Людська пам'ять концентрує основні загальнолюдські поняття, серед яких і біль минулого. Іноді необхідно озирнутися і зрозуміти, який виснажливо тяжкий шлях пройшло людство в епохи свого становлення. В інші моменти цього розвитку криза стрясав навіть світові держави, якою була Римська республіка в I столітті до нашої ери. Під впливом непримиренних класових протиріч між гнобителями і пригнобленими, заможними і незаможними розкладання суспільства досягла найвищих меж, моральні підвалини були повалені в порох, непримиренна римська моральність змінилася нечуваним розпустою. Суспільство, позбавлене головних моральних орієнтирів, засноване на помилкових моральних підвалинах і ідеалах, неминуче переживає процес моральної деградації, стрімкого розкладання цілого держави і народу. Загальна атмосфера аморальності, вседозволеності, розбещеності неминуче породжує змови. Змови проти людяності.
Зараз, в XXI столітті, не зайве згадати суворий урок-попередження, отриманий людством ще напередодні нашої ери.
«Але коли працею і справедливістю зросла держава, коли були приборкані війною великі царі, змирилися перед силою зброї і дикі племена, і могутні народи, зник з землі Карфаген - суперник римської держави, і все моря, все землі відкрилися перед нами, доля початку лютувати і все перевернула догори дном. Ті, хто з легкістю переносив позбавлення, небезпеки, труднощі, - непосильним тягарем виявилися для них дозвілля і багатство, в інших обставинах бажані. Спершу розвинулася жадоба грошей, за нею - жага влади, і обидві стали як би загальним коренем усіх нещасть. Дійсно, користолюбство загубило вірність, чесність і інші добрі якості; замість них воно вивчило зарозумілості і жорстокості, вивчило зневажати богів і все думати продажним. Честолюбство багатьох зробило брехунами, змусило в серці таїти одне, вголос же говорити інше, дружбу і ворожнечу оцінювати не по суті речей, але в згоді з вигодою, про пристойну зовнішності піклуватися більше, ніж про внутрішнє достоїнство. Почалося все з малого, іноді зустрічало відсіч, але потім зараза розповзлася точно чума, народ змінився в цілому, і римська влада з самої справедливої і найкращою перетворилася в найжорстокішу і нестерпну ...
Не меншою мірою володіла людьми пристрасть до розпусти, обжерливості й іншим надмірностей. Чоловіки віддавалися, як жінки, жінки торгували своїм цнотливістю. У пошуках ласою їжі обмацували все моря і землі. Спали, не відчуваючи потреби уві сні. Чи не чекали ні голоду, ні спраги, ні холоднечі, ні втоми, яка потреба попереджуючий заздалегідь - розкішшю. Це штовхало молодь на злочин, коли майно виснажуються: духу, отруєного пороками, нелегко позбутися пристрастей, навпаки - ще сильніше, усіма своїми силами прив'язується він до наживи і марнотратства ».
Гай Саллюстій
Звичаї говорить переконують більше, ніж його промови.
Він увійшов в конклав, [2] в якому вже знаходилося декілька десятків жінок. Виблискували дорогоцінні камені, золоті ланцюжки, смарагдові обручі на головах римських матрон, білосніжні туніки. [3]
«Чому все в туніках?» - прийшла в голову тривожна думка. Раптово все зникло. У конклаві вже нікого не було. Тільки в дальньому кутку стояла струнка фігура дівчини. На ній була маленька туніка-інтиму, [4] ледь прикривала її тіло. Він зробив кілька кроків вперед.
- Хто ти? - спробував запитати він, відчуваючи, як перехоплює подих.
Дівчина зробила крок назустріч, і він дізнався в ній свою дочку - Юлію. [5]
- Юлія, чому ти тут? - тривожно запитав він.
- Ти чуєш? - Здається, він закричав.
Дочка і раніше мовчала, дивлячись на нього загадковий погляд своїх темно-карих очей.
- Як ти тут опинилася? Тобі не холодно? - запитав він, намагаючись стягнути з себе тогу. [6]
Дочка мовчки показала на двері. Він різко повернувся. У конклав повільно входила жінка в витонченому пеплуме. [7]
- Корнелія, - здивувався він, дізнавшись в жінці свою колишню дружину, матір Юлії, - ти ж померла п'ять років тому, - невпевнено пробурмотів він, трохи відступаючи в бік.
Корнелія, підійшовши впритул, раптово підняла руки над головою, і білий пеплум почав повільно сповзати на землю. Вона відвернулася. Він обережно торкнув її за плече. Ні, це не плече його дружини. Жінка зробила кілька кроків до лави, і він раптово побачив її обличчя.
- Мама, - дізнався він її, відчуваючи, як з нього спадають тога і туніка. Він раптом усвідомив, що стоїть перед нею голим. Йому стало неприємно, що мати бачить його в такому вигляді, він спробував відійти в сторону, але ноги вже не слухають наказів його розуму.
Мати обережно опускається на лаву, кидає в сторону маміларе і робить запрошують жести. Він хоче піти, бігти, зникнути, але тіло відмовляється коритися розуму. А жінка, що лежить на лаві, вабить його все сильніше. Ось вона схопила його за руку. Невже це його мати Аврелія? [8] Як хочеться втекти. Ні, він не може цього зробити. Не може. Він мотає головою, намагається крикнути, все марно. Жінка сильними руками валить його на лаву. Їх ноги стикаються. Цього не можна робити ...
Цезар [9] нарешті прокинувся. Похитав головою, немов проганяючи сон. Провів рукою по очах. Цей сон він бачить уже вдруге. У перший раз він бачив його ще в Іспанії, коли служив там на посаді квестора. [10] Тоді віщуни, яким він розповів про свій сон, заявили, що подібний сон означає владу над усім світом, так як в образі матері він бачив землю, шановану всіма як прародительку всього живого. Але в колишніх снах він ґвалтував мати проти її волі, а тепер вона вже сама лягає на лаву. Цезар знову похитав головою, відганяючи неприємне бачення, і, різко встав, почав одягатися. Він не любив, коли йому допомагали одягатися раби. Римські патриції носили традиційні туніки і тоги, дозволяючи рабам ретельно розгладжувати складки на їх плаття, але Цезар вважав за краще одягатися самостійно. Лише виходячи з дому, він віддавав себе в руки своїх рабинь, майстерно драпіровані йому тогу. По тому, як вона була задрапірована, римляни часто судили про культуру й освіту людини. Навіть великий Рим не був вільний від марнославства натовпу, яка оцінює людини за зовнішнім виглядом.
Цезар надів сенаторську туніку з широкою пурпуровою облямівкою, з великою бахромою на руках, злегка підперезаний її, що завжди викликало численні глузування його недругів і служило ознакою крайньої зніженості. Одягнувши на ноги сандалі-солеа, він зробив кілька гімнастичних вправ, остаточно прийшовши до тями після важкого сну.
Він уже закінчив одягатися, коли до нього увійшов його вольноотпущенник, іудей Зімрі.
- Що трапилося? - запитав Цезар. - Знову приїхали кредитори?
- Ні, - Зімрі похитав головою, - приїхала твоя дочка Юлія. Вона хоче бачити тебе.
- Скажи, що я буду в триклінії. Нехай пройде туди. І розпорядись, щоб мені принесли поснідати.
Зімрі, поклонившись, вийшов. Цезар невдоволено подивився на ліву руку. Під час фонтаналій, великого свята на честь бога джерел - Фонтаналія, він сильно порізався, намагаючись заколоти жертовну вівцю. Піднявшись, він швидко попрямував до триклинной. Дочка вже чекала його, сидячи на лаві і слухаючи веселу балаканину двох грецьких рабинь, привезених з Криту.
Публій Сір (I століття до н. Е.) - давньоримський поет і мислитель, деякі джерела вказують, що на початку свого життя він був навіть рабом.
Гай Юлій Цезар (100-44 рр. До н. Е.) - римський військовий і політичний діяч, полководець, письменник, оратор. Племінник Гая Марія, вождь популяров. Відомий своїми видатними полководницькими талантами і якостями мудрого політичного діяча. Фігура Цезаря неоднозначно оцінюється сучасною історіографією, проте всі визнають світове значення його діяльності.