Розгорнутий християнський катeхізіс Православної Вселенської Східної Церкви. М. 1913 р
Справжній сенс сучасної проповіді сверхчастую причащання
Слова і листи про віру і спасіння
Карта Сбербанк:
6390 0238 9085 1967 80
Яндекс гроші:
410012614780266
Великий російський вчений М.В. Ломоносов, напевно, першим всерйоз задумався над роллю слов'янської мови в російській культурі. У знаменитому Передмові «Про користь книг церковних в російській мові» він оцінює цю роль як вельми благодійну: завдяки слов'янської мови було забезпечено єдність російської мови і російської культури.
По-перше, слов'янську мову забарився процеси діалектної диференціації російської мови, завдяки чому «Народ Російський, по великому простору мешкає, незважаючи на віддалене відстань, каже всюди зрозумілим один одному мовою в містах та селах». Скасування слов'янської мови як богослужбового призведе до того, що замість одного російської мови в богослужінні з'являться різні богослужбові мови.
По-друге, слов'янську мову забарився процеси історичного розвитку російської мови, завдяки чому «Російська мова від Володимира до теперішнього століття, більше семи сотень років, не так скасували, щоб стараго розуміти неможна було». Слов'янський мова була історичною пам'яттю російської культури, об'єднував покоління віруючих в одній молитві, виховував почуття Батьківщини. Є таке поняття: намоленная ікона. Перед такою іконою тисячі і тисячі віруючих багатьох поколінь підносили подяки, каялися в гріхах, виливали прохання. Про знищення таких намолених святинь завжди особливо сумує православне серце. Таким же намоленим є і церковнослов'янську мову. Скасування слов'янської мови не призведе до чи за собою виховання космополітичних манкуртів, що сприймають російську землю не як святу землю, землю святих і мучеників, а як землю, придатну лише для комуністичних або демократичних експериментів?
Розвиваючи ідеї М.В. Ломоносова, потрібно сказати наступне.
Міркування сучасних обновленцев про мову богослужіння показують, що вони не віддають собі звіту про передумови своєї свідомості. Навряд чи вони самі здогадуються, що в основі їх міркувань лежить теорія про умовність, конвенциальности мовного знака. Ця теорія широко поширилася по всьому світу і стала в буквальному сенсі слова забобоном масового інтелігентського свідомості під впливом лінгвістичного вчення швейцарського мовознавця Ф. де Сосюра. Це вчення стало плодом протестантського богослов'я, яке психологизировать все духовні, інтелектуальні та мовні явища. В результаті встановилося поверхове розуміння мови як чогось зовнішнього і майже довільного по відношенню до думки і духу, як зовнішньої їх словесної одязі, яка може бути тією чи іншою.
Православна ж теорія стверджує онтологічний статус мови: «Вь початку було Слово, і Слово було до Бога, і Бог було Слово» (Ін. 1, 1). Мова є мова Самого Бога і мiра, а окремі людські мови існують приймачі божественних і космічних енергій, середовище, в якому відбувається зустріч людини з Богом і мiром. Історично за Промислом Божим склалося так, що в Російській Православній Церкві і російській культурі приймачем божественних енергій і середовищем богообщения став слов'янську мову. У цьому його нічим не замінна цінність. Слов'янську мову є словесна ікона, «іконописцем» якої є Дух Святий. На це можна заперечити: якщо Дух дихає де хоче, то чому ж Він не може дихати і в російській мові? На це заперечення можна відповісти: так уже склалося в Переданні Російської Православної Церкви, так уже влаштовано наше мовне свідомість, про що писав майже 200 років тому А.С. Шишков. Коли, пише він, я чую: «Се, Жених гряде опівночі», - то я бачу Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа; коли ж я чую: «Он наречений йде опівночі», - то я ніякого Христа тут не бачу.
Чи означає сказане, що церковнослов'янська мова є сакральним мовою? Засудження трёх'язичной єресі означає, строго кажучи, тільки те, що немає і не може бути обмеження на кількість мов, здатних виразити Богом відкрите істину. Але мова, дійсно її висловив, тим самим стає священним. І треба сказати, що такі мови завжди в більшій чи меншій мірі відрізняються від розмовної мови народу.
Слов'янську мову, як уже сказано, є наша словесна ікона, тому зберігання слов'янської мови повинно бути правилом Російської Православної Церкви. Догматично це можна обгрунтувати так само, як і іконопочитання: як там ми поклонялися не дошках і фарбі, а у видимому образі почитаємо невидимий Прототип, так і тут ми поклонялися не звукам і граматичним формам, а в чутному образі поклоняємося нечутні Першообразу.
Всякий, хто ґрунтовно вивчав історію російської літературної мови, знає, що він виник завдяки тому, що до благородної божественному корені слов'янської мови був щеплений дичка російського слова, яке, однак, було «і власним своїм достатком велике» (Ломоносов). Слов'янську мову - лоза, а російська літературна мова - гілка; прищеплена до лози, ця гілка дала рясні плоди давньої і нової (класичної) російської літератури. Велика та могутня мова російської літератури, але не треба забувати, що великий і могутній він завдяки своєму корені.
Декретом Леніна церковнослов'янська мова перестала бути предметом шкільного навчання. Виросли покоління, які не знають цієї мови. І тут стало ясно, що мова - не просто засіб людського спілкування, нехай і найважливіше; стало ясно, що він - середовище спілкування з Богом. Знищення цього середовища було складовим елементом загального диавольского задуму, що включав в себе знищення ікон, руйнування храмів, тобто всього того, за допомогою чого православний християнин звик спілкуватися з Богом. Коли це середовище була знищена, то виявилося, що у людей, особливо у дітей, не виявилося органу для сприйняття божественних енергій, наступила глухота до божественного, серед мирського словесного шуму глас Божий просто нічим було почути.
Відсікання слов'янського мови змінило мовну ситуацію в цілому: зник священний мову - і змінилася ієрархія мовних цінностей, змістилися всі акценти і пропорції. Те, що раніше гніздилось в мовному підпілля і боялося вийти на світло, тепер нахабно лізе в очі і вуха: немає священного - і нічого більше соромитися. Приклади того бісівського розгулу у всіх на виду і слуху: огидна матірна лайка стала звичайним явищем не тільки на вулиці, але і в літературі. Найголовніше і найжахливіше полягає в тому, що ця лайка, сальний гумор, сороміцькі анекдоти, всілякі жаргони, нахабне похохативаніе над всім і вся - все це прагне стати нормою мовного вживання. Час від часу ревнителі чистоти російської мови намагаються боротися з цією мовної брудом, але майже завжди безуспішно: гілка, відсічені від лози, хиріє і дичавіє. Замість великого і могутнього російської мови у нас поступово утворився убогий «совковий» новояз, шедеврами якого можна насолоджуватися, відкривши номер «Московського комсомольця» і тому подібних видань.
Тепер потрібно з гіркотою сказати про те, що в Російській Православній Церкві знаходяться священики, що скасовують церковнослов'янську мову в богослужінні. Слов'янську мову позбавляється свого останнього притулку - храму. Воістину, справа Леніна зусиллями таких священнослужителів живе і перемагає. Розглянемо основний і єдиний аргумент прихильників такого нововведення: слов'янську мову незрозумілий! Не підлягає сумніву, що цей аргумент є вираженням буржуазного, міщанського вимоги: зробіть мені зручно! Незрозумілість слов'янської мови здебільшого уявна, і нарікання на його незрозумілість викривають в християнина ледачого раба, який не побажав докласти і малого зусилля для того, щоб придбати скарб.
Текст - не догма, його мова може і, напевно, повинен вдосконалюватися для досягнення максимально можливої виразності. Однак це справа настільки тонка і делікатна, особливо щодо богослужбових текстів, що важко навіть уявити собі, хто б зараз за нього міг узятися. Для такої роботи мало знати граматику слов'янської мови, треба ще бути знавцем церковного статуту і грецької мови, розбиратися в візантійському віршуванні і поетиці, володіти професійною музичною культурою, а понад те, - бути причетним Традиції, тобто церковному Переданню, а головне - любити церковнославянское богослужіння. У зв'язку з цим можна нагадати про спроби реформи мови богослужіння, що мали місце на початку ХХ століття.
На підставі сказаного можна зробити наступні висновки:
1) слов'янську мову є словесна ікона; він повинен бути визнаний такий же местночтимой святинею Російської Православної Церкви. як багато храмів і ікони;
2) зберігання слов'янської мови повинно бути правилом Руської Православної Церкви; догматичні основи для цього, по суті, ті ж, що і для іконошанування;
3) має бути продовжено наукове дослідження історії слов'янської Біблії і її критичне видання для обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення мови перекладу;
Благодатний Вогонь № 19
церковнослов'янська мова - ключ, яким мені відкрилися двері православної церкви. це ангельський мову, чуючи який, розумієш, що є інший світ, незрозумілий людському розумінню. там чистота. зрозумівши церковнослов'янська, воістину становішся цілим. церковнослов'янська мова - це вода Силоамської купелі.
Здається, що правильніше було б порівняння літургійної мови з богослужбовими судинами, хоча вони і є меншою святинею, ніж Хрест, Євангеліє і ікона. Проте, богослужбові судини не можуть бути використані для іншого призначення. Так само, як і звичайні судини не можуть використовуватися для богослужіння. Спаси Господи!
Антону:
ЦИТАТА: ". Все-таки, апостол Павло писав:" якщо я прийду до вас, браття, і до вас говорити буду [незнайомих] мовами, то який вам пожиток зроблю, коли не поясню вам чи то відкриттям, чи знанням, чи пророцтвом, чи вченням. Бо коли я молюся на [незнайомому] мовою, то хоча дух мій і молиться, а мій розум без плоду. У церкві хочу краще п'ять слів зрозумілих сказати розумом моїм, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів [незнайомому] мовою "(1-е Послання до Коринтян, 14 глава). Чи не є це відповідь на поставлене запитання?"
Звідки це Ви взяли? Прочитайте-но краще на старослов'янській мові цей текст. З нього випливає, що Апостол Павло пише до Коринтян, що не бажає вразити слухача мистецтвом говорити на "іноземних мовах", що давалося Св. Апостолам Духом Святим для проповіді християнства, але хотів би наставити слухачів в дусі щирої віри, зробити їх глибоко віруючими. Ось до чого призводить читання "перекладів" з Богом даного слов'янам старослов'янської мови на якусь блатну феню товариша Луначарського і його учня Кочеткова і ін. революціонерів.
Дмитру
Санскрит - храмовий мову індуїзму. Взагалі-то з сучасних мов на нашій території, мабуть, до нього ближче литовський. У православних не було концепції священного мови, зате вона є в іудаїзмі. Але я однозначно за церковнослов'янську мову як більш ємний і глибокий за змістом для нас. Тенденція - в бік спрощення, а деградувати ми завжди встигнемо. Навіщо прискорювати процес деградації? Я навіть проти дрібної русифікації церковнослов'янської мови ( "вийму" - "завжди", "марно" - "раптово", "живіт" - "життя"). Можу підтвердити, що коли один з наших священиків в кінці дев'ятнадцятого століття перевів православні богослужіння на німецький, їх мова відрізнялася від розмовної мови того часу так само, як церковнослов'янська від сучасного російського. Піднесений, глибокий, очищений від протестантських нововведень, а багато термінів для православних богослужінь були запозичені у Римсько-Католицької Церкви.
Румуни вже давно не моляться церковнослов'янською. Не знаю точно, але по всій видимості з початку 20-го століття, до або після патріаршества. Всі служби і книги - все на румунському. Проте дещо збереглося. Наприклад вечірня, так і буде вечірня. А благослови владико, буде благословити владико. Але це тільки залишки. Ще один румун сказав мені, що церковнослов'янська прийшов більше через Київську Русь (далі через Молдавію і до них), а не від болгар.
Володимиру.
По-перше, ніякої ранкової молитви Оптинський старців не існує: загляньте в молитвослов. Якщо Ви маєте на увазі молитву «Господи, дай мені з душевним спокоєм зустріти ...», то молитва ця не для храмового богослужіння, а для домашнього, келейного вживання була складена, і не Оптинський старців, а казна-ким.
По-друге, ієросхимонах Парфеній Київський - до лику святих не зарахований, і знову таки його молитва - не для храмового вживання. А церковнослов'янською ці ж молитви звучали б ще більш піднесено. Так що і тут Ви не праві.
Ну і по-третє, православні румуни, не будучи слов'янами, ніколи церковнослов'янською мовою і не молилися.
І, нарешті, будемо пам'ятати заповіт Святішого Патріарха Пимена про зберігання як зіниці ока нашого намоленного століттями церковнослов'янської мови.
Дай Боже, щоб хоч служби зберегли церковнослов'янською мовою, а то зовсім втратить силу Віра Православна, бо мова є сила превелика. Російська мова дуже близький до такого древнього священного мови як санскрит, а це говорить про те, що в російській мові закладена величезна сила, яка була в мовах древніх. Тому-то закордонні та доморощені демонічні особистості усіма правдами і неправдами хочуть спростити все, що пов'язано з російською мовою. Слава Богу, що завдяки освіченим росіянам, справжня російська мова є ще зберігається від іноземних слівець і неосвічених просторічних слів.
Низький Вам уклін, Олександр, за Вашу статтю. Церковно-слов'янська мова - це коштовна перлина, заради придбання якої можна продати все імущест, яке маєш; коштовність, яку ми мало не втратили за роки житія в атеїзмі. Церковно-слов'янська мова розкриває нам духовну глибину і красу народу; багатогранність цієї мови дозволяє відобразити і відчути найтонші відтінки сенсу. Ми - сучасні люди, погано знають свою історію і минуле свого народу, через зіткнення з живою мовою Богообщения відновлюємо живий зв'язок з Духом народу Божого. Дійсно, одна і та ж молитва російською мовою і молитва на церковно-слов'янською мовою викликає різні внутрішні відчуття. При звуці церковно-слов'янської мови, душа немов прокидається від тяжкого сну, як Царівна - спляча красуня - від поцілунку доброго молодця. ). Але прокидається інший: з неї (з душі) облітає шкаралупа змертвіння, тонше і восприимчивее стає душа, живим паростком тягнеться до Неба, до Бога. Спаси Бог!
Код анонса статті для вставки в блог або на сайт