Чим крутіше джип - тим далі 3.14здовать за трактором! (Народна мудрість).
Не дуже нова, але досить повчальна історія про те, як "на кожну хитру жопу завжди знайдеться свій х # й з різьбленням"
Справа була на початку зими, коли снігу вже навалило пристойно, а земля ще глибоко НЕ промерзла. Досить оманливе час, щоб кататися по бездоріжжю. Ну, тут вже як то кажуть - дурна голова ногам спокою не дає або просто слова сина зірвали мене з асфальтової дороги: "Пап, а у нас справді справжній джип?"
- Справді - справжній !!
- Чи не паркетник? (Де він слів таких нахапався?).
- Та ні, синку. У нас самий що ні на є справжній: і дизель 6200 кбсм і мости. Ти що не пам'ятаєш як ми його прозвали?
- Чому не пам'ятаю, пам'ятаю - ТАНК! Тільки ми на ньому по справжньому бездоріжжю ніколи не їздили. А раптом він і не ТАНК зовсім ?!
-.
Правий поворотник. Стоп.
- Значить, перевірити хочеш?
- Дуже.
Сам вже злегка на взводі, півроку на ньому їжджу, а все ніяк не зберуся з дороги з'їхати. Мабуть зірки сьогодні склалися ТАК. Мабуть - ПОРА! Вилажу, включаю "хаби" - передній міст, прикидаю куди згорнути "в гівно", так би мовити випробувач, блін!
- Гаразд, поколбаситься небагато.
Час години 4 вечора, вже стемніло і дороги майже не видно, це погано. До будинку недалеко, кілометри 3 так, що якщо що-небудь трапиться - НЕ замерзнемо, це добре. Мобільник працює, куртки у нас теплі. В запасі є ще Шевроле-Тахо у мами. Ризик мінімальний. ЕДЕМ.
Повертаю на поле. Дорога відразу скінчилася, але наш ТАНК бадьоренько побіг по свіжому снігу: Дизельок бурчить, заметіль з-під коліс: Краса. Тільки трусить нехило - ходи підвіски великі, але тут вже нічого не поробиш - треба платити за задоволення. Від'їхали від дороги вже метрів 600, повертаюся до сина:
- Ну як тобі? Чи не заколисало? Назад загортаємо?
Бачу радісні очі хлопчаки, прямо світиться весь:
- Пап, це так круто. Адже тут до нас ще ніхто, напевно, на машині не їздив, тільки на тракторі. А дай мені покерувати, а? Ось це ТАНК. Во дает.
. ну і все таке. Емоції зашкалюють, як то кажуть, повні штани щастя.
А хлопець мій хоча і 7 років від народження тоді був, але водити вже трохи міг. "А чого, поле кругом на кілометр, нехай проїдеться трохи", - подумав я і зупинився.
- Давай - перелазити! Водила!
Переліз, посунув під себе крісло до упору вперед, в дзеркала глянув як дорослий - зазначив я.
- Гаразд-гаразд, дзеркала тобі в поле не знадобляться. Давай до лісу і назад.
І покотили потихеньку. Син - хлопець обережний, розуміє, що не варто різких рухів робити, котимо собі на 2 передачі. Під'їжджаємо до верхньої точки поля і тут передні колеса (35 дюймів) різко йдуть вниз, проламуючи лід. Машина клює носом, я впираюся руками в торпеду. Я навіть толком і зреагувати не встиг, а що толку - секунда і все! Стоїмо перекошені. Хлопчисько мій злякався не на жарт і педальку газу до підлоги-то і придавив! Або наступив на неї просто від перекосу.
ТАНК взричал своїми 8 горщиками і плавно, розсуваючи бампером гівно і булькаючи двома Глушаков, в'їхав в струмочок усіма 4 колесами. Сіли. - промайнуло в голові. А малюк вчепився в кермо і просто вже плаче (але кермо не кидає). І газує, газує.
- НЕ ГАЗУУУУЙ. Кричу я, перекрикуючи дизель. А його як заклинило - ми вже не їдемо, а просто обкопують, колеса вивісили і тепер просто закидають кузов глиною. Я нарешті здогадуюся перекинути коробку (АКПП) на нейтраль. ОФФ.
Сидимо. Темно.
- Ну все, все! Не плач, зараз що-небудь придумаємо! - заспокоюю я його.
Пора оцінити ситуацію, намагаюся відкрити двері. Ха! - Не тут то було. Не відкривається. Опустив скло, висунувся, дивлюся - глина вище порогів, двері тримає. Штовхав-штовхав. Відкрив. Виліз. Добре сидимо. Впевнено! Під машиною такі відмінні гівно - глина упереміш з льодом і водою! І ніякого інструменту немає і до дороги вже метрів 700.
- Так, ПРИГОДИ ПОЧИНАЮТЬСЯ. - оголосив я.
- Ну звідки ж в найвищому місці поля взявся цей гребанний струмочок.
Малюк вже перестав скиглити, відкрив вікно, жалом водить - носом хлюпає:
-Пап, а пап, а ми не потонемо?
- Я - вже немає! А ти як хочеш: Секунди 3 і він вже поруч зі мною стоїть. Знову засмутився:
- А я-як же наш ТААААНК. ПАП.
- Все, далі вже не потоне.
- А що тепер робити.
- Що-що, викликаємо техничку (маму тобто). Ти- додому, грітися, а я тут буду
з лопатою. мммммм. грітися, а там видно буде.
Подзвонили мамі. Мама поприндитися щодо сексу з лопатою. Побрели до дороги. Я вже відчув, як син злякався, не питаю нічого. Мовчки йдемо по нашій же колії. А ось і мама підрулила, будинок кілометрах в 3. Я здаю їй сина, хапаю лопату і назад, вислуховуючи навздогін все, що вона думає про наші покатушки і про мене особисто. Але не поїхала, каже - будемо спостерігати за процесом: Бадьоро так ломлюся назад, морозець вже трохи додає, та й стемніло зовсім. Маю надію відкопатися, ну або хоча б спробувати колеса здути. Може вдасться виповзти самостійно.
Щось трапилося і з мене просто пре енергія! Я - трактор. Я - екскаватор. Зараз, все швиденько прокопати. Так! Так! І ось так!
Ні хера я не екскаватор. - після 20 хвилинного метання глини подумав я.
І не трактор зовсім! - після того, як пару раз по коліно провалився в крижану рідину. Так, вечір перестає бути млосним (с). Захлюпало назад до мами в Таху - перевзуватися. Бреду не поспішаючи назад, прикидаючи, скільки мені ще копати.
Озирнувся. Ще години 3-4 копати точно. Знову з люттю починаю рити глину. Ну не в полі ж кидати машину. Проходить ще деякий час і копати остаточно набридає та й взагалі кінця-краю цьому заходу не видно. Що робити. Поодинці я тільки до ранку отроюсь. І тут мене відвідує зовсім ідіотська, але тоді, на мою думку, геніальна, думка: За нашою колії Таха легко проїде і висмикне ТАНК. Зовсім очманілий від цієї ідеї і від того, що не треба більше копати майже підстрибом лину до дороги. Вислухавши мою маячню, дружина ввічливо сказала, що пора б уже й додому. ТАНК ніхто не вкраде. А завтра, хоч з 6 ранку:
- Кидати в чистому полі бойового коня. Так тут трактора за 6 секунд роздягають, а у нас кожне колесо по 200 баксів. І тільки й того на півгодини - смикнути трохи і все. Головне - смикнути трохи, а вже далі він сам.
Я так переконливо говорив, що вона здалася.
Сів за кермо. Ну, тепер обережніше треба. Як би і Таху не посадити. Знижена (це ж не ТАНК!), З'їхали з дороги - ось наша колія.
- Через 20 хвилин будемо вдома. - похитувати в колії.
Під днищем щось підло заскреготало і машинка завмерла. Туди сюди. Глухо. Сидимо. Але не сильно зразок. Забув я, що коліщатка-то вже не ті, машинка нижче. Знову виліз. Заліз під машину:
- Не будемо вдома. На пузо сіли.
Моя дружина дуже стримана жінка. Але очі! Я там стільки всього прочитав про себе. І я знову став екскаватором. Копав години 1,5.Вимотался, як слон спітнів. Вирішив сходити до танку за сигаретами та й провідати. Провідав. Варто. Тільки калюжі під колесами схопилися льодком - години 2 і він як криголам вмерзне, значить вранці ще й ломом лід з нього відбивати доведеться. Не тішить. Бреду назад, думаю що робити.
В голові крутиться анекдот про чукчу: "Трактар НАДА."
Навколо Тахи гуляє дружина. Тепер її думку про мене вже можна прочитати навіть зі спини. Хапаю знову лопату, починаю рити. Дружину - за кермо. Штовхаю (ось дурень - одному Таху штовхати!). Намагаюся поїхати вже назад. Ура! Зрушили. Проїжджаємо метрів 5 - колеса трохи провалюються і ми знову сидимо на пузі. Знову хапаюся за лопату. Рою. Сил вже немає копати. Роєм разом з дружиною (.) Під ногами мельтішіт син. Толку немає - сіли добре. Відвідує чергова мудра думка: Йти на дорогу - ловити когось. Пішов. Ловлю. Дружина з сином укладаються в Тахе на ночівлю - мене кидати не хочуть (який я все ж *****!).
Я продовжую вилов вантажівок, але щось не клює. Глянув на годинник - гуляю вже годину по трасі, а ніхто ні разу не зупинився - що за фігня така? Ба-а час-то вже 10 вечора, п'ятниця, все додому ломляться. Повернувся до Тахе:
- Щось ніхто нас тягнути не хоче, мільйонери все чи що. Жоден з них не зупинився!
Дружина зі сміхом:
- А ти свою ммм: пику бачив в дзеркалі?
І тут я глянув в дзеркало. Про те, що я не дуже привабливий я й раніше знав. Але ось, щоб зупинитися, дивлячись на того, хто дивився на мене з дзеркала: свят-свят! Дядько під 2 метри, в хустці на манер бандани, в смертельно перемазаний глиною одязі і з не менш "чистої" пикою! Не, ну такого-то точно марно ловити. Пішов назад до струмка, де встав на ночівлю мій ТАНК - вмиватися, благо вода чиста. В 10С ніхто з струмка не вмиватися. Ну дуже екстремально, скажу я вам. Сморжопіло просто усе!
Легким підтюпцем назад до дороги - гріюся. Знову голосую. І тут, що ви думаєте? Зупиняється НИВА! А в ній пріхорошенькая дівчина! І так ввічливо:
- Вам куди?
- Так ось поруч зовсім, - сказав я, показуючи в бік поля, де ночувала Таха. - Мені б тільки зірвати її трохи. Копати втомився.
- Тільки ти сам, сказала дівчина. - Я метнувся за кермо. - У мене там щось з мостом.
А це я не розчув, але зрозумів вже після. На одному мосту навіть і думати про це не коштувало, не те щоб уже їхати. Загалом, Нива теж того. Села. Та й навіть не сіла, а просто не поїхала трохи. Але вже набагато ближче до дороги, хоча до Тахи так і не доїхала.
- А що у нас з машинкою? Чому повний привід не включається?
- Так я ж сказала, що не працює на зразок міст або не міст, а передатка якась.
- Так, тепер це видно навіть неозброєним оком. Передатка - кирдик.
- Прикольно! - казала дівчина, Я замерзла, підемо до тебе в машину!
- Краще не треба. Там: мм: там грубка не працює. (Я представив зустріч)
Стоїмо тепер з дівчиною. Я пропоную виставити її на дорогу як "наживку на вантажівку". Пробуємо: і перший же "кукурузер" її! Я раптово вилажу з кювету, трос в руці. О, як стартує з місця кукурузер! Уххх. Навіть взимку. І я вирішив більше не вилазити надалі до моменту зчіпки. Партизанами - курю в кулачок в кюветі. І тут сталося щастя на мою хвору голову - сусід на Паджеро проїжджав повз і зупинився. Я до нього, так мовляв і так: Людина він досвідчений і Ниву ми в момент
витягли прямо з дороги. Настрій у всіх піднялося. Я дуже довго і змістовно дякував дівчину за проявлений героїзм і мужність, розсипаючись в компліменти. Їй сподобалось. Поїхала.
На мою пропозицію "смикнути Таху" сусід відповів, що краще й не пробувати, а відразу їхати за трактором. Трактор - снігоприбирач знайшли на заправці, але без тракториста, - вже додому пішов. Дізналися, де живе, поїхали за ним. Трактористом виявився молодий (років 25) хлопець, якого ми застали на виході з дому - в нічний клуб зібрався з приятелем. Я йому розповів майже всю історію, скромно промовчавши про ТАНК, пообіцяв грошей і особисто довезти до клубу на Тахе, що мабуть і підкупило його остаточно.
Він погодився. Оскільки "справа-то на 5 хвилин", переодягатися він в робочий одяг не став і ні мої слова, що там "трохи бруднувато", ні мій зовнішній вигляд його не переконали. Мабуть хотілося швидше відстрілятися і на Тахе, з повними кишенями бабла клубочитися, клубочитися.
Доїхали до заправки, завели Білорусь. Приїхали до полю. З вдячністю відпустив додому сусіда. Таху витягли хвилин за 5. Дружина була ну дуже рада! Але додому не поїхала, залишилася чекати мене і ТАНК.
- Ну а тепер найголовніше. воно там: трохи далі застрягло.
-.
- Я тобі ще додам, ну не кидати ж його в поле.
- Гаразд, поїхали.
- Тільки не жени швидко там струмок!
-: @ .улі нам струмок! Ми ж на тракторі!
- Я теж так раніше думав - похмуро сказав я.
За старою колії доїхали до ТАНКА. Зачепили. Я стрибнув у ТАНК, завів, почали смикати. Смикали-смикали, ну ніяк не йде! Трактор шліфує колесами і все. А скоро і зовсім весь протекор забило.
- Давай трохи вперед протронем твій джип, а потім з розгону назад по колії.
- Куди вперед, там болото або струмок!
- Так ні хера там немає, я навесні на посівний все тут переїзд. А сів ти по-дурості, не треба було зупинятися, а ходом, ходом. Тут же неглибоко.
- Ну, тоді, хоч радіус побільше візьми, може там, подалі від ТАНКА води менше буде.
Взяв. Води виявилося більше. Але нічого, виліз. Знову провалився. Знову виліз. Під'їхав до танку спереду. Зачепили. Став тягти, а ТАНК ні з місця, тільки трактор заривається все глибше і глибше. Ось-ось вже сам на дно сяде.
- Немає тут зовсім гавно, треба ззаду смикати.
Відчепили трос. Трактор став виходити з власної колії. Вперед-назад-вперед. Ніяк. Знову туди-сюди. Знову безрезультатно.
- Треба колеса здути! Зчеплення буде краще - запропонував я.
- Ага! А разбортіруются якщо, тоді що ?!
Знову безрезультатна спроба, після якої трактор ще глибше закопується в гівно. Возимося ми вже хвилин 30 і тракторист починає розуміти, що ще трохи і ні в який клуб сьогодні він не потрапляє. А судячи з глибині колії, швидше за все і завтра. Ця думка виштовхує його з кабіни на огляд місця засідки. Він спритно вистрибує з кабіни, щоб не забруднити штани про кузов і. миттєво тоне однією ногою по самі. Розвернувшись, він хапається за підніжку трактора і витягує ногу з говіння, але вже без черевика. Напевно, я був не правий, але я так реготав у себе
в кабіні. Або нерви вже підвели - все ж йшов 3 годині ночі, а шоу ніяк не закінчувалося.
Тракторист виконує на підніжці трактора позу "матюкається чапель". Я вилажу з ТАНКА, беру лопату і йду на розкопки черевика. Під матюки спогади тракториста про улюбленому черевику я ніжно рою ямку і знаходжу безцінний шуз. Повертаю його власнику, закурюю. Тракторист починає ніжно щепочкой виколупувати глину з черевика. Я дзвоню дружині і прошу не їхати тому шоу триває. А ось і третя спроба. У пориві гніву водій трактора тисне тапку до статі і остаточно засаджує
"Білорусь" "по вуха" і тепер, щоб вийти з кабіни навіть стрибати не треба - сидимо по поріг! Усе! Тепер вже точно - ВСЕ. Водій трактора страшно засмучений, а мені вже пофігу. Раз вже Білорусь застрягла, що ви від мене хотіли - придумав я фразу для дружини. Похнюпивши голови, бредемо по полю в бік Тахи. Дивлюся ззаду на різнокольорові штани тракториста - так, швидше за все в клуб він сьогодні не піде.
Тракторист матюкається:
- МЛЯ, ну звідки ж в найвищому місці поля взявся цей гребанний струмочок. Адже не було його там раніше, точно не було.
Дежавю - подумав я. Розвіз усіх по домівках.
ТРАКТОР ТРЕТІЙ (і останній)
Новим трактором виявився старий гусеничний ДТ 70 Судячи з його вигляду, на ньому ще Ленін виступав, поки він був панцерником. Будівельники-хохли сказали, що "він вмер ще літом". Папа зважився на подвиг - він засукав рукава і поліз в нутро піжони. Дивно, але через 1-2 години "дідок" вже бадьоренько кашляв. Ще хвилин через 30 ми вже борознили на ньому околиці! Я з офігенний повагою дивився на перемазаний тата.
- Так це просто раніше мій трактор був. Я на ньому відпрацював років 7 в колгоспі. А
голова його списав, та будівельникам продав, урод. А машина-то непогана, ще побігає! Ось країна, у люди! - подумав я, яка там в біса Америка-Європа!
Щоб не повторювати попередніх помилок, тато раз 5-6 проїхався туди-сюди, - накатав колію, розлив рідину і тільки тоді почав процес евакуації синів трактора.
Все вийшло, ми його висмикнули і поволокли задом до будівельників-хохлам, які за ремонт їх трактора обіцяли полагодити наш. А варити довелося чимало, як виявилося в запалі боротьби, тато ще й пару раз вилами продірявив скребок. Але все незабаром виправили.
Настала пора і за танками їхати. "Дідок" же в процесі ремонту тихесенько заглох і ніяк не хотів більше працювати, навіть папу перестав слухатися. Процес пішов за новою.
- Дай-но я спробую! - сказав я бачачи, що тато вже неабияк втомився смикати пускач за тоненьку мотузку. Уперся ногами, схопився як слід. Ка-ак рвону. Перемога.
Мені з першого ривка вдалося обірвати мотузку пускач!
- Сила є розуму не треба! Це літературний переклад 2 хвилинної промови папи.
ВІН знову з матюки засукав рукава і занурив руки в нутро ДТ-70. Мабуть відпочивши деякий час, дідуган відразу завівся і ми поїхали до фінішу нашого пригоди.
Зачепивши тросом винуватця торжества, ДТ-70 рушив так, ніби за ним і зовсім не висіло занурені по вуха в гівно 2 тонни американського заліза.
ТАНК виліз з бруду легко і невимушено. На мій подив нічого від нього навіть не відірвалося. Я оглянув місце пригоди - все в вибоїнах, пооране в радіусі 30 метрів до землі - ніби там танки їздили. Так, покаталися нехило! Завівся ТАНК як зазвичай і під прикриттям ДТ-70 бадьоренько поїхав до дороги. Я щиро подякував Папі за допомогу, перевищивши суму обіцяного вдвічі. За сім і роз'їхалися. Але це
був ще не кінець.
Сподобалося? Поділися новиною з друзями. )