Центральні банки (виступаючи в ролі банкіра уряду) тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють, як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час щоденного виконання фінансових операцій.
Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, доходи від реалізації державних цінних паперів) і видача бюджетних коштів в процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок Міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає можливість, в свою чергу, уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.
У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, відкритих в комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів (казначейства), відкритий в центральному банку. В результаті збільшуються депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті устаткування для державного медичного центру, кошти списуються з рахунку Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і відповідно грошова база зростають.
В окремих країнах кошти державного бюджету зберігаються не тільки в центральному банку, а й в комерційних банках. Наприклад, в США кошти, які Казначейство отримує від податкових надходжень і дохід від продажу державних цінних паперів, зберігається на спеціально відкритих урядових рахунках в найбільших комерційних банках (так звані «податкові кредитні рахунки»). Поточні платежі Казначейства, зокрема оплата виписаних Казначейством чеків, здійснюється головним чином з рахунків, відкритих Казначейству в федеральних резервних банках (так звані «чекові рахунки»). Кошти на «чекових рахунках» перераховуються з «податкових кредитних рахунків» у міру потреби.
Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Однак більшість цих коливань має тимчасовий характер і Центральний банк може їх передбачити на основі інформації міністерства фінансів про очікувані надходження і витрати, що дає банку можливість вжити відповідних заходів шляхом проведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.
В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою пошуку джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:
- податкове фінансування. В основу цього методу - випуск урядом боргових зобов'язань, дохід від розміщення яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування також не робить прямого впливу на грошову базу, окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком;
- фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу - отримання урядом кредитом від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює Центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а також і на пропозицію грошей, і може провести до небажаних наслідків у майбутньому.
Якщо дефіцит бюджету великий відносно ВВП, і це має постійний характер, і фінансується за рахунок емісії грошей - це сприяє збільшенню пропозиції грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує інфляцію.
У розвинених країнах прагнуть уникнути емісійного фінансування бюджетного дефіциту. Добре розвинений ринок капіталів дає можливість урядам розміщувати необхідну кількість державних боргових зобов'язань і таким чином вирішувати проблему державних фінансів. Одночасно в багатьох країнах з метою захисту центрального банку від можливого тиску з боку уряду на законодавчому рівні забороняється емісійне кредитування уряду шляхом купівлі центральним банком державних боргових зобов'язань передбачається лише через відкритий ринок, тобто вторинний ринок, на якому центральний банк проводить операції з метою регулювання грошового ринку, використовуючи їх як інструмент монетарної політики.
Країни, що розвиваються, не мають розвиненого і достатнього ємного ринку капіталів, на якому уряд міг би розмістити необхідну кількість державних зобов'язань, тому дуже часто єдиним джерелом фінансування бюджетного дефіциту в таких умовах є додаткова емісія грошей, а центральному банку доводиться виступати в ролі кредитора уряду.
Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, бере безпосередню участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримки ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.
В Україні НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду.