Так чи були американці на Місяці? аргументи проти
У момент установки прапора США на Місяці прапор колихався під впливом повітряних потоків. Армстронг поправив прапор і зробив кілька кроків назад. Однак прапор не перестав колихатися. Hикаких "внутрішніми коливаннями прапора" або його "внутрішньою енергією" це пояснити не можна.
Місячні знімки мають специфічні малопомітні хрести, обумовлені роботою апаратури. Без цих хрестів не повинен існувати жоден знімок місячної екcпедіціі. Однак всупереч всім іншим знімкам, знятим в ході інших космічних програм, на багатьох місячних фотографіях хрести або відсутні, або розташовані під зображенням, що викликає сумніви в тому, що знімки дійсно зроблені місячної апаратурою. Ряд фотографій, нібито зроблених на Місяці, в різних виданнях HАСА представлений з обрізанням і виправленнями: в деяких місцях видалені тіні, накладена ретуш. Ті ж самі знімки, які HАСА надало громадськості в різний час, виглядають по-різному і незаперечно доводять наявність монтажу.
Hа переважній більшості космічних знімків місячної програми HАСА не видно зірок, хоча на радянських космічних знімках їх повний достаток. Чорний порожній фон всіх фотографій пояснюється трудністю моделювання зоряного неба: підробка була б очевидна будь-якому астроному.
Навколоземні космічні апарати набагато меншою мірою схильні до згубного впливу сонячного випромінювання, ніж корабель, віддалений від Землі. За оцінками американських фахівців, для захисту космічного корабля, що летить на Місяць, необхідні стіни з 80 сантиметрами свинцю. В іншому випадку астронавти не виживуть і тижні і помруть, як померли від радіації все американські мавпи-астронавти. Однак космічні апарати HАСА в 60-і роки мали борту, виконані з алюмінієвої фольги товщиною в кілька міліметрів.
При нагріванні денний місячної поверхні до 120 градусів скафандр потрібно охолоджувати, для чого, на думку сучасних американських фахівців з польотів в космос, потрібно 4,5 літра води. Скафандри "Аполло" мали 1 літром води і практично зовсім не були призначені для роботи в місячних умовах. Скафандри були виготовлені з прогумованої тканини без будь-якої суттєвої захисту від космічної радіації. Скафандри "Аполло" 60-х років значно менше радянських і американських скафандрів, що використовуються сьогодні для виходу в космос на нетривалий час. Навіть при сьогоднішньому рівні розвитку технологій в такі скафандри неможливо вмістити запас кисню на 4 години, радіостанцію, систему життєзабезпечення, систему терморегулювання та інше, чого, судячи з легендою 60-х років, у астронавтів "Аполло" було більше, ніж у сучасних астронавтів.
У 1969 році Армстронг і Олдрін буквально на останню краплю пального героїчно посадили на Місяць "Аполло-11" вагою в 102 кг. "Аполло-17" вагою в 514 кг сіл на Місяць без всяких проблем з абсолютно тим же запасом палива. Це кричуще невідповідність нічим не пояснюється, та й, власне, пояснити його "економією на маневрах" або "знаходженням коротшою стежки до Місяця" неможливо, що підтвердить будь-який фахівець в даній області.
Реактивна струмінь, що б'є з сопла спускається на Місяць апарату, повинна була геть розметати в умовах малої сили тяжіння всю пил - практично невагому - з поверхні в радіусі мінімум сотні метрів. У безповітряному просторі цей пил повинна піднятися високо над поверхнею Місяця і полетіти вихором на кілометри від місця спуску корабля, що і спостерігалося при всіх посадках радянських місячних модулів. Однак на американських знімках - попри всю науці і здоровому глузду - ми бачимо, як тільки що прилетів астронавт бадьоро стрибає з здійснив посадку апарату в незайману ніяким впливом пил і тупцює в пилу під самим нібито соплом, залишаючи всюди свої історичні сліди.
