B розглянуту епоху існували два зна-ня слова «дружина»: загальне, що означає близьких, своїх людей, товаришів, супутників, і вузьке, «спеціальне», що означає воїнів-соратників, оточували князя або бо-ярина на війні і в мирний період. Дружина в цьому останньому сенсі не була специфічною особеннос-ма російського суспільного устрою - вона була типич-інститутом не тільки для європейського раннього фе-одалізма, але і для інших суспільно-державних систем.
Ha етапі становлення державності так називаються ваемие племінні князі мали свою дружину. Дружин-ники постійно перебували при князі, жили при ньому, напів-чаю повне забезпечення OT князя і розділяючи всі його інтереси.
Дружина як інститут при князі, безсумнівно, суще-ствовала з самого виникнення Київської держави. Основною ознакою дружини на ранньому етапі її суще-ня була її побутова і господарська спільність з князем. Дружина перебувала на його утриманні, свого майна, будинки, землі у дружинників не було. Ha цій основі існувала спільність інтересів, перш за все економічних, між князем і його дружиною. Переплив-тенность інтересів князя і дружини доводиться мно-шими текстами найдавніших пам'яток. Так, дружина князя Ігоря, за оповіданням літопису, дорікала йому, порівняй-вая з Свенельдом, який, збираючи данину з уличів і древ-лян, щедро ділився здобиччю зі своєю дружиною (його отро-ки «ізоделіся суть зброєю і порти»), і наполягала на вторинному зборі данини Ігорем: «Поиде, княже, з нами в данину, та й ти здобудеш і ми * (Лаврентіївському літописі, під 945 р). Найбільш яскравий, можна сказати класичний, приклад збігу інтересів князя і дружини дається в оповіданні літопису про те, як князь Володимир вирішив удов-летворіть побажання дружинників про заміну дерев'яних ложок срібними: «Сріблом і златом не маю налез- ти дружини, а дружиною наліз срібло і злато, яко же дід мій і батько мій доіскася дружиною злата і срібла * (Лаврентіївському літописі, під 996 р)
Верхівка старшої дружини стала згодом на-викликають боярами. Наприклад, князь Олег, укладаючи договір, вказував, що договір укладений їм не тільки від сво-його імені, HO і від імені «бояр його світлих». Як уже зазначалося, пам'ятники X ст. також говорили про княжес-ких бояр, протиставляючи їх старцям міським. З них можна встановити, що боярином стали називати в пер-шу чергу заслуженого члена дружини, який отримав не тільки великий суспільний вагу, але і певну господарську самостійність, яка досягалася тільки шляхом створення свого двору. Ho, з появою у дружинників власного господарства, почала порушуватися зв'язок дружини з князем, втрачалося повну єдність і нероздільність їх інтересів.
Молодша дружина складалася з особистих слуг князя, його охоронців, різного роду дрібних палацових службовців. Деякі дослідники вважають, що члена-ми дружини, зокрема, молодшої дружини, могли бути і невільні люди.
При дружинному ладі найменше можна говорити про певну спеціалізації дружинників. Хоча в основному дружина була зумовлена переважно військової орга-цією, проте, коли війна закінчувалася, Дружин-ки виконували різноманітні обов'язки: і по адміні-страції, і по управлінню господарством, і за судовим целу. B особливості господарсько-адміністративні, а яе тільки військові обов'язки, падали на членів млад-шей князівської дружини - отроків, дитячих і т. Д. І Шолнн природно це відсутність спеціалізації, якщо ірінять до уваги, що дружина оточувала князя в його щоденній обстановці і повинна була допомагати кня-зю в усіх його діях. Якщо навіть спеціалізація і була, то вона вкрай слабо виявлялася і головним обра-зом грунтувалася на службовому стаж і досвід дружин-ника.
Положення дружини і її характеристики стали ме-тися в період її розкладання. Основною причиною раз-розкладання древнедружінной організації було постепен-ве перетворення дружинників в землевласників, в феодалів, отримання ними господарської самостоятельнос-ти. Відрив цей намітився вже давно, у міру зростання земле-володіння княжих мужів. Уже при Володимирі не вся дружина жила при дворі князя. Він не спілкувався з дружин-никами щодня, а в разі необхідності скликав бояр своїх і велів їм збиратися «на весь тиждень за князя і без князя» (Лаврентіївський літопис, під 996
м). Літопис говорить про типовий положенні бояріна- дружинника при Ярославича: боярин Іван «іже бе перший в болярами» мав свій будинок. B житії Феодосія розповідалося, що коли князь мав намір відвідати Феодосія, то їхав один, розпускаючи всіх своїх бояр «домах» (Житіє Феодосія - Цит.
по: Пам'ятники рус-ської літератури XII і XIII ст. С. 14-17). C перетворення третьому дружинників в землевласників, феодалів, стала раз-рушаться господарська і побутова спільність князя і дружини.
B першу чергу осіли на місцях як раз ті еле-ти дружини, які могли швидше інших отримувати хо-ську самостійність, перетворитися в великих землевласників. Такими елементами були, безсумнівно, старші дружинники, боярство. Бояри отримували назву від тієї області, в якій вони осіли. Літопис вже в на-чале XI ст. згадує про бєлгородських бояр. Можна ду-мати, що спочатку земельні володіння дружінні- ков-бояр перебували недалеко від резиденції князя і, отже, зв'язок їх з князем була більш-менш тісній і голову постійної. Ho в міру того, як розширювалася велике боярське землеволодіння, боярські села распола-галісь по всій території князювання, зв'язок дружинників з князем і князівським палацом все більш і більш ослаб-лялась і стала виражатися тільки в з'їздах на княжес-кі бенкети і наради.
Поступово осідали на місцях і ті дружинні еле-менти, які стояли між боярами і грідьба (малі-шей дружиною), що не позначалися, як було зазначено, осо-бим терміном і складали основний контингент особистих військових сил князя. Очевидно, що ті тексти, ко-торие говорять про місцеву дружині - володимирській, рус-ської і т. Д. Дуже добре документують процес осідаючи-ня цієї частини дружини.
Молодша дружина, зрозуміло, була тією групою дру-жіни, яка повинна була найдовше перебувати в особистих відносинах з князем, нелегко могла відриватися від нього; процес осідання її був повільним.
Поступово осідаючи на місцях, у віддалених князювання-ях, дружина ставала місцевої - чернігівської, смоли-ської і т. Д. Що було абсолютно неможливо для епохи розквіту дружинних відносин, коли дружина могла бути тільки особистої дружиною князя і називалася по його імені - дружина Ігоря, Святослава і т.п. «Зміцнюючи на терри-торії годувань, засиджуючи по своїх селах, вона стала швидко втрачати характер табору, розсіяних по княже ствам на квапливий короткочасний покорм до швидкого походу або переміщення» (Ключевський В. 0. Боярська дума. С. 57, 244) .
Ознакою розпаду було те, що термін «дружина» став носити в XI - XII ст. неопреде-ний, а іноді і беззмістовний характер. Під дру-жіной починали розуміти взагалі всякі збройні загони. Так, князь Всеволод Юрійович послав Пронським князям «Володімерьскіе дружини 300» (Лаврентьевс-кая літопис, під 1189 г.). Ізяслав Мстиславич просив дядька В'ячеслава: «Ти зі мною пусти полк свій»; Вячес-лав відповідав: «Сину, у мене дружина моя, виття з тобою Пуща» (там же, під 1138 г.). Іноді під дружиною розуміли і військо в цілому. Так, коли Ізяслав організовує-вал похід на Суздальщину в 1148 році він йшов туди з новго
РОДЦ; Ростислав же привів йому всі сили і полки рус-ські (київські) і смоленські. Похід не вдався, і, як зазначає літопис, всі збройні сили Ізяслава і Ро-стіслава відступили - «дружина російська - вони з Ростіс-Лавом идоша» (там же, під 1148 г.).
Процес розкладання дружини полягав не тільки в осіданні основний її маси на місцях, перетворенні її в місцеву - київську, чернігівську і т. Д. - але також і в ускладненні її складу. Основні групи дружини на-чали вбирати в свій склад нові елементи.
Перш за все розширився і поповнився склад тієї частини дружини, яка отримала назву бояр. Однією з ознак зміни складу і зростання цієї групи яв-ляется несталий, нестійке значення цього слова. B пам'ятках воно має щось більш вузьке, то ширше значення; воно то протиставляється тільки грідь- бе, то всій масі населення.
Боярство, що вийшло з дружини, стало поступово асимілюватися з боярством, т. E. з великими землевласників-ділками, феодалами, які стояли поза дружинної організа-ції. Якщо раніше, коли дружинний союз ще існував у своїй організаційній чистоті, між боярством князя і місцевими феодалами існувало багато відмінностей як в економічних, так і в правових відносинах, то тепер ці відмінності поступово стиралися. Уже в найраніший момент розкладання дружинного ладу, т. E. в самий ран-ний період розвитку феодального процесу, місцеве бояр-ство не могло не втягнутися в управління тій чи іншій областю або землею, не могло не взяти участі в орга-нізації влади. C іншого боку, князівські мужі, напів-чаю в управління міста, повинні були на місцях спирати-ся саме на великих землевласників, на місцеву феодальну знати. Тому було б неправильно дивилися реть на місцевих бояр, що стоять поза дружинного шару, як на групу, відірвану від свого політичного апарату.
Навпаки, саме спостерігалося зміцнення влади на місцях припускало особливого значення місцевих феодалів-них сил. Особливо яскраво це підтверджується даними з історії Галицької та Новгородської земель. Тут бояр-ство, саме стояло поза дружини, мало навчаючи-відати в організації військових сил, брати участь в управлінні і т. Д.
Коли боярин, що вийшов з дружини, осідав на зем-ле, зберігаючи службові відносини до князя, ніякої суттєвої різниці між ним і будь-яким місцевим боярином ні в економічному, ні в службово-адміністра-тивно щодо вже майже не було. Ho постепен-но, пускаючи коріння на місцях, все глибше і глибше погру-жаясь в місцеві інтереси, все більше і більше відриваючись від княжого двору, бояри з дружинників дуже скоро асимілювалися з колишнім боярством, особливо після того, як тим і іншим довелося пройти через Нівел-ючий вплив нових службових відносин - Васса-літета. При цьому від дружини васалітет успадковував дуже багато рис: особистий характер служби, вірність се-Ньор і т. Д.