З початку 90-х років стало загальновживаним висловлюючи-ня: «Номенклатура обміняла влада на власність». Це ви-ражение невірно хоча б тому, що нині, ставши приватними соб-ственник, представники панівної верстви не перестали бути і пануючої елітою. Але, крім того, номенклатура (або за іншою термінологією, більш точної - етакратія) в умовах розквіту системи при Сталіні, володіючи владою, тим самим володіла і власністю, бо володіла державою, з яким, в
* Дана глава підготовлена за фінансової підтримки Російського гума-тарних наукового фонду (Грант № 95-06-17582, але по темі «Перехід до нової
системі стратифікації в посткомуністичній Росії »).
свою чергу, належала майже вся власність в країні. Правда, ця власність була індивідуально-приватної, а з-сукупними-приватної. Індивідуальна власність дійсно була загнана в глибоке підпілля, майже повністю знищена. У цьому, до речі кажучи, і було одне з якісних відмінностей со-тимчасового етакратізма від традиційного державного ( «ази-АТСК») способу виробництва.
Е.Т. Гайдар справедливо згадує одне надзвичайно точ-ве спостереження Л.Д. Троцького: «Привілеї мають лише поло-вину ціни, якщо не можна залишити їх у спадок дітям. Але право заповіту невіддільне від права власності. Недостатньо бути директором тресту, потрібно бути пайовиком. Перемога бюрократії в цій вирішальній області означала б перетворення її в новий майновий клас. »Іншими словами, потреба в приватній власності пов'язана з таким безумовним інстинктом, як ро-дітельскій 1.
Як тільки репресивний режим перестав тиснути на Етакрил-тію, як тільки панівні верстви отримали гарантії особистої та майнової безпеки, недоторканності житла і т.д. на перший план вийшла проблема власності. Почалося приватне накопичення. Номенклатура, торгові працівники, тіньовики, руково-ники військово-промислового комплексу, пригріті політич-кими лідерами працівники мистецтв - ось господарі первинних перед- капіталів, які почали складатися з середини 50-х років.
Але ключове значення в що почалися процеси мало зраді-ня системи управління державною власністю 2. Жест-кую ієрархічну командну систему управління економікою з єдиного центру крок за кроком змінює адміністративний (бю-рократіческій) ринок, досить своєрідна система еко-ких відносин, яку справедливо називають «економікою з-гласованій», складний бюрократичний ринок, побудований на
1 Гайдар Е. Держава і еволюція. М.] 995. С. 114.
Таким чином, в 1953-1985 рр. при зовнішньому пануванні все тієї ж тотально-державної власності розвивалися своє-образні латентні процеси зародження «квазічастной» власності, йшов процес препріватізаціі власності і скла-диванія протокласса великих власників.
Це пояснює безкровність «антикомуністичної» рево-Люції. Оскільки етакратія з дочірнім загоном комсомольсько-го бізнесу відкрито перетворилася на велику буржуазію, не було кому організовувати громадянську війну за реставрацію старих порядків. Привілейоване меншість стало відкрито бога-тим, панівним і правлячим класом, кровно зацікавлених-ванним в стабільності і мирному закріпленні номенклатурно-бюрократичного державного капіталізму.
Все, швидко виростали, починаючи з 1987 р нові форми економічної активності (кооперативи, малі та спільні підприємства і т.д.) створювалися майже виключно для торго-
по-посередницької діяльності. У них-то і були легалізовані хо-зяева і хазяйчики колишньої тіньової економіки.
На думку І.А. Гольденберг. спеціально займалася про-блемой доль тіньової економіки в період реформ, дві прослой-ки буржуазії - легально-адміністративна і тіньова - вступи-ли в протиборство за оволодіння власністю і каналами по-одержанні доходів. Боротьба розгорталася за розпорядження середовищ ствами виробництва і за контроль над сферами розподілу і звернення. Займаючи вигідні вихідні позиції в сфері обра-вання і частково в сфері розподілу, тіньова прошарок ста-ла поступово нарощувати позиції в сфері розпорядження середовищ ствами виробництва. Легально-адміністративна прошарок була змушена робити поступки, коректуючи законодавчо-право-ву основу бізнесу і в той же час зберігаючи свої переваги в адміністративно-державній сфері. В результаті боротьби обидві прошарку до середини 90-х років практично злилися 4. Але, сле-дме додати, злилися на основі збереження влади і влас-ності насамперед у номенклатури.
Під впливом споживчого ринку та проторинка робочої сили ця ієрархія почала лопатися. Особливо вплинув дефіцит ра-бочих рук. Ринок, навіть такий збочений, виступив в ролі егалі-тарізірующего фактора. Різко зменшилася кількість зеків як рабської безкоштовної робочої сили, які залишилися довелося щось платити, як-то їх годувати; селяни отримали паспорти і мож-ливість щодо вільної міграції, в колгоспах почали видавати заробітну плату; робочим стали будувати окремі квар-тири і т.д. Іншими словами, різко зменшилася нерівність.
Нове, нехай і менше за розмірами, нерівність самим на-селищем стало сприйматися як його збільшення, бо воно не вкладалося в звичне статусно-ієрархічне мислення. Стало можливим порівнювати і зіставляти себе і сусіда, себе і начальника, у яких, скажімо, крім службової Автомаш-и тепер з'явилася власна.
З точки зору теорії адміністративного ринку, Росія в період, що передував реформі, представляла собою сово-купность офісів, контор, підприємств, які були пов'язані складною системою взаємних відносин і взаємних зобов'язань. І ця система стала поступово руйнуватися. Адже чим складніше ставало господарство, тим частіше не спрацьовували вертикальні зв'язку, ефект давали тільки горизонтальні. Центр втратив вся-кую економічну функціональність. Інстинкт самозбереглися-ня примусив владу почати перебудову.
ної захищеністю трудящих, повільним розвитком середнього класу, маргіналізацією десятків мільйонів людей.
носіння розуміння і пояснення цього процесу має особливе значення. Т.І. Заславська переконливо доводить, що в умовах сучасної Росії «простір стратифікації має тенден-цію згортатися мало не до одного виміру - капіталу, дохо-да, власності» 7.
зі спеціального рішення ЦК КПРС про комсомольському руху-ванні в ринкову економіку. Координаційний комітет цього руху очолив друга людина в партії, член політбюро і секретаріату, Е.К.Лигачев. Почалося створення різноманітних когось мерційних центрів, контроль за якими і реальне керівництво здійснювали вищі чиновники. Ці організації практично не платили податки, вони мали право перекачування безготівкових де-млостей в готівку, вони купували валюту в Держбанку за сміховинно-му офіційним курсом (0,56 руб. За 1 дол.) І тут же перепродажу-вали за комерційним курсом ( від 20 до 150 руб. за 1 дол.). Їм були доступні всі державні фонди, запаси сировини і гото-вої продукції, які вони відразу продавали за кордон величезними партіями. Їм же було передано безліч будівель, санаторіїв, будинків відпочинку. Вони ж створювали благодійні фонди, які не-підконтрольні податкової інспекції і пізніше в більшості своїй таємниче зникли. І, нарешті, всі вони «свої» люди - були повністю захищені від правоохоронних органів. Прикладом успішного включення «зачинателів» цього руху в справжню, велику навіть за світовими масштабами, комерцію може служити фінансова імперія «МЕНАТЕП», і понині поль-зующей особливою прихильністю вже нової влади.
Процес цей далекий від завершення. На думку професора Е.Т. Гайдара, «лише на кілька градусів вдалося повернути стріл-ку від номенклатурної до демократично-ринкової приватизації» 9.
Гайдар Е.Т. Указ. соч. С. 192.
«Але це тільки частина питання. Інша ж полягає в тому, що зосередившись на приватизацію наших промислових мон-стрів, реформатори в той же час ось уже п'ять років проводять по-літики не заохочення, непідтримки, а, навпаки, удушення ис-істинного приватного підприємництва, дрібних і середніх част -них підприємств. Виштовхнувши приватну ініціативу преимущест-венно в «Лужники» і частково в банки, реформатори наполегливо і, по всьому видно, навмисно не пускають її в головну сферу еко-номіки - в виробництво.