В даний час існують дві теорії визнання (констатує-тивная і декларативна) і відповідно дві форми поведінки держав на міжнародній арені.
На думку прихильників конститувною теорії, визнання володіє правообразующим значенням: воно (і тільки воно) консти-туірует (створює) нових суб'єктів міжнародного права. Без при-знання з боку групи провідних держав нова держава не може вважатися суб'єктом міжнародного права. Такої позиції дотримуються деякі західні держави.
Держави, як уже зазначалося, мають міжнародну правосуб'єктність в силу самого факту свого існування. Вони можуть користуватися (і користуються) міжнародними правами і несуть обов'язки, що випливають, зокрема, з Статуту ООН, неза-лежно від їх визнання іншими суб'єктами міжнародного права.
Конститутивна теорія була широко поширена до Другої світової війни. Потім більшого поширення набула декларує-тивная теорія, якої зараз і дотримується в основному значи-тельное кількість міжнародників, в тому числі і російських. Однак останнім часом, на мій погляд, в практиці міжнародного загально-ня спостерігається певне повернення до конститувною теорії, коли невизнання нових держав з боку провідних держав світу означає фактичне невключення їх до кола суб'єктів міжнародного права. Дана обставина багато в чому обумовлено рас-падом СРСР і зміною співвідношення сил на міжнародній арені на користь однієї наддержави.
Потрібно сказати, що інститут визнання не кодифіковано: його утворює група міжнародно-правових норм (головним чином звичайних), які регулюють всі стадії визнання нових дер-жав і урядів, включаючи юридичні наслідки визнання. У міжнародних договорах містяться лише окремі норми про визнання.
Слід також враховувати, що інститут визнання носить когось комплексний характер. Основний масив його норм міститься в праві міжнародної правосуб'єктності, проте окремі норми за-фіксовані в праві міжнародних договорів, право міжнародних організацій та ін.
Таким чином, акт визнання є юридичним фактом, з яким міжнародне право пов'язує виникнення, зміну або припинення міжнародних правовідносин.
33 Форми і види визнання
Існують дві форми визнання: визнання де-юре і визнання де-факто.
Визнання де-факто - це визнання офіційне, але непол-ве. Цією формою користуються, коли хочуть підготувати грунт для встановлення відносин між державами або коли государ-ство вважає визнання де-юре передчасним. Так, в 1960 р СРСР визнав де-факто Тимчасовий уряд Алжирської Рес-публіки. Як правило, через деякий час визнання де-факто трансформується в визнання де-юре. Сьогодні визнання де-факто зустрічається досить рідко.
Визнання де-юре - визнання повне і остаточне. Воно передбачає встановлення між суб'єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і супроводжує-ся, як правило, заявою про офіційне визнання і встановлен-ванні дипломатичних відносин.
Як специфічний вид визнання можна розглядати визнання ad hoc (визнання на даний випадок). Це відбувається, коли одна держава вступає з іншою державою або урядом в якісь «разові» відносини (скажімо, захист своїх громадян, на-ходячи в даній державі) при політиці офіційно не-визнання. Такі дії не розглядаються як визнання.
Іноді визнання виступає в формі дій, явно свидетельст-чих про визнання (т.зв. «мовчазне визнання»). Прикладами можуть служити встановлення дипломатичних відносин з новою державою, укладення двостороннього договору або продовження відносин з новим урядом, які прийшли до влади в результа-ті революції. Однак не розглядається як визнання факт учас-ку не визнають один одного суб'єктів міжнародного права в одному міжнародному договорі або однієї міжнародної організа-ції (див. Ст. 82 Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального ха-рактер 1975 р ), тому що участь в договорі і представництво в між-народної організації, з одного боку, і визнання, з іншого боку, є різні правовідносини, регульовані різними інститутами і нормами міжнародного права.
Розрізняють визнання держав і визнання урядів.
Визнання держав відбувається, коли на міжнародну арену виходить нова незалежна держава, що виникла в результаті революції, війни, об'єднання або поділу держав і т.д. Основний критерій визнання в даному випадку - незалежність визнаного держави і самостійність у здійсненні державної влади.
Визнання уряду відбувається, як правило, одновремен-но з визнанням нової держави. Однак можливо визнання уряду без визнання держави, наприклад, в разі прихо-да уряду до влади в уже визнаному державі неконсті-туціонних шляхом (громадянські війни, перевороти і т.п.). Основний критерій для визнання нового уряду - це його ефек-ність, тобто дійсне фактичне володіння державною владою на відповідній території і незалежне її здійснювала-тичних. В цьому випадку уряд визнається єдиним пред--ставників даної держави в міжнародних відносинах.
Особливим видом визнання урядів є визнання емі-грантскіх урядів або урядів у вигнанні. Практика їх визнання була широко поширена під час Другої світової війни. Однак емігрантський уряд часто втрачає зв'язок з відповідною територією і населенням і тому перестає представляти дане держава в міжнародних відносинах. В даний час визнання урядів у вигнанні використовується досить рідко.
В середині XX ст. набув широкого поширення і такий вид визнання, як визнання органів опору і національно-ос-вободітельних рухів. Це визнання не було ні визнанням держави, ні визнанням уряду. Органи опору створювалися всередині вже визнаних держав, а їх повноваження відрізнялися від традиційних повноважень урядів. Як прави-ло, визнання органів опору передувало визнанню уряду та мало завданням уявити бореться за звільняються-дення народ в міжнародних відносинах, забезпечити йому між-народну захист і можливість отримання допомоги.