Дія відбувається в сучасному світі (за винятком прологу), де, крім звичайних людей живуть ще й чарівники. Однак чарівники ці далеко не всесильні. Зокрема, чаклувати вони можуть тільки в певних місцях, одним з яких є місто Санкт-Петербург.
Всі чарівники діляться на п'ять громад, кожна з яких використовує для чарівництва енергію однієї зі стихій (вогню, води, дерева, металу або землі). Зовні між громадами зберігаються нейтральні відносини, але один одному маги різних стихій не довіряють, і тому постійно стежать один за одним, вивідують один у одного секрети і т. П. Крім того, хоча найголовнішою з громад вважається Підземна (та, що використовує енергію землі), всі інші мріють позбавити її цього статусу і зайняти її місце.
Головний герой є сином двох чарівників, що не успадкував від них ніяких магічних здібностей. І для того, щоб, незважаючи на відсутність магії, все-таки зробити кар'єру в суспільстві чарівників, він погоджується шпигувати за чарівниками, котрі народилися в звичайних сім'ях і ще не знають про магічні традиціях і про відносини між громадами. У першій частині роману він знайомиться з двома такими чарівницями, але одна з них розгадує його 'підступний план', а друга ніяк не може повірити в існування магії.
В цей час наближається трьохсотріччя Петербурга. Серед чарівників ходять чутки про те, що в цей день місто може загинути. І така небезпека дійсно існує, але головний герой і дві початківці чарівниці встигають стати цьому на заваді.
У другій частині після ювілею Петербурга проходить три місяці. Головний герой і дві його подруги вирішують вдати, нібито вони шпигують один за одним, щоб їх не відлучили від магічних громад. А решта чарівники намагаються знайти того, з чиєї вини в день міста ледь не сталася катастрофа. А в самому місті в цей час починають відбуватися інші дивні події: деякі звичайні люди різко змінюються в характері і кидають своїх близьких, а інші, цілком успішні і задоволені життям, раптово без будь-якої причини накладають на себе руки. Розібратися, в чому тут справа і знайти винного знову-таки вдається головному герою за допомогою двох його помічниць.
Більше п'яти століть назад відразу кілька талановитих магів передбачили появу на місці їх селищ великого міста, побудованого звичайними людьми - і, діючи таємно, допомогли їм у створенні Санкт-Петербурга. Півтора століття тому один з магів, ображений жителями міста, вирішив їм помститися - і його помста ледь не зруйнувала Північну Столицю в день її трьохсотріччя. Незадовго до цього дня три самотніх людини випадково зустрілися посеред цього міста - і саме завдяки цій зустрічі загрожує Петербургу катастрофа так і не відбулася. Різні події, як великі і історично важливі, так і зовсім не помітні, що стосуються тільки конкретних людей, сплітаються один з одним - і тягнуться далі, в майбутнє ...
Частина I. Катастрофа, якої не буде
Довгий і вузький язик полум'я, прицільно кинутий Адріаном в Купаву, ледь не досяг своєї мети. Вірніше, він би неодмінно в неї потрапив, будь Купава трохи менше спритною і досвідченою в магічний сутичках. А так вона встигла в останній момент ухилитися від летить на неї вогню і запустити в Адріана цілої жменею якихось крихт, які на льоту перетворилися в маленькі, як голки, і такі ж гострі стріли. Адріан зойкнув від несподіванки і знову пульнул в кривдницю вогнем, але тепер біль від десятків встромити в нього голок завадила йому як слід прицілитися, і від його полум'я загорівся дерев'яний стіл, біля якого Купава в той момент перебувала. На щастя, охопила стільницю вогонь тут же був погашений вихлюпнулося на нього прямо з повітря маленьким водоспадом: незворушна Чернава не тільки запобігла пожежа, але заодно і облила холодною водою обох забіяк. Адріан завив ще голосніше, з легкістю підхопив опинилася у нього на шляху невелику лавку і кинувся на Чернави з явним наміром помститися їй за це 'купання'. Ось тільки дерев'яна крамничка раптово стала неймовірно важкою, і Адріан, який не встиг або який не захотів випустити її з рук, впав разом з нею на підлогу. З самого далекого кута кімнати пролунав задоволений сміх: сховався там на самому початку бійки Іоанн вчасно зрозумів, що всі меблі в будинку була дерев'яною, і теж зміг взяти участь в битві чарівників. Адріан і Купава тут же повернулися до нього, згадавши, що через нього, власне, і почалася вся ця колотнеча.
- Ніколи ніхто з нас не піде з цієї землі! - люто закричав на нього Адріан, скочивши на ноги.
- І нікого чужого ми сюди теж не пустимо! - ще голосніше заголосила Купава.
- Так адже я хіба ... Я ж не ... - Іоанн виставив вперед руки, піднявши долоні вертикально вгору - виставив магічний щит. Однак чи то йому не вистачило сил, то він, наляканий своїми розлюченими колегами, не зміг як слід зосередитися, але щит цей вийшов недостатньо міцним: кинуті в нього вогняні кулі і стріли-голки лише трохи сповільнили свій політ, після чого, пробивши захист Іоанна, полетіли до нього ще стрімкіше. Бачачи, що йому не вдалося їх зупинити, він поспішно пригнувся, і магічні заряди його супротивників вдарили в стіну над його головою.
- Чи не чіпайте його! - не встаючи з місця, Чернава знову облила розійшлися чарівників водою. Повітря в кімнаті став сухим і важким, як буває в жаркий день перед грозою. Адріан і Купава, остаточно забувши, що вони тільки що сварилися один з одним, разом повернулися до Чернави, і палаючі кулі зі стрілами полетіли в її сторону. Однак цієї чарівниці, на відміну від Іоанна, вдалося створити більш щільний щит, і все стрілки Купави з дзвоном посипалися на підлогу, а вогненні заряди Адріана Чернава без особливих зусиль загасила декількома краплями води.
Сутичка чотирьох сильних і досвідчених чарівників могла затягтися надовго і якщо не повністю розвалити будинок, в якому вони перебували, то, по крайней мере, остаточно розгромити все всередині його кімнат. А тому спостерігав за тим, що відбувається з іншого кута Ярополк вирішив, що з цим неподобством пора закінчувати.
З вулиці це виглядало дуже незвично: невелика, але затишна хатинка, побудована поряд з входом в глибоку підземну печеру, в буквальному сенсі слова ходила ходуном, а її вікна раз у раз світили зсередини то яскраво-червоним, то смарагдово-зеленим, то ослепітельно- білим кольором. А іноді вікна ставали непроникно-чорними, немов там, в окремо взятому будинку наступала ніч, хоча в небі над хатинкою поки ще щосили світило сонце. Правда, побачити всю цю гру світла міг далеко не кожна людина, але у тих, хто зібрався навколо хатинки, з магічним зором ніяких проблем не було. Ті з них, хто був молодший, з
Всі права захищеності booksonline.com.ua