Історія епідемій в епоху Відродження характеризується двома фактора-ми: з одного боку, намічається деяке ослаблення «старих» хвороб - прокази і чуми, а з іншого з'являються «нові» хвороби (сифіліс, англійська-ська потовая гарячка, висипний тиф).
В кінці XV - початку XVI ст. всю Європу охопила епідемія сифілісу. На початку XVT століття про нього писали Дж. Фракасторо, А. Паре, Парацельс, Г. Фалопнй і інші вчені. За морським і сухопутним торгових шляхах сі-Філіс поширився за межами Європейського континенту. публічні
56 Гребеніков Е.А. Микола Коперник. -М. Наука, 1982. - С. 29.
лазні, які широко рекомендувалися в той час в гігієнічних і лікув-них цілях, в зв'язку з епідемією сифілісу були закриті.
У той же час в Америку в процесі конкісти були завезені нові, нез-Укр там раніше хвороби. Серед них - віспа. Ця сумна сторінка исто-рии континенту стає ще більш трагічною в зв'язку з тим, що конкіста-Дори використовували інфіковану віспою одяг з метою винищення непо-корн аборигенів. У цій жорстокій бактеріологічної війні загинули мил-Ліон корінних жителів, багато районів Америки абсолютно обезлюдніли.
Смертність від віспи в той час була надзвичайно високою. До введення віспощеплення по методу Е. Дженнера (1796) тільки в Європі щорічно віспою занедужувало близько 10 млн. Чоловік, з яких вмирало від 25 до 40%.
Причини епідемій в середні століття були незрозумілі. Величезні розміри пріносімихімі лих і безпорадність людини викликали найбільше сум'яття і забобонний жах.
«Часом доводиться бачити, як грунт раптово коливається під мирними містами і будівлі руйнуються на голови жителів, - писав французький історик медицини Е. Літтре. - Так само раптово і смертельна зараза виходить з не-відомою глибини і своїм згубним подувом зрізає людські по-колінах, як жнець зрізає колосся. Причини невідомі, дію жахливо, поширення незмірно: ніщо не може викликати більш сильної тривоги. Відчувається, що смертність буде безмежна, спустошення буде нескінченно і що пожежа, раз спалахнувши, припиниться тільки за недоліком їжі. »57.
Одні вчені пов'язували епідемії з землетрусами, які, як утвер-чекав німецький історик медицини Г. Гезер, «в усі часи збігалися з опус-тошен від повальних хвороб». На думку інших (їх було большинст-во), епідемії викликаються «міазмами» - «заразними випарами», кото-які «народжуються тим гниттям, яке відбувається під землею», і вино-сятся на поверхню при виверженні вулканів 58. Треті думали, що роз-нення епідемій направляється особливим становищем зірок, тому іноді в поис-ках астрологически більш сприятливого місця люди залишали уражені
57 ЛіттреЕ. Великі епідемії // Медіцінаі медики. СПб. 1873. - С. 1-2.
міста, що в будь-якому випадку зменшується небезпека зараження.
Перша науково обгрунтована концепція поширення заразних болез-ній була висунута Джіроламо Фракдсторо (Fracastoro, Girolamo, 1478-1553) - італійським вченим - лікарем, фізиком, астрономом і поетів-тому, одним з видатних діячів епохи Відродження. Медичне обра-тання Фракасторо отримав в передовому Падуанському університеті - «Патавінской академії» (Gimnasium Patavinum), з якою пов'язані долі Галілся і Санторіо, Везалія і Фаллопия, Коперника і Гарвея. У цьому універ-тету отримали свої дипломи перші російські доктора медицини Фран-циского Георгій Скорина з Полоцька (1512) - сучасник Фракасторо і Ко-Перник, і П. В. Посников з Москви (1 695) - сподвижник Петра I.
Будучи вже професором Падуанського університету, Дж. Фракасторо написав свій основний працю «Про контагії, контагяозних хворобах і лікуванні» ( «De contagione et contagiosis morbis et curatione Ubri tres», +1546) в трьох книгах. Перша містить загальні теоретичні положення і систематичної-чеський узагальнення поглядів попередників Фракасторо - Гіппократа і Фукідіда, Аристотеля і Тита Лукреція Кара, Плінія Старшого і Галена, Ар-Разі та Ібн Сини. Друга присвячена опису заразних хвороб (віспи, кору, чуми, малярії, сказу, англійського поту, прокази). Третя - відомого-ним в той час методаміх лікування.
У своїй праці Дж. Фракасторо виклав основи разработанногоім вчених-ня про «контагії» - живому розмножується інфекційному початку, що виділяється хворим організмом, і тим самим значно похитнув існували раніше уявлення про «міазми». Уже тоді Фракасторо був переконаний в специфічний-ності «насіння» зарази (тобто збудника).
Відповідно до його навчання, існує три способи передачі інфекційного початку: при безпосередньому контакті з хворою людиною, через заражені предмети і по повітрю на відстані. Притому Фракасторо статі-гал, що на відстані передаються не всі хвороби, а через зіткнення - все. Введений ним термін «інфекція» (лат. Infectio, від inficere - впроваджуватися, отруювати) означав «впровадження», «проникнення», «порчу». Від нього виро-зошло назву «інфекційні блезні», введене згодом німецьким лікарем К. Гуфеланда (Hufeland, К. 1762-1836). Термін «дезінфекція» також запропонований Дж. Фракасторо.
Діяльність лікарів великої епохи Відродження відображена в талановитих
58 Заблудовський П. Е. Розвиток вчення про заразних хворобах і книга Фракасторо // Фракасторо Дж. Про контагії, контагіозних хворобах і лікуванні. - М. Изд-во АН СРСР. 1954. - С. 204-205.
59 Фракасторо Дж. Про контагії, контагіозних хворобах і лікуванні. - М. Изд-во АН СРСР, 1954.-323 с.
творах мистецтва, які сьогодні належать до безцінним заховай-віщам світової культури. Знайомство з ними зайвий раз підтверджує, що за часів Фракасторо ще не було і не могло бути дієвих, науково обґрунтованих методів вивчення причин захворювань, - головними засобами обстеження хворого в Західній Європі залишалися огляд, опитування і уріноскопія (лат. Urinoecopia; or грец. Uron - сеча і skopeo - дивитися). Не було і науково обґрунтованих методів боротьби з повальними хворобами, адже їх віз-будителі залишалися тоді невидимими і невідомими, а наука про них ще те-тілько зароджувалася. Гідними представниками цього наукового напрямку стали згодом Д. С. Самойлович і Е. Дженнер, Л. Пастера І. І. Меч-ників.
Відкриття збудників інфекційних захворювань, що почалося в конус минулого століття, і їх наукове вивчення привели в наші дні до ліквідації мно-гих інфекційних хвороб в масштабах держав, регіонів, континентів, а часом і всієї земної кулі. Яскравим прикладом тому є ліквідація віспи на нашій планеті за програмою, запропонованою делегацією СРСР на XI Ас-самблее Всесвітньої організації охорони здоров'я в 1958 р і здійсненої в 1980-х рр. спільними зусиллями народів усіх країн світу.