Діазореакція діазореакція в тому сенсі, як цей термін вживається в лабораторній практиці, полягають в освіті забарвлених продуктів в результаті впливу діазореактивом на досліджувані речовини. Речовин, що дають з'єднання сдіазореакті-вом, відомо багато. Найцікавіші з них ті, к-які володіють яскравим забарвленням, яка залежить від утворюється при реакції азогрупи -N = N-. До таких речовин відносяться напр. ароматич. аміни і феноли. В клініку Д. введена в 1882р. Ерліхом, к-рий відкрив здатність сечі при деяких захворюваннях давати інтенсивне забарвлення з ді-азореактівом (Д.Ерліха). Для реакції потрібні 2 розчину. А. 0,5% -ний водний розчин азотистокислого натрію NaN02. що зберігається в темній склянці з притертою пробкою; час від часу повинен готуватися знову, т. к. при стоянні псується. В: про% 0 -ний розчин сульфаниловой кислоти в розведеною соляної кислоти. Т. к. Сульфанілова кислота розчиняється погано, найкраще розтерти в ступці 5 з сульфаниловой к-ти з 50еж 3 соляної к-ти (уд. Вага 1,12) і поступово долити водою до літра. Розчин відстоюється або фільтрується. Обидва розчину зберігаються окремо, і безпосередньо перед виробництвом реакції 5-10 см 3 розчину В змішуються з декількома краплями розчину А. Відбувається швидке діазотірова-ня сульфаниловой кислоти в діазосуль-фонову. Утворений реактив носить назву діазореактивом або реактиву Ер лиха. SOs H- C, H4 -NHa (HC1) + NaNOa = I ------------------ 1 = SO, - C.H4 -N + NaCU + 2H2 0. Ill N Надлишок розчину А може шкодити чутливості (не повинно бути запаху окислів азоту після струшування). Д. в сечі. До приготовленого таким чином діазореактивом приливає рівновеликий об'єм сечі (приблизно), і суміш подщелачивают аміаком. Реакція вважається позитивною, якщо з'являється червоне забарвлення розчину і піни його [см. окрему таблицю, рис. 6 (I і II)]. При стоянні колір часто блідне (сам діа-зореактів від додавання аміаку приймає жовте забарвлення). Іноді після прилипають-вання кислого діазореактивом до сечіз'являється яркожелтие фарбування до під-щелачіванія аміаком. Ця жовта реакція Ерліха (eigelbe primare Diazoreaktion) вважається походить від уробилиногена, зустрічається при пневмонії та інших б-нях, що супроводжуються виділенням уробилиногена, і в клин, практику не ввійшла. Не набула поширення також і реакція Паулі (Pauli; реактив + сеча + сода). Д. не може бути виконана в жовтушною сечі, т. К. Білірубін дає з диазореактивом темне червоно-фіолетове забарвлення, до-рої може служити доказом прісутст- вія білірубіну, але не вважається за позитивну Д. Ерліха в клин, сенсі. З лікарських речовин алкалоїди, група саліцилової кислоти, антипірину, кофеїну, а також і бензонафтол реакції не заважають. Прийоми ортоформа іфенацетин викликають червоне забарвлення. Кетонурія червоного забарвлення не дає, не дивлячись на те, що ацетоуксусная кислота реагує з діазореактівом.-Неможливо ще з'ясувати, яка речовина з'являється в сечі при позитивній Д. За хім. будовою получающееся з'єднання повинно відповідати формулі: so3 h-с "Н4 -n = n-r, де R - невідомий радикал. Т. к. Розчин його має інтенсивним забарвленням, можна припустити, що диазосоединение поєднується з якимось ароматичним або взагалі циклічно побудованим тілом, які з'являтимуться в сечі .Т.к. реакція ведеться в аміачна-но-лужному середовищі, це тіло ймовірно має властивості аміну або фенолу. Думка про те, що тут має значення похідне гістидину (що містить в собі групу ними-дазол), не зовсім переконлива, т. К. Азо-з'єднання гистидинового похідних володіють іншими властивостями. У деяких випадках діазореакція Ерліха очевидно зумовлена присутністю урохромогена і пов'язана з реакцією Вейса, властивою цьому тілу (пожовтіння сечі від додавання декількох крапель розчину марганцевокислого калію). Ймовірно існує кілька різних речовин, що дають діазореакція Ерліха. Вдалося довести, що іноді ці тіла перегоняются з водяною парою, частиною ж пов'язані у вигляді ефіросерних кислот і звільняються гідролізом. Ці дані говорять за фенольний характер їх. Шляхом складної обробки великих кількостей нормальної сечі можна довести, що і в ній є незначні сліди дають Д. речовин. Але типова Д. в нормальній сечі без попередньої обробки не спостерігається ніколи. Від харчування, навіть при навмисному годуванні тирозином і гистидином, реакція Ерліха не залежить. У важких випадках (тиф, tbc, менінгіт) з позитивною Д. б-ні знаходяться в несвідомому стані і часто голодують. Тому доводиться думати про значення внутрішньоклітинного ендогенного обміну для реакції Ерліха. Відбуваються від розпаду клітинного білка циклічні сполуки окислюються в бічних ланцюгах, але кільцеві частини вислизають від руйнування, і утворилися тіла типу моно- або поліфенолів потрапляють в сечу і дають Д. Ерліха. Інтенсивність її часто різко змінюється в короткий термін. Клин, досліджень про появу Д. в сечі зроблено багато. Найчастіше реакція спостерігається при гарячкових захворюваннях. На першому місці стоїть кір, при якій Д. не має поганого прогностичного значення і з'являється часто і в доброякісних випадках. Навпаки, при скарлатині Д. спостерігається рідко і тут властива більш важким формам. Все тифи, особливо черевний і висипний, можуть дати позитивну Д. Чим сильніше гарячкові явища, то все більше звичайно виражена Д. Однак вона навіть і в тяжких випадках може бути відсутнім.
Велика медична енциклопедія. 1970. Наступні