євангельське одкровення про боговтілення в ставленні до інших світових релігій
З утроби раніше віків родих тя.
Клятих Господь і не буде Він каятися. (Пс. 109)
На різдвяному богослужінні перед читанням Євангелія, яке оповідає про Різдво Господа нашого Ісуса Христа (Мф 1, 18-25), звучить прокимен (глас 4, Пс. 109, 3) - месіанське пророцтво, в якому зіставляється тимчасове народження Ісуса Христа у Віфлеємі Юдейськім за днів царя Ірода з Його предвічним рожде-ням як Сина Божого.
У стародавній християнської Церкви до 5-го століття Різдво і Хрещення празднова-лись в один день. У Різдві Христа нехай буде зо-вершается велика таємниця Боговтілення, від-крившееся світу при Хрещення Господнє в Богоявленні.
На Йордані голос Бога Отця свиде-ність про Ісуса (євр. Іошуа - Спа-СІТЕЛ) як про Єдиносутність Сина Возлюби-ленном і Дух Святий у вигляді «голуба», сходить від Отця і на Сина спочине »(Мк. 1, 10 11). Це вища богооткровенная рели-гіозние Істина.
Світські релігієзнавці відносять хрис-тіанство поряд з іудаїзмом і ісламом до монотеїзму (єдинобожжя) в протипожежні-хибність політеїстичні релігій (культ багатобожжя). Але це поверхневий підхід, що не розкриває істотний відмінностей, які закладені в самому понятті Бог для віруючого християнина, іудея, мусульманина.
Християнське вчення про Бога, заснований-ве на Божественному Одкровенні, говорить про те, що є першопричина всього існую-ного. Вона не тільки надається або мис-Лімая, але реальність, дійсна і є-ється Богом.
Бог - істота самобутнє і безвусий-ловного, тобто в самому собі містить при-чину свого буття. Це самобутнє Істота є Істота всемогутнє, премудре, вічно живе, життєдайне і в своїх свій ствах всесовершенное. Як початок усім-гущее, Бог створив світ і створив його «чис-лом, мірою і вагою». Як Істота благе, Бог постійно дбає про цей світ, про-Мишляев про нього і, займаючись, виливає на нього свою доброту і свою любов. «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог по-слав в світ Єдинородного Сина Свого, що-б ми жили через Нього», - говорить апостол Іоанн Богослов (1 Ін. 4, 9).
Будучи в своїй благості істотою моральним, всесовершенное, Бог святий, і по-тому є Богом правди.
По відношенню до всього, що проти-речіт ідеї блага і добра, що повстає проти них, і Він є Богом, караючим зло, з метою знищує моральний беспо-рядок. «Бо гнів Божий з неба, - говорить апостол Павло, - на будь-яке Нечес-тя і неправду людей, що правду гамують неправдою (Рим. 1, 18).
І, нарешті, повнота вчення про Бога, дос-Тігана в християнстві в догматі про Святу Трійцю. Таке переконання на Бога утверж-дає, що в Бозі існує троичность Осіб при єдності Його Істоти. Будучи оди-ним, Він не самотній і для Нього є рівний Йому об'єкт любові.
Таким чином, вчення про Бога в хрис-тіанство полягає в тому, що Бог, за словом апостола Павла, «явив нам (Рим. 1, 19) за своїм благому ласки, для нашого спа-сення.
Сучасний іудаїзм так само, як хри-стіанство в віровченні про єдиного Бога исхо-дит з біблійного одкровення. Підставою в світогляді іудаїзму є істина буття єдиного, особистого «Бога живого». Од-нако на своєму шляху до богопізнання іудеї «спіткнулись об камінь», що пророчо пред-віщав цар Давид: Камінь, який від-Вьоргль будівельники, той наріжним став каменем. Від Господа сей (Пс. 117, 22-23). Христос нагадав первосвященикам і ста-рейшінам народу ізраїльського це прорив-кість псалмопевца в притчі про злих виног-радари (Мф. 21, 33-34). Закінчив Господь цю притчу суворим вироком: «Тому ска-викликають вам, що від вас Царство Боже і дасться народові, що приносить плоди його» (Мф. 21, 43).
Чому первосвященики й книжники не впізнали, відкинули Того, про Кого говорили Мойсей і пророки? Причиною тому було духовно-моральний стан вождів єврейського народу, в чому викривав їх Спаситель. Дух Закону Божого, даного Ізраїлю через пророка Мойсея, підміняючи «буквою» ( «буква вбиває, а дух животворить» 2 Кор. 3, 6), т. Е. Переказами зовнішнього «благочестя», «переказом старців», книжників, тлумачів Закону . Ці тлумачення почали складатися в епоху вавилонського полону, коли єдиним місцем релігійних зібрань євреїв стала синагога. І головною метою зібрання було релігійне просвітництво: читання, тлумачення Закону, навчання вероучітельним правилам. Після повернення євреїв до Палестини синагоги займають провідну роль в релігійному навчанні народу, а тлумачення Тори (П'ятикнижжя) об'єднуються в збірнику Мишна. Подальше тлумачення на Мішну-Гемара, разом (Мишна і Гемара) склали основну віронавчальний книгу іудаїзму - Талмуд (ранній Талмуд відноситься до II століття по Р. X.) Головне, що характерно для талмудического іудаїзму, - отри-цаніе первородного гріха як стану занепалої людської природи. Порівняємо з старозавітним релігійним поданням: «Ось, я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50, 7). Гріх в раввинистической поні-манії є протизаконне дей-ствие, а якщо так, то людина рятується суворим дотриманням приписів Закону, як він витлумачений в Талмуді. Релігійні месіанські сподівання, виражені старозавітними пророками вже за часом Різдва Спасителя підмінити очікуванням великого вождя, подібного Мої-сію і Ісуса Навина, який відновить царство Ізраїлю, земне царство Благодім-наслідком і справедливості (щось предвосхі-тівшее ідею К. Маркса про світле майбутнє комунізму ). Ці релігійні перед-уявлення є, по суті, спекуляцією на зниження: поняття про реальний живому богоспілкуванні, яке тільки і є єдиний шлях до істинного богопізнання, в сучасному ортодоксальному іудаїзмі відсутній. Тому ми не можемо сказати, що талмудичний іудаїзм містить той же поняття про Бога і про відносини між Богом і людиною, що і християнство.
Іслам запозичив основні рели-гіозние постулати від іудаїзму: сповідання єдиного особистого Божества як Творця всього сущого; відсутність поняття про першо-рідному гріху як стан занепалої природи людини; вірність Богу (араб. Аллеху) складається у виконанні релігійно-етичних приписів, даних засновником нової релігії Мухаммедом (до VI - н.VII ст. від Р. X.). Істотною відмінністю Ісламу став постулат про приречення долі людини волею Аллаха (Кисмет).
Хоча в священній книзі мусульман Корані Аллаху додається властивість «усіма-лостівейшего», для людини воля Аллаха залишається незбагненною.
В ісламі не можна говорити про Союзі (Завіті) між Богом і людиною, про бо-гообщеніі, з'єднанні з Богом, як вис-шей релігійної мети людського жит-ні. Хоча, на відміну від ортодоксального іудаїзму, Мухаммед визнавав Ісуса Христа істинним пророком, але осягнути християнське вчення про Боговтілення, про Богочеловечестве Христа Мухаммеду було не дано.
Якщо оцінювати іслам з точки зору повноти християнського одкровення, то допустимо прийняти той факт, що спочатку Мухаммед привів язичницькі племена аравійських арабів під покров Закону, але прийнявши Закон від Мойсея, Мухаммед позбавив їх (а також і всі народи, звернені до Ісламу) благодаті Божої . «Бо закон даний через Мойсея; благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа »(Ін. 1, 17). І тільки з допомогою благодаті Божої обмежений людський розум осягає повноту богооткровенной Істини.
«Велике і вища всяких пред-ставлений чудо відбулося сьогодні: Діва народжує і утроба НЕ знищиться; Слово втілюється, і не відлучається від Отця »(стихира на стиховні свята Різдва Христового).
Істинне Богом об'явлені НЕ зводить наш дух до світу людських пристрастей, а, навпаки, зводить його в гірський світ, до пізнання таємничого Боговтілення, відкриваючи велику мету любові Божої - домобудівництво нашого спасіння.
«Спас народ чудово Владика, випивши в давнину влажния морської хвилі. Добровільно ж народившись від Діви, Він проклав нам прохідну стезю на небо. »(Ірмос канону свята Різдва Христового).
Протоієрей Сергій Моздор.