Частина 1 знаходиться в бортжурналі Кайрон.
Через 1,5 кілометра почався дощатий настил. Власне, ходити безпосередньо по лісі / болоту тут строго заборонено. Ходити можна тільки по цьому настилу - це звичайна практика екологічних стежок в Нац.парк і заповідниках. Таке я вже зустрічала на Куршській косі в Калінінградській області.
Настил, що йде через ліс, виявився досить слизьким - потрібно бути акуратним. Незважаючи на те, що я взула трекінгові черевики з хорошою підошвою, я періодично ковзалися.
Незабаром ліс став змінюватися, дерев стало менше, а лісовий грунт перетворилася на щось більш вологе і болотиста. До речі, на стежці присутні ось такі дерев'яні лавки і інформаційні таблички. Мабуть, такі місця обладнані для екскурсій, які тут проводяться. Ну а інформаційні таблички цікаво почитати всім))) На них - про флору і фауну верхових боліт, про освіту боліт і т.д.
Ліс закінчився і стежка нарешті вийшла безпосередньо на верхове болото. Дерев'яний настил став сухим, так що ймовірність подскользнуться на ньому і звалитися прямо в лапи крихкої екосистеми звелася до нуля.
Йдучи по стежці, я запримітила попереду на землі щось чужорідне і біле. "Невже хтось встиг насмітять тут?" - подумала я. Ан-ні. Це, мабуть, якась спец.пометка для працівників заповідника - ну, там, за розвитком моху стежити і спостерігати. Такі штуки я зустрічала в подальшому не раз.
Знову місце стоянки і відпочинку.