Як зайка літав на повітряних кульках
Як зайка літав на повітряних кульках
Маленька дівчинка, її звали Вірочка, тяжко захворіла. Папа її, Федір Кузьмич, чоловік в роках, втратив сон і спокою. Це був його пізня дитина, останній тепер, він без пам'яті любив дівчинку. Така була Ігрунов, все грала з татом, з рук не злазила, коли він бував удома, смикала його волосся, хотіла надіти на свій носик-кнопку татові оч-ки. І ось - захворіла. Друзі Федора Кузьмича - у нього б-ли впливові друзі, - бачачи його горе, нагнали до нього до-мій докторів. Але там і один дільничний все розумів: запалення легенів, лікування одне - уколи. І таку махонь-кую - кололи і кололи. Коли приходила медсестра, Федір Кузьмич йшов куди-небудь з квартири, на сходовий майданчик, та ще спускався поверху на два вниз по сходах-це, і там перечікував. Курил. Потім приходив, коли дівчинка вже не плакала, лежала - слабенька, гаряча. Дивилася на нього. У Федора все кам'яніло в грудях. Він би і плакав, якщо б умів, якби вийшли сльози. Але вони стояли десь в міськ-ле, не виходили. Від безпорадності і горя він важко образив дружину, матір дівчинки: дорікнув, що та недогледіла за дитям. "Ганчіркою більше зайнята, а не дитиною, - сказав він їй на кухні, як камені-валуни на стіл кинув. - Все шафи свої набивають, поспішають". Дружина - в сльози. І тепер, якщо і не лаялися, - нелегко було б тепер лаяти-ся, - то і допомоги і розради не шукає один у одного, стра-дали кожен поодинці.
Лікар приходив кожен день. І ось він сказав, що насту-пив той самий момент, коли. Ну, словом, все маленькі сили дівчинки повстали на хворобу, і якби якось їй ще й допомогти, підняти б як-небудь її дух, спрямувати її волю до якої-небудь радісної мети попереду, вона б ско-рей поправилася. Ні, вона і так одужає, але ще краще, якщо нехай несвідомо, але дуже-дуже захоче сама ско-рей одужати. Федір Кузьмич присів перед ліжечком доньки.
Девочкіной ручка ворухнулася на ковдрі, вона поверну-ла її долонькою догори, жменькою, - так вона робила, коли справедливо заперечувала.
-- Еечка зе взимку буває щось.
-- Так, так, - поспішно закивав сивіючою головою па-па. -- Я забув. А хочеш, сходимо з тобою, коли ти поправоч-вішься, мульти-пульти подивимося? Багато багато.
-- Мені незя багато, - сказала розумна Вірочка. - Папа, - раптом навіть підвелася вона на подушці, - а дядько Ігой Казочка ясказивай - п'о зайчика. Ох, хоесенькая.
-- Так, так, - радісно сполошився Федір Кузьмін. - Дядя Єгор тобі казочку розповідав? Про зайчика?
Вірочка закивала головою, у неї навіть очі жваво заблюю-стели.
-- Тобі полювання б послухати?
-- Як він етай на Сайко.
-- Як він літав на кульках? На яких кульках?
-- Ну, на Сайко. Дядько Ігой піедет?
-- Дядько Єгор? Та ні, дядько Єгор далеко живе, в іншому місті. Ну-ка, давай, може, ми самі згадаємо: на яких кульках зайка літав? На повітряних? Катався?
-- Так, ні-і! - у Верочки в очах з'явилися сльози. - Ось якийсь. Ветей подуй, він високо-високо співає! Нехай дядько Ігой піедет.
-- Дядько Єгор-то? Він далеко живе, донечка. Йому треба на поїзді їхати. На поїзді: ту-ту-у! Або на літаку летіти.
-- Про зайчика-то? А ти мені маленько підкажи, я, мо-же, згадаю, як він літав на кульках. Він що, надув їх і полетів?
Дівчинка з досади великий зрушила бровки, заплющила очі-лась і відвернулася до стіни. Батько бачив, як велика сльоза викотилася з куточка її очі, росинкою ясною перекотилася через перенісся і впала на подушку.
-- Доча, - благав батько. - Я счас дізнаюся, не плач. Счас. мама, напевно, пам'ятає, як він літав на кульках. Счас, донечка. Гаразд? Счас я тобі розповім.
Федір Кузьмич мало не бігом побіг до дружини на кухню. Коли вбіг туди, такий, дружина навіть злякалася.
-- Да ні нічого. Ти не пам'ятаєш, як зайка літав на повітряних кульках?
-- На кульках? - не зрозуміла дружина. - Який зайчик?
Федір Кузьмич знову розсердився.
-- Француз-зайка, з рогами. Зайка! Казку таку Єгор їй розповідав. Не чула?
Дружина образилася, заплакала. Федір Кузьмич схаменувся, обійняв дружину, витер долонею її сльози.
-- Прямо як злочинниця сиджу тут. - вимовляла дружина. - Що не слово, то докір. Один ти, чи що, пережив-ваешь?
-- Гаразд, гаразд, - говорив Федір. - Ну, прости, не зі зла. Голову втратив - нічого не можу придумати.
-- Про зайчика якогось. Як він літав на повітряних кул-ріках. Єгор розповідав. Е-е! - раптом схаменувся Фе-дор. - А я счас подзвоню Єгору! Піду і подзвоню з пошти.
-- Так навіщо з пошти? З будинку можна.
-- Так з дому щось. поки їх допросишся з дому щось. Счас я збігаю.
І Федір Кузьмич пішов на пошту. І поки йшов, йому при-йшла в голову зовсім інша думка - викликати Єгора сюди. Приїде, розповість їй купу казок, він мастак на такі справи. Ясно, що він вигадав про цього зайчика. І ще навиду-мивает всяких. Сьогодні четвер, завтра крайній день, від-проситься на день, а в неділю ввечері полетить. Два з не-великим години на літаку. Ще так думав Федір: це буде для неї, для дівчинки, несподівано і радісно, коли прие-дет сам "дядя Ігой" - вона його полюбила, полюбила його казки, завмирала вся, коли слухала.
Не так відразу Федір Кузьмич додзвонився до брата, але все ж додзвонився. На щастя, Єгор був удома - прийшов пооб-дати. Значить, не треба довго розповідати і пояснювати його ж-ні, що ось - захворіла донька. і так далі.
-- Єгор! - кричав у трубку Федір. - Я тебе в воскресе-нье посаджу в літак, і ти полетиш. Все буде в порядку! Ну, хошь, я потім напишу твоєму начальнику.
-- Та ні! - теж кричав звідти Єгор. -- Не в цьому справа! Ми тут на дачу зібралися.
-- Ну, Єгор, ну відклади дачу, ялинки зелені! Я прошу тебе. У неї якраз переломний момент, розумієш? Вона аж заплакала недавно.
-- Так я-то радий душею. Чуєш мене?
-- Я-то радий би душею, але. - Єгор щось зам'явся там, замовк.
-- Єгор! Єгор! - кричав Федір.
-- Стривай, - відгукнувся Єгор, - вирішуємо тут з дружиною. "Е-е! -здогадалася Федір. - Дружина там поперек стала".
-- Єгор! А Єгор! - докликатись він. - Дай-но трубку дружині, я поговорю з нею.
-- Привіт, Федір Кузьмич! - долинув далекий важливий голосок. -Що, у вас донечка захворіла?
-- Захворіла. Валентина. - Федір забув раптом, як її від-кість. Знав, і забув. І Переладов на ходу: - Валя, отпус-ти, будь ласка, чоловіка, нехай приїде - на два дні! Всього на два дні! Валенька, я в боргу не залишуся, я. - Федір згор-ряча не міг відразу придумати, що б таке пообіцяти. - Я то-же коли-небудь виручу!
-- Та ні, я нічого. Ми, правда, на дачу зібралися. Знаєте, зиму стояла без нагляду - хотіли там.
-- Валя, прошу тебе, мила! Довго счас пояснювати, але дуже потрібно. Дуже! Валя! Валь.