Навіть сьогодні, маючи достатній досвід і технікою сфінк-
теросохраняющіх операцій, усіма необхідними зшиваючими аппа-
ратамі, великим арсеналом методик, ми продовжуємо питати з-
Глас пацієнта на можливе завершення операції з приводу опу-
холи прямий або ободової кишки формуванням протівоестествен-
ного заднього проходу - колостоми.
Згода хворого на операцію - необхідна, але, найчастіше,
важке з деонтологічних позицій дію.
Всі попередні роки радянські онкологи дотримувалися так-
тики берегти психіку хворого, не повідомляти йому істинний діагноз
захворювання. Слово "РАК" з вуст онколога можна було почути
тільки у відсутності самого хворого (наприклад, в бесіді з його
родичами).
Більш того, були відомі сумні наслідки ознакомле-
ня хворого з його істинним діагнозом (депресія, відсутність
життєвих стимулів, жах в очікуванні неминучої смерті, а іноді
і суїцид).
І якщо в акуратному, обтічному, неявному роз'ясненні суті
захворювання цілком можливі терміни, які замінять страшний зміст
хвороби на відносно безпечний (доброякісна пухлина,
поліп, аденома, запальний інфільтрат і т.д.), то отримання
згоди на формування (нехай навіть тільки можливе!) коло-
стоми важко завуалювати будь-якими термінами.
Перспектива виведення на живіт кишкової стоми (постійної
або тимчасової), за моїми спостереженнями, найчастіше травмують психіку
пацієнта більше, ніж діагноз раку. Кількість хворих, отказиваю-
щихся від операції лише через страх перед колостомою, перевищує
в онкології всі інші причини відмови від лікування.
При цьому навіть родичі, зазвичай вельми позитивні ассіс-
тенти онколога, часто також радять хворому відмовитися від
операції. Багато тільки чули про таких хворих, деяким при-
ходилось за ними доглядати, але всі вони добре уявляли цей
процес - багаторазові виділення калу на черевну стінку пацієнта
протягом дня і вночі, неприємний запах, який неможливо уст-
поранити, неконтрольоване відходження газів і т.д.
В останні роки деонтологическая етика в онкології помітно
здала свої позиції. Те-ли наслідуючи досвід західних країн (в Америці,
наприклад, діагноз раку безтрепетно повідомляється в деталях самому
пацієнту), то-ли з розвитком душевної черствості в суспільстві, але
в Росії вже є законодавча вимога отримувати у біль-
ного ІНФОРМОВАНА згоду на лікування.
Повідомляється не тільки який вид пухлини у хворого, але і її
стадія, можливі ускладнення і перспективи одужання.
Я був присутній при подібній бесіді одного маститого онко-
балки з хворим на рак стравоходу. "Ми видалимо у Вас весь стравохід,
шлунок, частина підшлункової залози, селезінку "- залізним тоном
повідав доктор. А в ув'язненні байдуже поцікавився:
"Чи згодні на операцію?".
Хворий в жаху прошепотів: "Ні, ні за що, краще нехай я
помру без операції, без цих мук. "
Я б відповів так само. І до сих пір не присвячую хворих в
драматичні подробиці великих операцій. Як кажуть онкологи
- під сорочкою не бачити.
Вперше пацієнтку з цекостоми я побачив ще на першому році
роботи в загальній хірургії. На той час я вже асистував на
операціях з приводу перитоніту, бачив роздуті при непрохідності
кишкові петлі, що займають всю черевну порожнину, навчався проводити
декомпресію кишечника.
Але у блідої, виснаженій хворий, яку оперували по
приводу раку сигмовидної кишки, картина в черевній порожнині не вигля-
справи так страхітливо, як при кишкової непрохідності. щільна опу-
пести була фіксована в клубової ямці, врости в великі судини.
Самі кишки були злегка роздуті.
Місцево-распространненая пухлина була визнана неудалімой.
Для попередження неминучого розвитку кишкової непрохідності в
майбутньому, хворий була сформована цекостома.
По завершенні операції купол сліпої кишки був виведений на брюш-
ву стінку в правій клубової області і фіксований швами до шкіри.
За методикою тих років просвіт кишки розкривали через 3-5 днів, у з-
Бежанов інфікування рани.
З відділення реанімації хвора була переведена в мою палату.
Виглядала ця немолода жінка цілком задовільно, і долю
в особі молодого лікаря прийняла досить привітно.
П'ять днів живіт хворий виглядав пристойно. Тільки рожева стен-
ка кишки серед шкірних швів була дещо незвична. Я старанно міняв
пов'язки на животі щодня, ведучи лікарські заспокійливі бесіди
з хворої.
На шостий день в другій половині дня в перев'язному кабінеті
просвіт цекостоми був розкритий простим рухом скальпеля. на розо-
ву слизову кишки накладена мазевая пов'язка.
Значно пізніше я дізнався, який неприйнятною, нефункціональної
колостомою ми нагородили цю бідну жінку. Цекостома, найгірша з
всіх видів кишкових стом, виділяла рідкий кал майже безперервно. Обре-
ченная лежати на правому боці, з щільно притиснутим до живота лоточках,
безперервно витирати нескінченний каловий струмочок, жінка за один
день перетворилася в страждає, нескінченно нещасна істота.
Я був таємно щасливий пропозицією дослідної, немолодий перев'язочній
сестри виконувати перев'язки без доктора. У палату я намагався заходити
тільки відразу після перев'язки.
Мені досі соромно за свою малодушність.