Підготовка до будівництва найпотужнішої електростанції на Дніпрі почалася задовго до символічної церемонії встановленні прапора. Якщо звернутися до історії гідроелектростанції на Дніпрі, то можна встановити, що перші проекти використання дніпровської води з'явилися ще в кінці XIX - початку ХХ ст. Правда, тоді інженери більшою мірою були спантеличені забезпеченням вільного судноплавства по Дніпру, яке було серйозно ускладнено наявністю порогів. Але до можливості використання «даром поточної» води вони також зверталися. Однак, все задумки інженерів так і залишалися на стадії благих намірів аж до 1920-х років.
План ГОЕЛРО передбачав створення великої гідроелектростанції на Дніпрі - поблизу міста Олександрівська (тепер Запоріжжя). Тому станцію називали Олександрівської, проте незабаром з'явилося і інша її назва - Дніпровська гідроелектрична станція (ДніпроГЕС).
Будівництво гідроелектростанції поблизу Олександрівська було життєво необхідним, оскільки допомагало вирішити відразу цілий комплекс серйозних економічних проблем. По-перше, завдяки будівельним роботам по зведенню греблі ліквідовувалися перешкоди для судноплавства по Дніпру. Стокілометрова порожиста частина Дніпра ставала придатною для судноплавства, що дозволяло великим морським судам заходити і підніматися по Дніпру від Чорного моря до Києва. Це ставало серйозним проривом на шляху до розвитку транспортної інфраструктури, особливо - перевезення вантажів. По-друге, промислові райони Катеринославщини, рудники Криворіжжя, Херсонщина і Миколаївщина потребували дешевої електроенергії. Оскільки в самому Олександрівську збиралися побудувати машинобудівний комплекс, то і тут було необхідно дешеву електрику. Створення гідроелектростанції на Дніпрі відразу ж вирішувало перераховані проблеми. Тому підготовка до будівництва Дніпрогесу почалася ще до того, як IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив конкретні терміни реалізації плану ГОЕЛРО. Рада народних комісарів прийняв рішення звільнити землі поблизу міста Олександрівська, які підлягали затопленню в результаті будівництва гідроелектростанції.
Однак, безпосередньо в 1922 р економічні і технічні можливості ще не дозволяли радянському керівництву приступити до негайного будівництва гідроелектростанції на Дніпрі. Тому на початку 1920-х рр. влада обмежилася лише вибором місця будівництва майбутньої електростанції - в 5 км від Олександрівська, в районі колонії Кічкас, а також попередніми дослідженнями. У 1923-1926 рр. планувалося побудувати Олександрівську греблю, що ставало першим серйозним етапом на шляху до подальшого зведення електростанції.
Повільні темпи підготовки до будівництва були пов'язані, в тому числі, і з особливостями економічного становища радянської країни на початку 1920-х рр. У перші роки після революції країна перебувала в міжнародній ізоляції, а власна промисловість ще не виробляла обладнання, необхідне для будівництва електростанції. Ситуація змінилася ближче до середини 1920-х рр. Американська компанія «General Electric» звернулася до радянського керівництва з пропозицією запустити повний цикл будівництва гідроелектростанції, але до цього часу СРСР вже впорався з завданням розробки плану будівництва самостійно.
Такий масштабний проект як Дніпрогес обговорювалося на найвищих поверхах радянської партійно-державної ієрархії. Необхідність будівництва Дніпрогесу визнавали всі радянські керівники, включаючи і «антиподів» І.В. Сталіна і Л.Д. Троцького. Проте, розбіжності все ж були присутні, і перш за все - з питання черговості будівництва грандіозних об'єктів. Адже крім Дніпрогесу радянське керівництво в ті ж роки планував почати ще кілька масштабних будівництв, включаючи, наприклад, не менш важливе для радянської держави будівництво Волго-Донського каналу.
У 1930 р американська компанія «General Electric» продала радянській державі п'ять генераторів для потреб Дніпрогесу. Ще одна американська компанія «Newport News Shipbuilding and Drydock» поставила Дніпрогесу дев'ять турбін. До речі, кажучи про економічне співробітництво СРСР і США в ті роки, не можна забувати про Х'ю Купера (1865-1937) - головному американському консультанта будівництва Дніпрогесу. Видатний інженер Хью Купер був прагматиком і виступав за всебічний розвиток економічних відносин з СРСР, так як вважав Радянський Союз перспективним ринком для американської продукції з одного боку, і цінним постачальником сировини - з іншого боку. Політичні інтереси, на думку Купера, в даному випадку не повинні були превалювати над економічними - з Радянським Союзом, як вважав американський інженер, можна і потрібно було домовлятися. До речі, шість американських консультантів, які працювали на будівництві Дніпрогесу, отримали нагороди від радянського уряду - вони були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора.