Політичні партії відрізняються один від одного по неяк-ким параметрам. Найважливішими з них є организацион-ні структури і членство. Відповідно до них різняться партії масові й кадрові.
Республіканська і демократична партії США багато в чому поєднують в собі масове і кадрове початку, і з цієї точки зо-ня їх можна назвати гібридними. Окремі партії можуть су-ществовать в формі якогось об'єднання кількох партій. Типовим приклад подібного -правоцентрістскій Союз за фран-цузским демократію (СФД) на чолі з колишнім президентом Франції В.Жіскар-д'Естеном, що представляє собою коаліцію п'яти партій і угруповань. Не випадково у Франції деякі партії вважають за краще називати себе не партіями, а об'єднаннями-ями, спілками, рухами, секціями тощо
Важливе значення для класифікації партій має членст-во. Необхідно відзначити, що членство в протягом тривалого ча-мени залишалося неясним і аморфним. Багато партій практи-но не роблять особливих відмінностей між своїми членами і тими, хто їх просто підтримує на виборах. І зараз багато пар-тії ліберальної і консервативної орієнтації не можуть скільки-ко-небудь точно назвати кількість своїх членів.
Точно можна сказати одне: число осіб, які вважають себе членами партій, становить лише малу частину населення тієї чи іншої країни. У США, наприклад, політикою всерйоз ін-Терес вельми вузький прошарок громадян - менше 10% все-го дорослого населення країни. Як правило, це преимущест-венно представники вищого і вищого середнього шарів, добре інформовані й освічені, іноді мають визначений-ний досвід практичної політичної роботи. За існуючими даними тільки 2-3% населення ФРН виявляють бажання встуила-пити в будь-яку політичну партію, а члени багатьох загально-дарських організацій лише номінально належать до них, ні до-нимая участі у формуванні цих організацій.
Розрізняються партії, організаційно оформлені, члени ко-торих отримують партійні квитки і сплачують членські внески, і партії, організаційно неоформлені, які характери-ся відсутністю офіційного членства. У другому випадку, щоб примкнути до тієї чи іншої партії, досить публічно-го заяви виборця про свою прихильність цієї партії. Найбільш типовими прикладами перших є комуністи-етичні партії, а друге - республіканська і демократична партії США, консервативна партія Великобританії.
Крім того, розрізняються партії з прямим і непрямим членством. У першому випадку в партію приймаються в індиві-дуальном порядку, а в другому - людина стає членом оп-ределенной партії просто в силу того, що входить в яку-ли-бо пов'язану з нею організацію. Так, в лейбористську партію Великобританії, а також соціал-демократичні партії Шве-ції, Норвегії та Ірландії на колективних засадах входять проф-спілки, тому тут члени профспілок є колективні-ми членами цих партій. Для комуністичних партій характерно виключно пряме членство.
Двопартійна система передбачає наявність двох круп-них партій, кожна з яких має шанс завоювати на виборах більшість місць в законодавчих зборах або голосів виборців на виборах виконавчій гілці влади. Двухпар-тійно система аж ніяк не означає відсутність інших партій. Наприклад, протягом XX століття у Великобританії в якості од-ної з двох головних партій лейбористи прийшли на зміну чи-бералам. У той же час в післявоєнні десятиліття ліберали зберігали статус парламентської партії, а соціал-лібералів-ний альянс, що утворився на початку 80-х років, іноді заво-евивал до 25% голосів виборців. Особливо показово з цієї точки зору стан справ в США, де панує клас-сических двопартійна система в особі демократичної і ре-спубліканской партій. За всю історію існування двухпар-тійній системи США більш 200 кандидатів третіх партій спробували домогтися обрання на пост президента країни. Од-нако лише вісім з них зуміли завоювати понад мільйон го-лосов виборців. Після Громадянської війни треті партії п'ять разів на президентських виборах завойовували голоси виборщі-ков, хоча і незначне число. У ряді випадків, особливо на рівні штатів, треті партії ставали впливовою політи-чеський силою. Але при всьому тому важливою особливістю двухпар-тійній системи в США стало неприйняття більшістю виборчі-телей на загальнонаціональному рівні третіх партій. Америка - одна з небагатьох країн Заходу, де немає соціалістичної або інший робочої партії з парламентським представництвом.
У типологизацию за шкалою двопартійності і многопартій-ності слід внести певні корективи. Тут, як пра-вило, виділяють «досконалу» двопартійну систему (як, наприклад, в США і Великобританії), при якій дві основні партії разом збирають до 90% голосів, і систему двох з поло-виною партій (як, наприклад, в ФРН), при якій будь-яка третя партія має достатню електоральною базою, що-б внести корективи, часом істотні, в звичну иг-ру двох основних партій, які збирають голоси 75-80% виборчі-телей. Що стосується багатопартійної системи, то в даному випадку також можна виділити, умовно кажучи, «досконалу» багатопартійність (як в більшості індустріально розвинених країн) і багатопартійність з однією домінуючою партією (як в Япо-нії), яку не слід плутати з однопартійною системою.