Діагностика психічних розладів - постановка псіхіатрі-
чеського діагнозу - проводиться за загальноприйнятими методиками,
відповідним всім клінічних дисциплін сучасної
медицини. У той же час виставлення психіатричного диаг-
ноза має істотне медичне, юридичне і соціальну
ве значення, що обумовлює необхідність комплексної,
максимально обгрунтованою діагностики порушень. У настоя-
ний час клініко-психопатологічний метод (в поєднанні
з обов'язковими додатковими параклиническими методи-
ками) є в психіатрії основним. діагностика псіхіче-
ської хвороби починається з виявлення та відповідної ква-
ліфікаціей симптомів або ознак захворювання. симптоми
характеризуються приналежністю до того чи іншого психи-
зації регістру, інтенсивністю, тривалістю, устойчіво-
стю. Симптоми поділяються на позитивні і негативні.
До позитивних відносять прояви активності збережених
рівнів психічної діяльності (галюцинації, марення, недо-
торие афективні розлади і ін.), до негативних - ука-
зувати на розпад структури і випадання тієї чи іншої її
функції (апатія, абулія, слабоумство та ін.). позитивні рас
стройства можуть виникати лише при наявності негативних, при
цьому в результаті тих чи інших випадінь в вищому рівні пси
Хікі проявляється діяльність функцій більш низького рівня.
Позитивні і негативні розлади існують в єдності.
Негативні розлади бувають функціональними, обратіми-
ми, але можуть стати і незворотними. Психічні розлади
можуть носити гомогенний або гетерогенний характер. В першому
випадку психопатологічна симптоматика має одну основу,
у другому - вона обумовлена різними передумовами. наибо-
леї значимий симптом можна оцінити тільки в сукупності
і взаємозв'язку з іншими ознаками - в синдромі. синдром
психічної хвороби - це патогенетичне освіту, він
визначається якістю і вагою розлади психічної
діяльності.
Динаміка синдрому супроводжується зміною складу
і співвідношень елементів. Зникнення одних і поява
інших елементів ведуть до зміни, трансформації та пере-
Растані в новий синдром, відбувається не зміна синдрому, а його
зміна, еволюція. Така динаміка і висловлює патокінез
хвороби - закономірність розвитку патологічного процесу,
його стереотип. Синдром, взятий окремо ( «статус» біль-
ного в момент обстеження), свідчить про особливості
лише одного етапу хвороби, яка представляє собою процес.
Клінічна картина захворювання разом з даними допол-
Передачі, параклінічних, інструментальних досліджень,
а також характерні анамнестичні дані дозволяють виста-
вити діагноз - визначити конкретне захворювання хворого.
Діагноз, який включає індивідуальні особливості про-
явища і перебігу хвороби або її наслідків, являє
собою завершальний етап діагностики. Захворювання у кожного
хворого протікає індивідуально, більш-менш відрізняючись
від усередненого варіанта, що обов'язково враховується при про-
веденні діагностичних, терапевтичних, реабілітаційних
і реадаптаціонних заходів.