Для зручності виконання і сприйняття художнього мате-ріалу п'єса зазвичай ділиться на акти, картини і епізоди.
Пролог і епілог, що виконують в деяких п'єсах функції експозиції та фіналу, є разом з тим і формами органі-зації художнього матеріалу, - самостійними, знаходячи-щимися поза актів, частинами п'єси.
До форм організації художнього матеріалу п'єси слід віднести і антракт. Далеко не байдуже, в якому місці перервати рух дії. Невірно вибраний момент пере-розриву може привести до спаду глядацької уваги і тим самим ускладнити і послабити сприйняття подальшої дії. Напр-тив, - антракт, зроблений в розпал напруженої дії або в момент такого завершення ситуації першого акту, яке породжує (змушує очікувати) новий поворот подій, сприятиме інтересу і уваги глядача до продовження дії, що не розвіє, а закріпить їх емоційний настрій.
Епізод - найдрібніше розподіл будь-якої сучасної п'єси. (У старій драматургії застосовувалося ще більш дрібне ділення тексту на явища).
Розподіл драматургічного твору на епізоди як пра-вило не має формального позначення - перший, другий, третій і т. Д. Тим виразніше виступає змістовний характер розподілу тексту п'єси на епізоди за ознакою чітко вираженою закінчений-ності кожного з них.
Отже, епізод в драматургічному творі - це фраг-мент, що містить в собі закінчений момент змісту.
У драматургічних творах можна розрізнити три види епізодів.
Епізод - драматургічна мікроструктура, що володіє своєю зав'язкою конфлікту, його розвитком і завершенням. До числа таких епізодів, що займають часто цілу картину, можна віднести, наприклад: сцену Отелло - Дездемона, що завершується убійст-вом Дездемони, сцену біля фонтану в «Борисі Годунові», зустріч Любові Яровий з чоловіком - поручиком Яриною в п'єсі «Любов Ярова».
«Епізод-« міст »- необхідна сполучна ланка між пред-який крокує подальшим епізодами, без якого був би незрозумілий перехід від одного до іншого. Такі епізоди особливо часто зустрічаються в детективах, коли епізод - виявлення нового обставини, або імені свідка - рухає розслідування в новому напрямку і як би викликає наступний епізод - нова зустріч, засідка, піймання злочинця.
Чимале значення в драматургічному творі має епізод-штрих. Епізод цього типу не має самостійного значення і не потрібен в структурі твору. Якщо його «ви-нуть» - хід дії не постраждає і не перестане бути зрозумілий-ним. Епізод-штрих служить для додаткового розкриття харак-тера героя або ситуації.
У драматургії для театру зустрічається і поепізодно поділ праці, настільки звичайне для кіносценарію, а також для сце-наріев масових вистав та свят.
Поепізодно розподіл характерно для п'єс, написаних на ис-торичні матеріалі, зокрема, для п'єс історико-революційних. Твори такого роду, написані для театру, по сво-їй літературній основі тяжіють до епосу, до панорамування великого конкретного конфлікту епохи, а не до простежуванню розвитку конкретного конфлікту між конкретними героями. Для охоплення широкої панорами історичних подій їм і тре-буется епізодна форма, що дозволяє оглянути багато різних подій, що відбувалися і в різних місцях, і в різний час.
Перш за все, необхідно, щоб всі епізоди мали доста-точно високим художнім рівнем. Великий епізод є-ється, як правило, самостійної драматургічної мікро-структурою зі своєю зав'язкою, розвитком конфлікту, з його куль-мінаціей і розв'язкою. При наявності ряду сильних епізодів це-лостного твори, проте, не вийде, якщо вони будуть перемежовуватися з епізодами нерівноцінними, слабкими.
У зв'язку з цим слід сказати і про інсценування произведе-ний прози. Тим більше, що сьогодні інсценуванні і екранізації піддаються всі скільки-небудь значні твори ли-ратури. Процес масового інсценування має під собою серйозні об'єктивні причини і розмах його буде збільшуватися.
Справитися з художніми завданнями побудови єдиної п'єси з окремих епізодів особливо важко, коли готові, що не призначалися для сцени епізоди, «вистригаються» з інсценіруемого роману, а потім «склеюються» в тому порядку, який підказаний їх становищем в романі. На жаль, такий метод інсценування творів прози - явний шлях до невдачі - вельми поширений. Замість драматизації прози на ділі відбувається «прозаизация» театру - справедливо говорить про це Е. Г. Холодов.
Єдино плідним шляхом інсценування 'є створення на основі обраного для цієї мети роману (повісті) самостійного художнього драматургічного твору.
"Для цього необхідно витягти з твору прози драма-тургіческій конфлікт - конфлікт, що творяться героями, розвиваю-щійся від початку і до кінця, тобто від зав'язки і до розв'язки, безперервно, за принципом причинно-наслідкового ряду. Саме таким чином драматург В. С. Розов з успіхом інсценував роман А. І. Гончарова «Звичайна історія».
Численні інсценування «Тихого Дону» М. А. Шоло-хова до теперішнього часу робилися способом «вистрижених» і «склеювання» обраних місць (епізодів) з роману. Чи не слу-чайно екранізації «Тихого Дону», як в німому, так і в звуковому кіно вийшли значно вдаліше театральних інсценівок, стали справжніми досягненнями кіномистецтва. Пояснюється це тим, що кіноекран, на відміну від театральної сцени, володіє великими оповідальними можливостями, здатний подібно самому роману «панорамувати» епоху, зберегти тим самим в досить цілісному вигляді образ історичного відрізка часу, який ви бачите в романі.
Прикладом чудового використання для екранізації ро-мана можливостей кіно є фільм «Чапаєв». Його сце-нарій, хоча і був «списаний» на папір вже з готового фільму, - став видатним самостійним художнім произведе-ням кінодраматургії. Успіх фільму пояснюється, зокрема, (якщо не головним чином), точним співвідношенням в його сценарії драматургічного і епічного.