криміналу.
Однак губернатора Жебрівського це не хвилює. Він продовжує штовхати промови про швидке звільнення Донецька та про визвольний похід до самої Кубані, одночасно відновлюючи в області такої собі «режим донецьких» в мініатюрі. Чим вельми нагадує свого боса і старого соратника.